Масонство Лавкрафта – правда чи вигадка?

Багато представників російських авторів із кіл вчення про так звану “контрініціацію” зазвичай згадують у своїх творах із пропагандистським нахилом про відомого письменника Ф. Г. Лавкрафта, як масона і представника певного світоглядного напрямку в літературі.

Хоча більшість скурпульозних фанатів творчості майстра фантастики жахів, який здобув свою славу тільки після смерті, критично ставляться до таких ярликів, все ж є деякі підстави сумніватися в їхніх твердженнях.

Тоді як у перших бракує доказів, в інших, вагоме спростування скептиків – професія майстра пера, який вдало перетасовував вигадку із реальністю – бути по суті майстром брехні, отже й усі міфи пов’язані з його біографією, що далекі від офіційних фактів – з роду його ж белетристики.

В такому випадку зі спростування скептиків, логічно випливає те ж від фанатів – адже, якщо б новеліст і справді був якось зв’язаний із масонством чи якимись таємничими організаціями, він би сам вигадав собі вдало завуальований натяк, або принаймні зімітував такий факт як любитель фантастики.

Першим, хто заговорив про зв’язок Лавкрафта з масонством, був письменник Колін Вілсон, який працював в числі співавторів над “Некрономіконом: Книгою мертвих імен” (The Necronomicon: The Book of Dead Names) в 1978 році.

Саме в його передмові з’явилося твердження, що масоном був батько Лавкрафта Вінфілд Скотт:

“Влітку 1976 роки я розповів про наш проект по Лавкрафту своєму другові доктору Карлу Тауску з Технологічного Інституту Відня. І Карл здивував мене, зауваживши, що він чув, начебто батько Лавкрафта був єгипетським масоном. Я запитав, звідки у нього така інформація, але він відповів дуже неоднозначно, сказавши, що випадково дізнався про це після одного наукового зібрання”.

Насправді життя Уінфілда було не надто примітним і немає ніяких свідоцтв про його зв’язки з масонством. До того ж, пізніше в статті “Некрономікон – Походження підробки” (The Necronomicon – The Origin of a Spoof), опублікованій в 23 випуску журналу “Крипта Ктулху” (Crypt of Cthulhu) за 1984 рік, Вілсон зізнався, що ідея масонства Уінфілда Скотта була відвертою вигадкою:

“Лавкрафт залишався скептиком до кінця свого життя. Якби він був справжнім дослідником магії або спіритуалізму, то можна було б вигадати історію про реальну магічну роботу, яку він використовував як основу для своїх творів.

…Тим не менш, це не представлялося справжньою проблемою для автора дюжини оповідань, оскільки письменник за своєю професією майстерний брехун.

Я заявляв, що отримав докази того, нібито Вінфілд Лавкрафт був масоном, що в Америці кінця XIX століття було досить звичайним явищем. Але я продовжував стверджувати, що Вінфілд Лавкрафт належав до єгипетського масонства, заснованого “магом” Каліостро, і що єгипетські масони вивчали різні стародавні томи із трансцендентальної магії, такі, як “Ключ Соломона” і “Священна магія Абра-Меліна мага”. Потім, я вигадав німецького дослідника на ім’я Станіслаус Хінтерштойссер, засновника Зальцбурзького Інституту з вивчення магії і окультних явищ. Саме Хінтерштойссер наполягав на тому, що “Некрономікон” є справжньою книгою і що він був заповіданий Каліостро своїм послідовникам. ”

Схоже на основі вигаданих фактів фанатів Лавкрафта російські автори вибудували історію про його зв’язок саме із Герметичним Братством Луксора:

“Г.Ф. Лавкрафт народився в 1890 році в Провіденсі, неподалік від Бостона, де прожив усе своє життя, і не забувайте, що в цьому місті, по крайній мірі, якийсь час, перебувала штаб-квартира Герметичного Братства Луксора”( Пам’ять Крові. Александр де Дананн)

Автор книги “Масонський слід Лавкрафта”, Олексій Лотерман, подейкує, що деякий зв’язок все ж існує.

