Rosi Crucis
Троянда в сучасному світі зазвичай асоціюється з божественною таємницею, так як рослина, що цвіте прекрасними квітами, також якимось незбагненним чином наділена шипами.
Латинський вислів sub rosa в Сполучених Штатах та деяких інших країнах означає операції секретних спецслужб країни.
Орден Рози і Хреста досі вважається найтаємничішою організацією в світі.
Вважається, що сама назва та емблематика розенкрейцерів походить з алхімії, де означає священну небесну росу, та вогняний кубок від греко-римського rosi crucis і бере свої витоки з Традиції Грааля.
У християнській символіці небесна роса — дар святого духу, вона оживляє й освіжає засохлі душі.
В античності росу символічно пов’язували з тою ж богинею ранкової зорі Еос (вважалося, що роса — це сльози Еос). Та ж, уже римська, Венера в алхімічній традиції зображена символічно у вигляді кола з хрестом спрямованих донизу, тоді як Земля — коло з хрестом вгорі.
Давня богиня весни та світанку Хаусас ( див. Розділ 2 ), залишила свій слід у багатьох культурах, зокрема її зірку малюють на українських карпатських писанках.
Ніколас де Вере пише, що священна причорноморська традиція стародавніх була збережена в месіанській лінії царя Давида з Юди (близько 1008 р. До н.е.), значення якої було в його фараонському спадкоємстві, а зовсім не в загальноприйнятому походженні від Авраама і семітської гілки.Саме завдяки такій, спадковості, цар Соломон Мудрий, згодом через цілих вісім століть після фараонеси Королеви Собекнефру зумів відтворити свій проект Царського Храму в Єрусалимі.
Такий поворот подій згідно з Вере, призвів до відродження на Святій Землі фараонівського руху Rosi Crucis у часи, коли Єгипет був оточений іноземними впливами, спочатку з Лівії, Нубії і Куша, а потім з інших країв.
Традиційні шлюбні династії фараонів і принцес поступилися місцем дипломатичним альянсам і натепер, символ рози і хреста означає й нагадує про таку спадкоємність, що існувала 3000 років до нашої ери, а графічне його зображення позначають у вигляді хреста в колі.
Святе Письмо. Книга Мудрости 2:1-8.
- Вони бо один до одного мовляють, міркуючи невірно: «Коротке й журливе життя наше, | і нема ліків на кончину людині, | та й невідомо про такого, що визволяв би з аду.
- Бож випадком ми народились | й опісля будемо, наче нас ніколи й не було. | Бо дим – віддих у наших ніздрях, | а думка – іскра, коли б’ється наше серце.
- Згасне вона, і тіло розсиплеться на попіл, | і дух розвіється, як легіт.
- І наше ім’я забудеться з часом, | і ніхто й не згадає про наші діла; | і промине життя наше, немов сліди хмари, | розвіється, мов мряка, | розігнана промінням сонця, | його жаром прибита.
- Наш вік – тінь минуща, | і кончина наша вороття не знає: | печать прикладено, і не повернеться ніхто.
- Отож користуймося з теперішніх дібр, | вживаймо світ із запалом юнацтва.
- Упиймось дорогим вином та пахощами, | нехай не втече наш весняний виквіт!
- І вінчаймось розквітлими рожами, поки не зів’яли!
Остап Хмарний
