KING PLAGUE
— Як можна визначити твій стиль?
— Спочатку я тегала, як «wave», але з часом змінила на «witch house». Але, якщо чесно, то сама не знаю. Хочу створювати те, від чого б душа плакала.
— Що тебе надихає? Чим захоплюєшся?
— Все почалося два з половиною роки тому. Мене тоді надихав усілякий «вітч», саме тоді страшно хотілось спробувати себе в цьому. Зараз жоден стан душі не може вплинути на мою роботу. Вся справа в натхненні, яке я черпаю нізвідки.
— Нічого особливого, обожнюю архітектуру, читати про рідкісні хвороби, зберігати образи плачучої Марії, слухати багато музики, чаклувати в фотошопі тощо.
— Розкажи про свій дебют перед живою публікою?
— Виступала на «VV17CHOU7 VI». Море емоцій. Стільки прекрасних людей. Хоча загалом їх було відносно мало, але я все одно неймовірно рада. Перший раз на такому масштабному івенті!
— Значна частина емігрантів в США і люди, які слідкують за модним тенденціями в музиці, констатують, що на території колишнього Радянського Союзу все запозичують з Америки. Однак із запізненням приблизно на 5 років, якщо не більше. Це стосується не тільки музики. Що думаєш з цього приводу? Так воно і є? В ідейному сенсі ми майже не створюємо нічого нового?
— Я не вважаю так. Все залежить від того, що цікавить людину. Ось наприклад, хтось знайшов щось таке, там, за кордоном, а в його країні цього зовсім немає. Тоді чому б не спробувати? Не створювати ж щось схоже, це не обов’язково копіпаст. Я думаю, що ми всі здатні виробляти щось своє, і на це не впливає те, де ми перебуваємо або чим займаємось. Живучи в Америці чи в Африці, можна створювати те, про що ніхто не здогадався раніше.
— Які тенденції переважають у музиці сьогодні? Чи переживаємо певний застій?
— Звичайно, як спостерігається за останні роки, ми зливаємо все в маси. Нам здається, що робимо щось інакше, проте насправді не створено чогось справді оригінального. Я нічого не маю проти цього. Але є і ті, хто вносить лепту в той чи інший вид музики, і виходить просто «вау»! Просто потрібно вірити в себе і в свої сили. Працювати і знати, що хочеш отримати в результаті.
— Чи знаєш ти когось з Українських виконавців твого жанру, хто робить це, ось так як ти сказала «вау»?
— «Dark Sea» — Україна, в них шик-мелодія. А взагалі-то, кожен створює за своїм смаком, всім сподобатися неможливо.
— Це звичайно погано, адже перелік не надто великий. Мабуть, це можна виправити. А в себе в Білорусі? Крім тебе, звичайно.
(((O))), MUNGUUGNUM, New Fear.
— В Росії ця мода на «віч-хаус» дістала друге дихання, а ще там плавлять веб. Загалом все це там набирає вагу. Вважаєш доречними ці експериментальні речі там, коли, наприклад той же «віч» переробляють на «російську» манеру, накладають російськомовні пісні, як у випадку з «Радость Моя»?
— А що тут такого? Заради Бога! Чим більше людина імпровізує, тим краще. І не важливо чи сподобається це решті людей. Кожен тут робить те, що йому хочеться. А найголовніше в тій ж музиці — не втратити ті почуття, які передаються через пісню. А Сергій молодець, його творчість мені дуже подобається.
— Чи зумів «віч» перейти за межу певної елітарності та стати масовим? Як думаєш така музика впливає на щось? Скажімо — молодь навіть у нас починає слухати російський реп, тому що там все для них зрозуміло. Як щодо електронної музики «вітчизняного виконавця»?
— Я впевнена, що ті, хто слухає реп, співають про себе якусь сопливу пісеньку так само й з іншими. До того ж, так, це стало чимось масовим. З одного боку — це круто (більше народу розуміє зміст, слухає музику), з іншого ⎯ не сказала б (багато-хто не відчуває, не розуміє саме сенсу).