Rosi Crucis

Троянда в сучасному світі зазвичай асоціюється з божественною таємницею, так як рослина, що цвіте прекрасними квітами, також якимось незбагненним чином наділена шипами.

Латинський вислів sub rosa в Сполучених Штатах та деяких інших країнах означає операції секретних спецслужб країни.

Орден Рози і Хреста досі вважається найтаємничішою організацією в світі.

Вважається, що сама назва та емблематика розенкрейцерів походить з алхімії, де означає священну небесну росу, та вогняний кубок від греко-римського rosi crucis і бере свої витоки з Традиції Грааля.

У християнській символіці небесна роса — дар святого духу, вона оживляє й освіжає засохлі душі.

В античності росу символічно пов’язували з тою ж богинею ранкової зорі Еос (вважалося, що роса — це сльози Еос). Та ж, уже римська, Венера в алхімічній традиції зображена символічно у вигляді кола з хрестом спрямованих донизу, тоді як Земля — коло з хрестом вгорі.

Давня богиня весни та світанку Хаусас ( див. Розділ 2  ), залишила свій слід у багатьох культурах, зокрема її зірку малюють на українських карпатських писанках.

Ніколас де Вере пише, що священна причорноморська традиція стародавніх була збережена в месіанській лінії царя Давида з Юди (близько 1008 р. До н.е.), значення якої було в його фараонському спадкоємстві, а зовсім не в загальноприйнятому походженні від Авраама і семітської гілки.Саме завдяки такій, спадковості, цар Соломон Мудрий, згодом через цілих вісім століть після фараонеси Королеви Собекнефру зумів  відтворити свій проект Царського Храму в Єрусалимі.

Такий поворот подій згідно з Вере, призвів до відродження на Святій Землі фараонівського руху Rosi Crucis у часи, коли Єгипет був оточений іноземними впливами, спочатку з Лівії, Нубії і Куша, а потім з інших країв.

Традиційні шлюбні династії фараонів і принцес поступилися місцем дипломатичним альянсам і натепер, символ рози і хреста означає й нагадує про таку спадкоємність, що існувала 3000 років  до нашої ери, а графічне його зображення позначають у вигляді хреста в колі.

 

Святе Письмо. Книга Мудрости 2:1-8.

 

 

  1. Вони бо один до одного мовляють, міркуючи невірно: «Коротке й журливе життя наше, | і нема ліків на кончину людині, | та й невідомо про такого, що визволяв би з аду.
  2. Бож випадком ми народились | й опісля будемо, наче нас ніколи й не було. | Бо дим – віддих у наших ніздрях, | а думка – іскра, коли б’ється наше серце.
  3. Згасне вона, і тіло розсиплеться на попіл, | і дух розвіється, як легіт.
  4. І наше ім’я забудеться з часом, | і ніхто й не згадає про наші діла; | і промине життя наше, немов сліди хмари, | розвіється, мов мряка, | розігнана промінням сонця, | його жаром прибита.
  5. Наш вік – тінь минуща, | і кончина наша вороття не знає: | печать прикладено, і не повернеться ніхто.
  6. Отож користуймося з теперішніх дібр, | вживаймо світ із запалом юнацтва.
  7. Упиймось дорогим вином та пахощами, | нехай не втече наш весняний виквіт!
  8. І вінчаймось розквітлими рожами, поки не зів’яли!
 Остап Хмарний

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *