Балкон під львівською “Статуєю Свободи” — заклинання чи підпис із перил?

Всіма улюблена й відреставрована вже, так звана, Статуя Свободи у Львові, відволікає увагу людей та приховує таємниці самої будівлі, на даху котрої вона височіє, проте давайте розкладемо все по поличках і будемо рухатися у правильному порядку розгадуючи загадку, почнімо від історії статуї, та її зв’язку з американським аналогом.

Згідно з поширеною версією скульптура жінки, яка обіймає двох чоловіків на фасаді будинку Музею етнографії у Львові символізує «Ощадність», бо прикрашає колишнє приміщення Галицької ощадної каси, збудованої у 1891 році, проте її фактичний зовнішній вигляд та передісторія дає підстави для сумнівів щодо правдивості твердження та адекватності такого трактування.

Галицька ощадна каса у 1900 році

Неабияка, очевидна схожість із статуєю свободи в Нью-Йоркській гавані зазвичай спростовується тим, що остання відкрилась у жовтні 1886 року, тобто всього за 4 роки до встановлення скульптурної групи «Ощадність Промисловість та Рільництво» у Львові, тому за цей короткий період величезний заокеанський монумент тоді ще не встиг стати символом Америки, нового, вільного життя.

Статуя “Свободи що освітлює світ” була присвячена Америці 28 жовтня 1886р., 450 000 фунтів 305 футів була подарунком від Франції.

Водночас Юрій Бірюлов у своїй монографії “Захаревичі” стверджує, що скульптор львівської “Ощадності” запозичив її ідею в “Свободи” Фредеріка Огюста Бартольді.

Львівську статую виконали майстри ательє Леонарда Марконі. Скульптурне оздоблення більшості споруд у центральній частині Львова, зокрема, і першого залізничного вокзалу, проходило під його керівництвом або ж було створено ним самим.

Леонардо Марконі

Марконі, хоч і народився у Варшаві, походив із династії архітекторів, скульпторів і живописців вихідців із Мантуї (Північна Італія). Скульптор Львівської «Статуї свободи» був одним із сімох дітей Ферранте Марконі, який приїхав у Варшаву на запрошення свого брата архітектора Генрика, дуже відомого в Польщі того часу.

Генрик Марконі (Enrico Marconi) 1792-1863, польський архітектор, гравюра Польковського на основі фотографії Бейера.

Наприкінці ХІХ ст. з ініціативи австрійського уряду місто забудовували новими будівлями, після численних архітектурних втрат (ратуша горіла аж два рази за ХІХ ст ), масових заворушень, про які згадує Іван Франко у своїй статті «Задушні дні у Львові» 1848. Весна народів та революційні події пронеслися тоді усією Західною Європою і не оминули також і Львів.

Раптом, в 1873 році, призначений на посаду «професора надзвичайного» на кафедру рисунку і моделювання у Львівській політехніці, скульптор згодом стає її ректором. У 1879 р. Леонардо Марконі перемагає у конкурсі, оголошеному місцевою владою на оздоблення будівлі Галицького крайового сейму. Цього ж року спільно з іншими переможцями конкурсу – Ю. Горголевським (творцем оперного театру) та Ф. Микульським – було декоровано головний фасад. Оздоблення сейму тривало до 1881 р.

Будівля Галицького Крайового Сейму. Фото 1898 року (сучасний головний корпус Львівського національного університету імені Івана Франка)

Вже в 1897р., після оздоблення Галицької ощадної каси, разом зі своїм учнем А. Попелем (зверніть увагу, на обличчя фігури зліва) він розробив алегоричні фігури для палацу правосуддя (вул. Князя Романа, 1-3), де свого часу відбував покарання І. Я. Франко.

Антон Попель

На центральному аттику встановили скульптурну групу «Справедливість», на аттику бічного фасаду з’явились фігури Справедливості та Законодавства.

Австрійський будинок правосуддя на сучасній. вул. Князя Романа

Отож, звідки взялись алегоричні назви, на кшталт: “Ощадність”, “Рільництво” чи “Промисловість”?

Очевидно, що вони стосуються часу коли на теренах Галичини з’явилася залізниця та й привід для цього був — технічний прогрес.

Безсумнівно, автором первинної композиції та образу витвору є не хто інший, як Огюст Бартольді – творець однієї з найзнаменитіших скульптур у світі. Чому?

