“Про декого і дещо, а насамперед про себе”
Прийнято вважати, що відомого поета шістдесятника, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, Ігоря Калинця надихають, окрилюють чотири музи.
Перша муза — Пробуджена, яка надихнула на поезію до арештів. Друга муза — Невольнича, завдяки якій з’явилися твори в час арешту і на засланні. Третя муза — Мовчання, із якою мусили змиритися і прийняти її.
Публіцистика, зазвичай, видається нам чимось таким, що повчає нас, зрештою, такий текст має містити у собі долю журналістського пафосу. Однак, попри поетичний пафос у самій назві, саме в збірці публіцистики Ігоря Калинця “Про декого і дещо” ми зможемо дізнатись про його четверту музу – громадянську.
Адже розгорнувши книгу, ви натрапляєте на ще розлогішу назву, з доповненням: “Про декого, дещо і, передовсім, про себе”.
Видатний поет, що закарбувався в культурнім шарі української думки автентичною постаттю, розповідає нам через листи, звернення, виступи про свої кроки на шляху громадського діяча.
“Про декого і дещо” важко назвати збіркою надуманих високоморальних творів. Це радше не злободенність, а сама буденність, адже на сторінках цього видання, передовсім як історичного документа епохи, можемо поступово прочитати відбиток автора, зануритись у життя – не тільки його, а й всієї української інтелігенції ХХ ст., що, зрештою, стало можливим завдяки видавництву Сполом і його клопіткій роботі з виданням.
Ігор Калинець постає тут в різних іпостасях. Спершу як борець за легалізацію УГКЦ, для чого він зробив дуже багато. Далі як той, хто відкриває світ своїх соратників-дисидентів. Ще Ігор Калинець постає в іпостасі поета, літературного критика й літературознавця.
Ця книжка увійшла в 10-томне видання зібраних творів І. Калинця, серед яких, окрім поезії й прози, є й публіцистика та, приміром, широкий фактологічний матеріал з біографії Б. І. Антонича, інтерв’ю та листи.
Виокремлюючи чотирьох муз у творчості Ігоря Калинця з погляду літературознавчого, важко зупинитися тільки на цьому.
Адже справжньою музою, не тільки в тілі й у плоті, а й музою, без якої би не відбулося цього “суспільного протесту”, й узагалі, всього українського національного відродження 80-90-их років, була його вірна дружина – Ірина Калинець. Після її смерті у 2012 році поет упорядкував і видав 8-томне видання у 12 книжках її зібраних творів. “Зрештою, важко тепер повірити, що свята св. Миколая, Матері, Злуки, Героїв Крут та ще багато чого іншого започатковано у Львові і не абстрактно десь у місті, а конкретно в’яжуться з ім’ям, передовсім, Ірини Калинець” – пише він.
Нещодавно громадськість відсвяткувала 80-ти річний ювілей поета. Навіть у такому поважному віці Ігор Калинець продовжує брати активну участь в народному житті – без нього не обходиться жодна визначна подія у Львові, він є беззаперечним авторитетом серед своїх земляків.
Остап Хмарний
Джерело фото : „Фотографії старого Львова“