Код обителі. 1

Сьогодні, в ХХІ ст., ми всі користуємось інтернетом як для комунікації, так і для того щоб знайти будь-яку потрібну нам інформацію, однак у часи середньовіччя — книга була єдиним універсальним джерелом інформації, її носієм, засобом зв’язку, пропаганди, а також отримання нових знань.

До сих пір точаться суперечки серед різного роду істориків не тільки щодо дати заснування Онуфріївського монастиря у Львові, а й щодо того, хто був першим друкарем на цих теренах, що зокрема стосується й всієї України.

Львівський дослідник Володимир Вуйцик припускав, що церква святого Онуфрія у Львові, спочатку була дерев’яною і згодом згоріла та була відбудована в 1550 році.  Саме тому, над головним вхідним порталом церкви розміщено дату 1518.

Однак дослідження 1993 року, показали, що кладка з коленого каменю, збережена аж до вінцевого карнизу основної нави, має давніше походження. За новою версією 1550 року скоріш за все проведено лише реконструкцію, під час якої збоку прибудовано другий храм (св. Трійці).

У 1460 і 1463 роках львівський міщанин Степан Дропан зробив пожертвування на монастир (дата певний час вважалась датою заснування).

За дослідженнями українських та закордонних учених, у середині XV ст. у Львові працювала друкарня Степана Дропана, заможного львівського міщанина, який, судячи з архівних документів, подарував згодом цю друкарню Свято-Онуфріївському монастирю. Свого часу друкарня потрапила до Степана Дропана завдяки його тестю — Яну Зоммерштайну, пам’ять про котрого залишилася у львів’ян дещо в трансформованих назвах — передмістя Замарстинів і Замарстинівської вулиці.

Ці факти надають науковцям підстави вважати, що українське друкарство започатковано у Львові в 15 столітті і мало витоки з тогочасних німецьких князівств, а не з Московії 16 століття, як на тому наполягають науковці Росії.

Саме до монастиря Св. Онуфрія через 112 років, у 1572 р., приїхав Іван Федоров, щоби відродити друкарство в місті. Про це, зокрема, свідчать слова з післямови «Апостола» (1574), викарбувані також на надгробку Федорова.

Окрім Івана Федорова та його сина, 1975 року в крипті Онуфріївського монастиря знайшли рештки ще десяти людей, і після довгих суперечок та перепоховань, ці рештки заклали у стіну храму Св. Онуфрія, тобто на те місце, звідки свого часу й вийняли їх.

Впродовж першої третини XIX ст. відбулася значна перебудова, що надала монастирським будівлям сучасного вигляду. Під час перебудови церкви знайшли гріб молдавського господаря Стефана Томші (Tomşa), страченого у Львові 1564 р. і похованого у храмі. Тоді по боках входу вмурували надгробні плити.

З південного боку вмурована плита дочки молдавського господаря Янкули (Yankula, Iancula) Олени Понетовської (1598), в стіну південної захристії — міщанина Михайла Левковича.

Зліва при вході в церкву вмурована надгробна плита з грецьким написом Марка Ланґіша (Langish), справа — плита Томші з гербом Молдавії.

Результат пошуку зображень за запитом "герб молдавії"

Герб Молдови

Найцікавішими деталями в приміщенні храму є символи на вівтарях у бічних каплицях — Богородиці та Серця Ісусового, з кінця XIX ст., а також емблеми в обрамленнях до ікон по обидва боки інтер’єру храму.

 

Що вони означають? Звідки вони походять? Які послання несуть у собі, і як їх читати?

Відомо, що Онуфріївський монастир у Львові, зазнав значних втрат від великої пожежі Краківського передмістя 1623 року, в 1655 р., під час турецької облоги 1672 р.. Згодом церкву відбудували, а вже 10 жовтня 1680 р. її посвятив єпископ Йосип Шумлянський.

Вперше загадкова монограма ІХΣ трапляється  на сторінках “Метрики” Шумлянського, про що пише Іван Франко:

“Метрика” Шумлянського

“Зображення Благовіщення, але досить оригінальне, так як архангел зображений на колоні з лівого боку заголовку, а свята діва на іншій колоні з правого боку. В кінці, у верхній частині малюнка, на архітектонічних напівлуках сидить з кожного боку по одному ангелу; той, що справа, тримає в одній руці єпископський жезл, а інший спирається на щит під єпископською митрою, з гербом (три поперечні колоди неоднакової довжини); той, що зліва, тримає довгу булаву і теж спирається на щит з гербом під короною. Посередині в сяйві вензель – ІХΣ”.

З 1708 р., після переходу Львівської Ставропігії на унію, монастир підпорядковувався Риму й 1767 року став Василіянським. Тобто з часів останньої перебудови, 1904 року досі (з перервою на період підпільної діяльності Української Греко-Католицької Церкви в 1946—1989 рр.) монастир святого Онуфрія є осідком протоігумена Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні Василіянського Чину святого Йосафата.

 

POL CoA bazylianie.svg

Емблема ЧСВВ

У ранньохристиянському мистецтві зображення Христа були неприпустимим сюжетом через гоніння, тому виникають різні символічні коди. Зображення акроніму ΙΧΘΥΣ (від грец. дослівно риба) або символу риби з’являються в римських катакомбах в II столітті.

Така монограма складається з початкових грецьких букв слів:  Ἰησοῦς Χριστός, Θεοῦ Υἱός, Σωτήρ : Ісус Христос Божий Син Спаситель, тобто ІХ, мало б означати “Ісус Христос”, а Σ — “Спаситель”, рятівник, охоронець, той що оберігає. 