Огюст Бартольді

Задум статуї свободи начебто виник із давнього епізоду, який він побачив під час вуличних боїв у Парижі 1851 року. Йому запам’яталася дівчина з барикади у легкому вбранні із піднятим у руці факелом, яка стала прообразом статуї. Ви точно впевнені, що вірите в це?

“Свобода, що веде народ”. Картина Ежена Делакруа. Лувр

Ось що сказано в «Короткому довіднику з історії Америки» про ідею, що криється у статуї Свободи: «Скульптор Фредерік-Огюст Бартольді поєднав елементи єгипетських пірамід, якими він захоплювався, з особою своєї матері, що стала моделлю для статуї, робота над якою завершилася на початку 1884 року».

Розпаковування голови Статуї Свободи, 1885р.

Велися бурхливі дискусії стосовно того, чи було особу статуї Свободи зроблено за зразком особи матері Бартольді; це питання, незважаючи на його тривіальність, так і залишилося невирішеним. Разом з тим ясно, що статуя пов’язана з «культом Свободи» і «культом Розуму» періоду французької революції, які в свідомості республіканців тісно асоціювалися з масонськими ідеалами, а фігури, що символізували «Свободу» і «Розум», часто виготовлялися за зразком єгипетської богині Ізіди або її грецьких і римських аналогів.

Богиня Ізіс/Афродіта. Єгипет, 3ст. Музей Метрополітен (Нью-Йорк)

Видатний діяч великої французької революції, Максиміліан Робесп’єр, був переконаним, що справжньою основою для нової демократичної держави повинна бути природнича релігія, внутрішньо притаманна людському стану та здатна укоренити чесноти народу на «вічній і священній основі».

Тоді передбачалося, що культові обряди будуть складатися з свят і зборів протягом усього року – Робесп’єр хотів заснувати 36 свят, присвячених важливим подіям революції (таким, як день 14 липня), а також різним сутностям і поняттям, таким, як Вища Істота, Природа, Свобода і Рівність, і нарешті «найкориснішим людським чеснотам», таким, як Істина, Патріотизм і т. д.

Відповідно до культу Робесп’єра, старий григоріанський календар відкинули і замінили на «республіканський» календар, в якому місяці отримали «природні» назви. Цей новий календар був розділений на 36 декад по 10 днів кожна; в результаті тривалість року становила 360 днів, до яких додавалися п’ять «додаткових» днів на честь «чесноти, генія, праці, думки і винагороди».

Певна річ, що Бартольді, так само як і Марконі – обидва добре знали про все це.

Фредерік Огюст Бартольді народився у Франції, в ельзаському місті Кольмар. Він здобув освіту в престижному паризькому ліцеї, а в 1855 році у віці 21 року відправився в подорож до Єгипту разом з трьома друзями, сходознавцями Леоном Жеромом, Огюстом Беллі та Нарцисом Бершером. Там, під час відвідування стародавніх храмів у Фівах і Абу-Сімбелі, Бартольді був заворожений гігантськими творами давньоєгипетських скульпторів. Він вивчав цих колосів впродовж восьми місяців і повернувся до Франції з численними рисунками та фотографіями.

Під час свого першого візиту до Єгипту Бартольді познайомився з прославленим французьким інженером Фердинандом Лессепсом і потоваришував з ним до кінця своїх днів. Лессепс в той час домовлявся з французькою і єгипетською владою про фінансування будівництва Суецького каналу, що з’єднує Середземне і Червоне моря. Бартольді глибоко перейнявся ідеями Лессепса і задумався про доповнення його проекту гігантською статуєю богині з факелом в руці. За поданням Бартольді, ця статуя повинна була стояти біля входу в канал і символізувати «Єгипет, що просвітляє Схід» – назва, дивно нагадує знамениті слова Каліостро про те, що «будь-яка просвіта приходить зі Сходу, будь-яка ініціація відбувається в Єгипті».

Єгипетський хедив Ісмаїл, ще один масон, був зачарований прекрасною француженкою Євгенією, дружиною Наполеона III, і любив все французьке. Євгенія була племінницею Фердинанда Лессепса; саме вона забезпечила прихильне ставлення хедива до проекту будівництва Суецького каналу.

Бартольді зміг обговорити свою ідею про спорудження величезної статуї для Суецького каналу з хедивом Ісмаїлом. Однак проект так і залишився на папері, ймовірно, через фінансову кризу, що вибухнула в Єгипті через надмірно великі позики в європейських банкірів. Бартольді швидко викрутився з цієї ситуації й звернувся зі своїм проектом в інше місце.

