Код обителі. 4. Зловісні сили
SRIA(Societas Rosicruciana in America) був окультним осередком, заснованим у Сполучених Штатах на початку ХХ ст., як відгалуженння британської ложі, Societas Rosicruciana In Anglia (також відомої як SRIA), що з’явилась дещо раніше, наприкінці дев’ятнадцятого століття — 1865 р . Британська ложа була життєдайним ґрунтом для Золотого Світанку Алістера Кроулі. Не вдаючись у деталі щодо створення та історії цих організацій, які, безумовно, будуть інтригувати й заплутувати читача, давайте підсумуємо, сказавши, що головою американської SRIA впродовж доволі тривалого часу був Джордж Уінслоу Пламмер, відданий окультист і герметист, який редагував алхімічний журнал розенкрейцерів “Меркурій”.
Пламмер також зацікавився християнською містикою і приєднався до кількох ренегатських християнських церков, в тому числі тієї, що називалася Святою Православною Церквою.
Алістер Кроулі
Він також був членом О.Т.О. Алістера Кроулі і таким чином засвітився в образі окультиста скрізь: як завзятий учасник й акумулятор звань різної степені. Пламмер помер у 1944 році, а в SRIA його змінила його вдова, Мати Серена, яка грала на органі в штаб-квартирі Церкви під номером 321 на вулиці Західній 101 у Верхній західній частині Манхеттена, (тоді ще автор цього дослідження спілкувався з нею). Мати Серена пізніше вийшла заміж за Феодосія Станіслава де Вітова (1890-1969) Феодосій (де Вітова) (він же Станіслав Вітовський), “єпископ” неканонічної “Святої Американської Православної Церкви”, який потім став патріархом Святої православної церкви, а також головою SRIA до самої своєї смерті в 1969 році.
The position of the Societas Rosicruciana in Anglia among the Masonic appendant bodies in England and Wales https://en.wikipedia.org/wiki/Societas_Rosicruciana_in_Anglia#/media/File:Structure_of_Masonic_appendant_bodies_in_England_and_Wales.jpg
Тим часом, Володимир Профета висвячений у протоієреї єпископом Української Православної Церкви в Америці Богданом (Шпилькою), 15 травня 1933 року, й відтак аж до 1964 року все ще перебував у екуменічній спільноті. Після вбивства Кеннеді в 1963 році ситуація почала ставати для нього все більш непередбачуваною, і Профет шукав інших альянсів; подробиці далі маловідомі; все оповито мрякою незбагненності.
“Архієпископ” Йоахім (Суріс)
http://www.anti-raskol.ru/pages/409
Пророк (себто Propheta, що в перекладі з англ. озн. “пророк”) був освячений єпископом Американської Православної Церкви 3 жовтня 1964 р. Архієпископом Йоахімом Сурісом з Автокефальної грецької православної церкви Америки і вищезгаданим архієпископом Де Вітов — Святої Православної Церкви в Америці; Потім саме через нього Американська Православна Церква стала вже Американською Православною Католицькою Церквою (AOCC) в Нью-Йорку і таким чином він, ніби ненароком, увійшов у потік документів як один із найголовніших єпископів Америки. Сам архієпископ Йоахім Суріс став єпископом завдяки митрополитові Петру Журавецькому і двом єпископам старо-католицької церкви, чиє рукоположення простежувалось назад до Рене Віллате (відоме ім’я у колах мандрівних дяків). Стара римська католицька церква є американською інкарнацією більш відомої католицької єресі янсенізму, і відповідно, як більшість голландських авторитетів вони, себто, підтримували справжню апостольську спадкоємність через своїх єпископів, які були — спочатку, перед і під час єресі — цілком легітимними.
Саме стара римська католицька церква більше, ніж будь-яка інша група, популяризувала ідею про те, що можна бути «справжнім» священиком і «справжнім» єпископом без приналежності до справжньої католицької церкви або будь-якої законної(канонічної) православної церкви. Після того, як це стало модним, освячення й рукоположення серед несправжніх та пошук справжніх священників, а також поява великої пастви, — все це вже залишалося лише питанням часу.
Іншою, не менш цікавою спільнотою була Російська православна церква закордоном (РПЦЗ або Ру́сская Правосла́вная Це́рковь Заграни́цей), яку зазвичай називають Синодом.
Їхній синода́льный Зна́менський Собо́р (англ. Cathedral of Our Lady of the Sign)—ставропігіальний домовий храм РПЦЗ розташований в особняку у східній частині Мангеттена на зіткненні вулиць: Парк Авеню та 93-тьої. В будівлі також проводить засідання Синод РПЦЗ й там же — резиденція їхнього першоієрарха.
https://nycathedralofsign.org/archive_ru.html
Спочатку цю громаду підтримували Романові та інші росіяни втікачі аристократичного походження. Під час Другої світової війни вони плекали надії стосовно нацистів, бо бачили в них потенційних визволителів своєї батьківщини.
ЦРУ та інші політичні та розвідувальні організації використовували ці групи для залучення й вербовки агентів, збору інформації або будь-чого іншого, що могло б допомогти в ході справи. Співробітники підрозділу США з інформаційної війни, що були знайомі з ключовими особами російського православного кліру, транслювали релігійні послання в комуністичний блок від імені різних християнських груп, але особливо Синоду, по Радіо «Вільна Європа» (відомчий фронт ЦРУ). Таке використання православних церков у боротьбі з комунізмом було більш доречним, аніж більшість американців досі вважають, просто тому, що східна православна церква занадто етнічна, занадто таємнича для їхнього розуміння.
