Спогади видатного сатирика
Полиці книжкових крамниць в Україні просто кишать бестселлерами із-за кордону. Та чи так само без жодних зусиль на пошуки, можемо знайти українських авторів у Європі, Америці?
Чи цікавило бодай, коли-небудь, українського читача наскільки відомі рідні автори у глобальнішому масштабі?
Видатний сатирик Олег Чорногуз, над цим, вочевидь, замислювався.
Неодноразово, не зі славолюбства чи з поглядів маркетингу, а заради рідної нації, заради держави, заради своїх “побратимів по перу”, як він їх сердечно називав у своїх мемуарах із промовистою назвою “Із глибин пам’яті моєї”, що вийшли цьогоріч у світ, завдяки видавництву “Сполом”.
Твори українського письменника, журналіста, редактора журналів «Перець» та «ВУС», а водночас і засновника Всесвітнього Конгресу українців, члена президії та секретаря Національної спілки письменників України, перекладені 22 мовами світу. А їхні переклади не тільки опубліковані ще й в 24 країнах мовою есперанто, але й з‘являються в українській іноземній періодиці, зокрема: «Українська думка» (Велика Британія, Лондон), «Нова газета» (США), «Свобода» (США), «Америка» (США), «Українське слово» (Франція, Париж).
Олесь Гончар, Павло Загребельний, Микола Руденко, Микола Вінграновський та Микола Лукаш; очільник Української Національної Ради, американець українського походження Михайло Воскобійник та його сім’я – про всіх цих визначних людей, причетних до життя письменника, читач зможе довідатись на сторінках його мемуарів.
Ставши на шлях вартового української літератури саме в такі скрутні часи для існування української мови навіть у школах, не кажучи вже про її популяризацію, він зумів не тільки заявити про себе усьому світові, але й допомогти це зробити всій когорті тодішнього покоління українських літераторів.
Як відомо, реальність, зазвичай, дивує нас значно несподіваніше, аніж могло б уявитись в найфантастичніших романах чи оповідях. Так само й зі спогадами Олега Федоровича. Зачитуючись його мемуарами ми потрапляємо у світ нечуваних курйозів.
Наприклад, згадуючи Миколу Холодного, письменник розповідає історію, яка дає зрозуміти – дорога з’являється під ногами тих, хто має впевненість нею іти, а часто добрій та сміливій людині щастить навіть тоді, коли коефіцієнт ймовірності цього дорівнює, певно, нулю.
Постать українського патріота Олега Чорногуза загартовувалась в нетривкому світі радянської ідеології, де влада муштрувала всіх за одним стандартом й встигла сформувати з деяких людей так званих олов’яних солдатиків, вихованих в інтернаціональном дусі.
Наприклад, такий гостро-сатиричний журнал як “Перець”, що в часи радянської влади викривав злободенні теми політичного масштабу, найчастіше зазнавав усіх можливих ударів цензури. Влада була безцеремонною.
Олег Чорногуз, зокрема згадує, про свою роботу в редакції “Перця”, 1964 року, коли студентом заочником, лише ставши на захист улюбленого викладача, ризикував потрапити у так званий “чорний список” та втратити роботу.
Варто сказати, що свого часу автор був і на посаді директора республіканського видавництва «Радянський письменник» (нині «Український письменник»), а це означало, що він перебував під так званим радянським «ковпаком» у прямому зв’язку з керівництвом тодішнього РССР.
Письменник у своїх популярних творах зумів прослідкувати всю соціально-психологічну «генеалогію» сучасного пристосовництва, майстерної мімікрії та безкарного паразитування на негативних явищах суспільної дійсності, й започаткував цілий новий жанр «сатиричного роману». Його гротескно-комічні образи міщанства закарбували в українській літературі хаотичні часи, які рідко кому вдавалося висвітлити настільки блискуче.
Соціально-моральні проблеми і конфлікти, що актуальні й дотепер, залишаються сферою дослідницьких пошуків Олега Чорногуза навіть у мемуарах.
Зважаючи на те, що Олег Чорногуз один з найпопулярніших сатириків-гумористів, якого шанують та читають у всьому світі, його мудре й дотепне слово так само легко врізатиметься у свідомість молодого покоління, як і сильно звертатиметься до однолітків. Воно подорожуватиме крізь віки.
Остап Хмарний