Скульптор вперше оголосив ідею спорудження монумента на честь дружби між Францією та Сполученими Штатами на столітньому ювілеї Декларації незалежності в паризькому будинку Едуарда Лаболайе, фахівця з культури Північної Америки.

У США Бартольді з успіхом скористався рекомендаційними листами, отриманими від високопоставлених французьких масонів. Він зустрічався з багатьма видатними діячами і ветеранами Громадянської війни, включаючи Генрі Уотстворта Лонгфелло, Горація Грилі, сенатора Чарльза Самнера і президента Улісса С. Гранта. З кожним з них він обговорював свою грандіозну ідею і показував малюнки і модель статуї, яку він тепер називав «Свободою, яка освітлює світ». Проект, зрозуміло, був схвалений і привів до створення потужного всесвітнього талісману, який тепер височіє в Нью-Йоркській гавані. Першочергова участь масонів у цьому стала абсолютно очевидною 5 серпня 1984 року, коли до п’єдесталу статуї прикріпили бронзову табличку з наступним написом:

«На цьому місці 5 серпня 1884 року було закладено наріжний камінь п’єдесталу статуї «Свободи, яка освітлює світ ». У присутності представників уряду США і Франції, офіцерів армії і військово-морського флоту, членів іноземних представництв і шанованих громадян. Наріжний камінь заклав Вільям А. Броді, магістр масонського ордену штату Нью-Йорк. Ця табличка присвячується масонам Нью-Йорка в пам’ять про столітній ювілей цієї історичної події .

П’ятого серпня 1984 року М. У. Кальвін О. Бонд, магістр масонів;
П. В. Роберт Г. Сігнер, заступник магістра;
М. У. Артур Марквіч, голова ювілейних торжеств »”,— пише відомий британський дослідник масонства та журналіст, Грем Хенкок.

Мабуть у вас виникнуть запитання. Наприклад, до чого тут Суецький канал? Де Львів, а де Середземне й Червоне море, та Колос Родоський…

Картина Яна Матейка «Суецький канал» в актовій залі головного корпусу Нацiонального унiверситету «Львiвська полiтехнiка»

Ця, одинадцята за рахунком картина Яна Матейка в актовій залі головного корпусу Нацiонального унiверситету «Львiвська полiтехнiка», створена у 80-х роках позаминулого столiття, так і називається «Суецький канал». Не так давно відбулася реставрація цих картин.

Однак, якщо це й справді Статуя Свободи, тоді чому ж, на будинку «Львівської ощадної каси» урешті решт?

Що саме надихало Леонарда Марконі на створення згаданих раніше скульптур, сьогодні нам важко сказати, однак відомо, чим перейнявся Бартольді, в якого він міг запозичити композиції. Згідно з Бернардом Вебстером:

«На його роботу в значній мірі вплинули твори античного скульптора Фідія, який виготовив гігантські статуї древніх богинь – зокрема, статую Афіни, богині мудрості, і статую Немезіди з кубком у правій руці. Перед початком роботи над проектом статуї Свободи, Бартольді шукав підрядника для спорудження величезної статуї богині Ісіди над Суецьким каналом. Передбачалося, що це буде жіноча фігура, одягнена в тогу, що тримає факел в простягнутій руці ».

За словами французького єгиптолога Бернара Матьє, Бартольді називав статую Свободи «Фарос» ще до того, як вона була споруджена в Нью-Йорку, і навіть спорудив для неї постамент за зразком древнього Фароського маяка в Олександрії Єгипетській. Бартольді, який провів багато часу в Парижі і вивчав походження цього давнього «дива світу», безсумнівно, знав про зв’язок між фароським маяком і богинею Ізідою. У цій перспективі здається цілком імовірним, що гігантська статуя «жінки, одягненої в тогу, що тримає факел», призначена для Суецького каналу, а згодом для Нью-Йоркської гавані, уявлялася йому як Ізіда-Фарія, яка стояла поруч з маяком в Олександрії.

Також, прототипом для цих скульптур могла слугувати Іштар — головна богиня семітів, божественне уособлення планети Венери. Широко відома у східному середземномор’ї від бронзової доби до античності. Відповідає грецькій Афродіті і римській Венері. У міфології семітських народів богиня родючості, материнства й кохання; у деяких племен — богиня місяця, шлюбу, війни. Як богиню місяця Астарту називали «царицею небесною», зображували її з дитиною на руках.