Результат пошуку зображень за запитом "Ίχθύς"

Саме слово Σωτήρ, начеб-то показує місію Ісуса Христа на землі – «Син Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло» (Лк. 19:10), а Новий Завіт пов’язує символіку риби з проповіддю учнів Христа, з яких багато хто був рибалками. Ісус Христос називає своїх учнів «ловцями людей» (Мф. 4:19, Мк. 1:17), а Царство Небесне уподібнює до «невода, закинутого в море, що захоплює риб всякого роду» (Мф. 13:47).

Саме таке чернече ім’я прийняв 1884 року отець Сотер Ортинський (світське ім’я Стефан Ортинський де Лабетц); з 19061907 — місіонер і реколектант у Львівському монастирі св. Онуфрія й директор місій у Провінції.

О. Сотер мріяв про місійну працю серед українців у Бразилії. Однак митрополит Андрей Шептицький бачив молодого о. Сотера майбутнім владикою для вірних в Америці.

28 лютого (в деяких документах 4 березня1907 р. папа Римський Пій X номінував о. Сотера єпископом для вірних русинського (греко-католицького) обряду в США з титулярним престолом у Давлії (англ.Daulia), де ситуація на національно-релігійному тлі серед русинів з Австрії була непроста, особливо серед галичан і карпаторусів, не говорячи уже про тих, хто сповідував антицерковні ідеали. Митрополит Андрей, владики Чехович та Хомишин 12 травня того ж року в кафедральному соборі Святого Юра у Львові благословили його на це, тобто уділили хіротонію.

27 серпня 1907 року владика Сотер прибув до США, де його зустріли численні священики та вірні. Владика відслужив молебень у церкві Святого Юра в Нью-Йорку. Після візиту до Апостольського Делегата у Вашингтоні владика Сотер оселився у Філадельфії.

Його заслугою було те, що 1911 запросив до США Сестер Василіянок, відкрив сиротинець для 200 дітей-сиріт; дяко-вчителів зорганізував у скаутське товариство і наказав їм провадити вечірні школи, затвердив підручники букваря, Біблії й катехизму; дбав про вишкіл священиків і для майбутньої семінарії й старечого дому придбав земельну ділянку; сприяв створенню католицької допомогової організації «Провидіння», яка об’єднувала греко-католицькі братства Америки; у 1913 церковна одиниця греко-католиків у США стала самостійною й непідвладною латинським єпископам. За неповних 9 років він заснував 63 нові парафії, а для кращого управління поділив парафії на деканати; заклав релігійні товариства («Відродження», «Апостольство молитви»), заснував часопис («Душпастир», «Америка», «Місіонер», «Єпархіальний вісник»).

Не обходилось, однак, і без конфліктів — владику Сотера звинувачували в самоуправстві, що привело до відходу деяких русинів до Православної церкви в Америці.

Стефан, начебто, походив з родини нащадків боярського роду Лебедів (вони пізніше від назви с. Ортиничі присвоїли собі родове прізвище Ортинських), та коли придивитись до гербу єпископа уважніше, одразу ж стають зрозумілими символи, що закомпоновані в обрамленнях бічних ікон в церкві.

Хоча така рудементалістика в храмі бере свої витоки з української барокової схоластики, всі ці атрибути трапляються разом пов’язаними тільки на емблемах християнсько-містичного братства розенкрейцерів.

Розенкрейцери – міжнародний таємний розгалужений релігійний орден, який об’єднує чоловіків і жінок, котрі вважають себе володарями мудрості, успадкованої від давніх часів. Вчення має ознаки окультного характеру.

Термін “Rosincrucian” означає в перекладі Роза і Хрест. Один із символів розенкрейцерів – зображення троянди на хресті. Цей символ успадкований від легендарного Крістіана Розенкрейца, який, за переказами, під час своїх подорожей країнами Середземномор’я опанував таємну мудрість, і поділився нею з трьома однодумцями після свого повернення до Німеччини. Пізніше число особистих учнів збільшилося до восьми. Згодом вони роз’їхалися різними куточками світу.
Вивчення ранніх документів розенкрейцерів дає змогу припустити, що на їхні погляди і релігійну практику мали суттєвий вплив деякі групи, які існували в XVIII в. в Англії та інших країнах Європи. Найбільш впливовими з них були масони.

Якщо мова  йде про зміст їхнього вчення, то з усіх існуючих нині релігійних груп розенкрейцери є найскладнішою і найзагадковішою. Навіть ті дослідники, які впродовж багатьох років вивчають порівняльне богослов’я, вважають їх доктрини надзвичайно складними для розуміння і не можуть класифікувати цю групу. Розенкрейцери запозичили свої доктрини майже у всіх відомих світу релігій і шкіл філософії, тобто навіть в деяких східних. Тим не менше, жодного здивування не мало б викликати те, що розенкрейцери пропонують еклектичну теологічну систему, в якій перемішані язичницька міфологія, іудаїзм, християнство і деякі елементи індуїзму та буддизму, адже це виглядає як спроба абсорбувати основні ідеї всіх релігій і синтезувати з них загальну релігію.
У цій групі існує величезна кількість дрібних підгруп, кожна з яких сповідує свою власну, відмінну від інших доктрину. Проте, в доктринах і обрядах розенкрейцерів є спільні риси, що об’єднують їх в одне утворення.

Здавалося б, який стосунок українська православна, католицька та грекокатолицька церкви, тим паче отець Сотер мають до розенкрейцерів?

Відповідь на це запитання ви дізнаєтесь незабаром. Читайте продовження в Оселедці.

ОСТАП ХМАРНИЙ

Джерела:

One comment on “Код обителі. 1”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *