По той бік планети
Відоме патріотичне гасло “Вставай Україно, москаль вже годину не спить”, аж ніяк не допоможе юному поколінню бандеровців, а тим паче пересічеому львів’янину — жителю міста лева – тварини, що спить більш ніж 20 годин на добу…Адже простори Росії охоплюють й інший бік земної кулі. Саме там, у місті на березі моря, що відділяє Євразію від островів Японії, а не так далеко і Північна Корея, там, де сонце тільки-но сходить, коли в нас вже от-от заходитиме, живе, творить і працює дивовижна виконавиця і просто надзвичайно цікава особистість, з якою я випадково познайомився ще задовго до того, як у нас почали відбуватися усі ці жахливі події Катерина Герта. Все життя людини можна розділити на ніч та день , як-то кажуть білі та чорні полоси — коли ми відчуваємо себе свідомими і бажаємо щось змінювати, а коли поринаємо в забуття і покладаємося на долю, наче оселедець пливемо за течією, проте так пливе лише мертва риба, як висловився Дон Хуан в одному з творів Карлоса Кастанеди, тому я вирішив: ” нехай розповість про себе на сторінках українського журналу. Потрібно ламати стереотипи, що власне “Оселедць” і робить, а чи вдало – це вже судити вам.
“Я з Владивостоку. Міста, що просякнуте соленим повітрям, морським бризом та постійною мінливістю у погоді. Тут усе спонукає до творчості. Море-моє головне натхнення, так само й скелі, дощ, легкий вітер…і музика. Музика-те, без чого я точно не уявляю свого життя.
До музики я прийшла ще в дитинстві. Завжди щось слухала, захоплювалась, наспівувала та танцювала. У батька в квартирі було багато касет, дисків, пластинок. Подекуди я приходила і обов’язково забирала щось з собою.
На даний момент мене надихають, як не дивно, Radiohead, Fever Ray, Esben and The Witch, Bjork, Vincent Gallo, The Cure, Emily Kokal, Warpaint, Ataxia, Jenny Lee, та багато інших.
Завжди потрібно виражати те, що відбувається всередині, і донести це виходить лише у музиці. Раніше я була у складі мо#, у якому повністю виражала свої емоції, зараз я у Infa-red walls(вокал/гітара), співаю та деколи граю на другій гітарі. Проект достатньо експериментальний та втілює різні відтінки настроїв та станів.
Музика- це подих життя, гіркий вдих і солодкий видих, але також не без присмаку гіркоти! Ти відчуваєш життя та втілюєш її словами, голосом, рухом тіла, музичним відтворенням. Це поклик зсередини, коли тиск зашкалює, серце стукає, хочеться кричати або ж сміятись. Це червона нитка, яка пов’язує тебе з життям. Це повітря, що ти ним дихаєш…. і можна почати задихатись, якщо забрати це у тебе. Ось, власне, через це я й почала шукати себе у професії, ближчій собі по духу.
І пішла на курси візажиста. Любила малювати також з дитинства, тільки це не така сильна пристрасть, як до музики, це, швидше, те, що захоплює і приносить радість. Коректувати мілкі недоліки та виділяти переваги-це здорово. Хочеться щоб кожна дівчина відчула себе красивою, натуральною та впевненою.
Ну і я дуже люблю експериментувати з образами! Створювати надзвичайні фешн-образи. Тобто не просто картинку, а характер, образ….”
ось-такі от фрагменти
Остап Хмарний
Infra-red walls, Липень, 2015 рік, клуб BSB