Поклоніння цій богині було широко поширене серед різних народів античності, й ім’я Астарта, в різних формах, було загальноприйнятим. В її культ входила священна проституція.

Астарта (Данте Габрієль Росетті, 1877)

Проте, швидше за все — це таки Геката у найдавнішу епоху богиня Місяця, пізніше богиня чаклунства, володарка всіх страховищ і примар. Зображення Гекати були в Афінах біля кожного будинку.

Геката

Вона поставала високою жінкою з двома смолоскипами в руках, іноді у вигляді трьох жінок, з’єднаних спинами. На фризі Пергамського вівтаря Геката триголова й шестирука, озброєна смолоскипом, мечем та списом. Назву Гекати виводять від грецького hekaton — «сто», бо вона протягом 100 років затримувала тіні непокірних людей на берегах річки Стікс. Культ Гекати запозичений греками у фракійців, народу, що проживав на сході Балкан ( згадується в «Іліаді» Гомера). У творах Діодора сказано, що вона отруїла свого Батька Перса і стала царицею Тавріди.

1280px-Таврика_Херсонесская_сейчас_Перекопская_или_Газарра_1630_Амстердам_Герард_Меркатор

У римській міфології із Гекатою ототожнювалась Луна ― богиня місяця, запозичена в греків — Селена. Давньогрецькі поети називали її блискучим оком ночі, зображували привабливою жінкою, яка тримає смолоскип у руках і веде за собою зірки. Найчастіше трапляється в трьох іпостасях, що символізує три основні фази місяця (коли його найкраще видно на небосхилі), греки у свою чергу запозичили цей культ в єгиптян, давньоєгипетська Богиня з півмісяцем на голові Ізіда відповідала у них за такі важливі для землеробства процеси як припливи й відливи річки Ніл. “Корона” на голові у формі семипроменевої зірки це посилання на зірку Сіріус, рух якої зоряним небом вночі слугував точкою відліку для єгипетських астрономів.

“Селену оточують Діоскуни” або Фосфор(ранкова зірка) та Гесперус (вечірня зірка), мармуровий вівтар другого століття, знайдений в Італїї, Лувр.

Сонячна система у філософських течіях

В інтер’єрі Львівського музею етнографії та художнього промислу НаН України можна знайти підтвердження таким здогадкам . Це вітражний плафон, під куполом вежі. Тут ми вже явно бачимо одну із фаз місяця.

Lwów- witraż w d. gmachu Galicyjskiej Kasy Oszczędności przed konserwacją. Fot. Ewelina Kędzielewska https://ww.dzieje.pl/ochrona-zabytkow/lwow-witraz-w-dawnym-gmachu-galicyjskiej-kasy-oszczednosci

Це фрагмент різьблення на початку перил сходів на другий поверх етнографічного музею(колишньої будівлі Львівської ощадної каси).

Взагалі сфінкс – улюблений символ масонів. Інші вітражі, які збереглись до тепер. Мураха ― єгипетський символ, як і бджола — стосується фараонів.

Напис із перил балкону будівлі, спроектованої Ю. Захаревичем, відомим львівським архітектором, який втілював перебудову Львова “над річкою Полтвою” у той час, і визначив обличчя міста другої половини ХІХ ст., міг би означати якусь закодовану анаграму його імені, адже з огляду на заслуги перед містом та фанатичну любов до Львова, він одержав додаток до прізвища — Захаревич-Львігруд (пол. Zachariewicz-Lwigród), проте ця версія нагадує варіант з тогочасною рекламою: якщо ж і робили рекламу чогось з перил, то чому ж її не видно на інших балконах у місті? Лише на стінах, і то на рівні першого поверху.

Зверніть увагу: перша й остання літери цього слова — із зображеннями тваринок. У випадку з буквою “G” — це птах, з буквою “L” — лев.

“Ґранд-готель”, поч. ХХ ст. (https://polona.pl/)

Цікаво, що продовженням Галицької ощадної каси, тобто музею етнографії, з боку проспекту Свободи слугує “Ґранд-готель”. Скульптурне оздоблення фасаду готелю, виконав той же, Леонардо Марконі. Чотириповерховий “Ґранд-готель” було збудовано в 1892-1893 р. у необароковому стилі, а вже через рік , 25 листопада 1894 р. у приміщенні “Ґранд-готелю” львівські шахісти провели установчі збори, на яких створили Львівський шаховий клуб на чолі з графом Міхалом Мйончинським.