Зрештою, такі гучні прізвища, що засвітились у розслідуванні вбивства Кеннеді, як Девід Феррі, буде викрито саме в лоні цього дивного підземного світу архаїчного ритуалу, мертвих мов і блудних єпископів.
Звісно, у Даллесі знали про це.
Підтримка церков східного обряду була важливим важелем у холодній війні, оскільки вони обґрунтували б моральний і культурний дискурс боротьби з Радянським Союзом. Замість того, щоб намагатися пояснити, чому діалектичний матеріалізм є недосконалим, або розповісти чому концепція передачі всього масового виробництва до рук держави приречена на провал, набагато легше було сказати, що в Рад “не було Бога”, довести що там панували безбожність та атеїзм, які прагнули знищити церкву Христову.
Це означало, що боротьба проти комунізму була війною Світла проти темряви. Крім того, помилкові спроби Рад повністю викорінити певні національності, наприклад українців, забороняючи публікації рідною мовою, були нападом на мільйони людей та тисячі років культурної спадщини.
Східні церкви акумулюали в собі не тільки християнство, але й етнічної культури, оскільки кожна східна церква була носієм їхніх традицій та історії..
До того, як Профета був освячений єпископом, інший представник Американської Православної Церкви (яка незабаром стала Американською Православною Католицькою Церквою) зробив собі ім’я і тепер став – якщо ви один з вірних – святим. Це Карл Дж. Стенлі, який став архієпископом Крістофером Марією (нині Святий Христофор Марія, канонізований кимось 22 квітня 1976 року). Карл Стенлі був згаданий у документах Комісії Воррена як єпископ, який висвятив єпископа Девіда Феррі;
Крістофер Карл Жером Стенлі (архієпископ Христофор Марія)
Автор стверджує, що побачивши цю фотографію, його можна було б не соромлячись асоціювати з анти-Кастрівцями, тим більше на те була ще низка інших причин.
Тим не менш, у автора немає жодних сумнівів, що Феррі ніколи не відлучали від цієї релігійної організації тобто не усували з будь-якої з цих духовних посад в ній через гомосексуалізм, і сумнівається, що його взагалі хтось виганяв узагалі з якої-небудь причини. Якби це й сталося, то він був би першою (і, мабуть, єдиною) людиною, яку коли-небудь виганяли з клубу блудних єпископів.
Чесно кажучи, Стенлі й ще один персонаж, так званий Іткін «розлучилися» незабаром після висвячення Іткіна: очевидно, тому, в 1960 році, Іткін приєднався до ще однієї церкви, з мусульманською єпархією, яка, власне, була сектою з важкими культовими обертонами, що згодом стала мусульманським храмом. Мусульманський Храм пізніше витворить те, що стане Нацією Ісламу; Містик на Західному узбережжі, який називав себе Хаким Бей, відродив Храм і зробив його логовом для окультистів, магів, християнських містиків, ісламських містиків, гомосексуальних містиків і різноманітних типів контркультури.
Таким чином, підсумовуючи, ми маємо:
Франциска Регарді з відомого всім Ордену Золотого Світанку, ініційованого в SRIA у Вашингтоні, округ Колумбія: той самий розенкрейцерський культ, що стояв за Святою Православною Церквою. Ту саму Церкву, якою в той час керували SRIA й ініціював Де Вітов, потім висвятив Вальтера Профету з його Американською Православною Католицькою церквою, а також Девіда Феррі.
Окультні організації що брали участь у створенні деяких мандрівних єпископських єпархій (такі як SRIA) є поважними установами в очах окультних істориків; однак дивні церкви, які вони створили, ігноруються поважними християнськими конфесіями. Проте слід пам’ятати, що лютеранська церква також вважалася менш респектабельною з боку католицької церкви, так само як і групи, які згодом стали пресвітеріанами, методистами і навіть єпископалами. Це не такий вже й неймовірний феномен, як думають деякі. Навіть те ж Теософське товариство не встояло перед спокусами принад апостольського спадкоємства. Ліберальна Католицька Церква – це найменування тісно пов’язане з Теософським товариством бо, впродовж деякого часу, кожну неділю вони проводили богослужіння в залах для гостей книжкового магазину Теософського товариства в Нью-Йорку. Грізний єпископ Лідбетер був священнослужителем цієї Церкви, а також одним з лідерів Теософського товариства після смерті її засновниці Олени Блаватської. А сам ОТО — витвір нащадків групи німецьких окультистів з масонськими нахилами, які вірили, що вони володіють таємними знаннями з проведення практик сексуальних ритуалів від індуїстських тантриків, ісламських суфіїв, організації, яку пізніше просто запозичив собі Алістер Кроулі і його побратими, перетворивши на механізм для просування його власної філософії — все це переплітається з тим, що називається гностичною католицькою церквою, а члени і духовенство гностичної католицької церкви також виринали як члени ОТО. «Гностична маса» є відмінною рисою по суті кожної ложі ОТО, яку автор відвідував або досліджував . Ця церква має свою лінію в іншій зграї мандрівних дяків, які засвітились в окультних колах таємних братств fin-de-siécle у Франції.
Fin de siècle (з фр. – «кінець століття», «фен де сьекль», іноді «фіндесьекль») – позначення характерних явищ рубежу XIX і XX століть в історії європейської культури.
tumblr_ngp2acbghK1u4jyj3o1_1280
Остап ХМАРНИЙ
Далі буде…
Джерела:
- попередня частина
- книжка Пітера Левенди “Гримуари з американської політичної магії: Дев’ятеро” (переклад Остапа Хмарного)
- https://sites.google.com/site/gnostickos/bishopsstanley