Перш за все він розповідає маловідомі факти про членство у певній “Іонічній Ложі” діда Говарда – Уіпла Філіпса й додає:

“Масонству Уіппла Філліпса в біографіях його внука було присвячено лише пару слів, а вигадку Уінфілда Скотта розглядали тільки в рамках Донована Лоукса “Хибні уявлення про Г.Ф.Лавкрафта” (H.P.Lovecraft Misconceptions). Однак міф, що виник завдяки створеному Вілсоном прецеденту, хоча і спростований ним же самим, продовжує існувати поряд з іншими простими поясненнями феномена Лавкрафта серед тих, хто не знайомий, або навмисне не бажає знайомитися, зі справжньою історією життя письменника, вважаючи за краще їй найбезглуздіші вигадки і домисли.

Уіппл Ван Бюрен Філліпс, фотографя 1904 року

Гліб Єлісєєв, у своїй книзі “Великі Історичні Персони: Лавкрафт” 2013 року, сказав про це наступне:

“Він наодинці створив цілу міфологію. І сам став міфом. Про Говарда Лавкрафта, одного з найвидатніших письменників не тільки США, але і всієї світової літератури XX ст., напридумано стільки дивних пліток, що просто голова йде обертом. І звідки що береться? ..

І нарешті, вершина всіх пліток і міфів – історія про “великого втаємниченого”, члена масонських і окультних орденів, що наче проповідував у своїх творах “великі і сокровенні таємниці”.

Далі Єлисєєв зауважує: “(Іноді й безпосередньо називають організацію, членом якої нібито був Лавкрафт – ” Герметичний орден Луксора “.)” що, ймовірно, походить від обережного натяку, зробленого французьким письменником Олександром де Данааном в його книзі “Пам’ять крові” (La mémoire du sang) 1990 року: “Не забувайте, що Г.Ф.Лавкрафт народився в 1890 році в Провіденсі, неподалік від Бостона, де прожив усе своє життя, і що в цьому місті, по крайній мірі, якийсь час, перебувала штаб-квартира Герметичного Братства Луксора. ” Втім, якщо вже Лавкрафт не вхожий в масонські ложі Род-Айленда, то немає ніяких підстав вважати, що він був пов’язаний з ложами сусіднього штату Массачусетс”.

Припущення зроблене звісно, саме з творів Лавкрафта, який, все ж, вочевидь був знайомий з темою.

Адже він досяг вершин як ніхто інший у жанрі, саме в розповідях про некромантію, де описує магію дзеркал і кристалів, про яку, слід зазначити, згадується саме в матеріалах Герметичного Братства Луксора.

“Ця тема була цікаво обіграна в окультній літературі (тема ревенантів, вампірів, вовкулаків, упирів, «залежних покійників» і т.д.). Класичний приклад (знайомий за фільмами жахів), коли когось ховають, начебто вже все в порядку, але раптом той вибирається з могили і … і знову в бій. Краще за всіх це описав Лавкрафт. Він створив цілу галерею образів дивних давніх істот, Old Ones, які пережили стародавні цивілізації – у морських глибинах, в норах, в Антарктиді, в горах, в печерах і т.д …

Незважаючи на свій відштовхуючий (зеленувато-мулистий, червоноокий, ластоногий, рибоголовий вигляд) вони змогли реалізувати в собі безсмертя, досягти, паралельно з виродженням, якихось дивних компенсацій на духовному рівні. І більшість героїв оповідань Лавкрафта рано чи пізно усвідомлюють, що, незважаючи на шокуючий імідж, вони дуже навіть «непогані хлопці».

scontent-cdg2-1.xx.fbcdn.net “As a married man he was an adequately excellent lover” —Sonia H. Davis, “Memories of Lovecraft: I,” The Arkham Collector, No. 4, Winter 1969

З’ясовується, що вони якимось чином пов’язані з цими давніми мутантами, належать до їх роду. І, врешті-решт черговий герой, обростаючи лускою і плавцями, вигукуючи незрозумілі слова на мові «великого Ктулху», стрибає в морські глибини, щоб піти до «своїх».

Лавкрафт дуже тонкий автор. Не випадково багато окультистів приписували йому різні ступені втаємничення”, – пише О. Дугін в матеріалах із лекції “Сатана і проблема передування” й додає, – ” До речі, його нетривалою дружиною була якась Соня Грін, родом мало чи не з Одеси. Свого часу вона була близько знайома з Алістером Кроулі …”

 

 Остап Хмарний

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *