Splendid
Багатоквартирний житловий будинок Владислава Жільбера, збудований для здачі квартир у найми, спроектований Юзефом Авіном у 1912 році, що вже в 1935 р., став розкішним готелем із однойменною назвою “Splendid”(чудовий), приваблює перехожого перш за все через чудернацький барельєф, що прикрашає три балкони другого поверху.
вул. Наливайка 6. АТ кредит Банк (Україна). м. Львів
Що це? Невже тут курили кальян?
вул. Наливайка 6. АТ кредит Банк (Україна). м. Львв
Автором цього фризу, був не хто інший, як Зигмунд Курчинський. Львівський скульптор кінця ХІХ ст., поч. ХХ ст., що був одержимий мистецтвом дохристиянського Стародавнього Світу.
Зиґмунд Курчинський. Каріатиди.Портал (Гнатюка 20-22). Фото: Ксенія Янко
Свої захоплення, майстру вдалось відтворити крізь призму епохи в стилі модерну та сецесії. Мало хто знає, та саме Зигмунд Курчинський оздобив перший львівський хмарочос – будинок Шпрехера, драконами на фасаді.
барельєфи зміїв по вул. Театральній 3. (джерело фото)
Перший львівський «хмарочос», Будинок Шпрехера… а примхливих драконів і ящірок, виконанав скульптор Зигмунт Курчинський у 1913–1914 рр. Площа Міцкевича.
Таку манеру та стиль, Курчинський перейняв у своїх тимчасових учителів, – Антуана Бурделя, та Огюста Родена, з якими, доречі приятелював свого часу.
З. Курчинський працював каменярем у майстерні О. Родена, автора знаменитих “Воріт Пекла”. Вільний від роботи час проводив у Луврі. Тут, у найвідомішому музеї світу, знайомлячись із роботами геніїв минулого, скульптор й формував власну манеру.
“пекельні Ворота” Родена
То ж звідкіля оцей бородатий багатоликий дідусь по центру із двома хлопцями? Видно, що один з них курить люльку з димом, що виходить із носа бороданя, а інший тримає в руці якусь палицю, ложку, можливо сопілку.
вул. Наливайка 6. м. Львв
Річ у тім, що Курчинський потрапив у майстерню Родена в 1908 році, саме в той час, коли батьки коханки Родена – Каміли Клодель, пішли на крайні заходи — примусову госпіталізацію дівчини у психлікарні.
На Родена продовжує сипатися золотий дощ, який колись допомогла йому забезпечити Камілла. Вона ж бо, придбала майстерню, в якій допомагала коханцю й творила також власні роботи.
Сама ж, Клодель, що піддалась ранній старості зі старшим за неї в рази чоловіком, стосунки з яким заможні родичі не схвалювали, тепер ходила в дірявих черевиках і рваному платті. Вона відмовлялася від запрошень на прийоми, тому що їй нічого було вдягти. Повернутися до рідної домівки вона не могла б, – її давно звідти вигнали. Брат Поль, повернувшись з відрядження Сходом, був вражений, побачивши замість чарівної і мрійливої сестрички розпатлану і замурзану жінку: «Сьогодні вночі мене намагалися пограбувати і вбити. Я знаю, це все Роден. Я впізнала в одному нападникові його натурника, а вранці вони підсипали наркотик в мою каву! » – пише Камілла. У майстерні панував справжній хаос – гори уламків від розбитих статуй, брудна павутина звисала зі стелі і стін.
У бідного Поля волосся на голові стало дибки – адже всього кілька місяців тому сестра була абсолютно нормальна. Він став жити з нею під одним дахом, але незабаром не витримав, усвідомивши, що без лікарської допомоги тут не обійтися – його сестра зійшла з розуму. Полю було страшно спостерігати за тим, як Каміллу, його улюблену сестричку, насильно затягують в карету швидкої допомоги, яка повинна була доставити пацієнтку в будинок для божевільних. Камілла до останнього кричала про Родена …
Єдиним наркотиком, що зміг би безповоротно змінити уявлення людини про світ на увесь залишений їй подальший відрізок життя, одним словом позбавити здорового глузду до такої степені, могла бути Аяуяска, або ж Диметил-тріптамін(ДМТ), що міститься в ній. Якщо Аяуяску, досі вживають шамани племен Африки та інших південних країн, як наркотичний коктейль, що “очищає тіло і розум”, то ДМТ, що міститься в ньому, також і курять через трубку.
Ді-ем-ті, котрий використовують у відварі Аяуяски, міститься в рослині Чакруна, яка росте у Південній Амазонії. В долині річки Амазонки.
Аяуяска недавно виявилась успішним засобом для звільненя людей від наркотичної залежості( в тому числі до тяжких наркотиків). Жак Мобід, в клініці Таківасі в Перу, бере залежних від героїну і кокаїну і призначає їм терапію у вигляді Аяуяски, після чого вони більше не хочуть приймати цих наркотиків. Така ж робота проводилась і в Канаді, доктором Габором Матте, до тих пір, поки канадський уряд не втрутився, зупинивши його, аргументуючи це тим, що Аяуяска сама по собі є нелегальним наркотиком.
Зображення, на яких видно, як давні єгиптяни нюхають голубу лілію важко віднести до ілюстрацій простих насолод ароматом квітів. Враховуючи той факт, що сліди рідкого екстракту з голубої водяної лілії були знайдені в посудинах, що зберігались в гробниці Тутанхмона, а нільська акація насправді є деревом, багатим на диметил-тріптамін. Для того щоб видобути наркотик з рослини, потрібна дуже складна хімічна реакція, і багато хто, може сказати, що давні єгиптяни не були напрочуд розвинені в хімії, проте саме слово хімія, походить від слова кхемет – давнього імені теперішнього Єгипту, що називався арабами “альхемет”, звідти і слово — алхімія.
Тепер можна здогадуватись, що курили єгиптяни й не тільки вони.
Багато стародавніх цивілізацій вживали наркотики – Месопотамія, Єгипет, Стародавня Греція, Індія, Китай, майя та ацтеки знали про те, що деякі рослини здатні присипляти або п’янити людину, а певні види грибів – викликати галюцинації. Це вважалося у наших предків проявом таємничих сил, даром богів або породженням демонів. Наркотики вживали в різних цілях: під час релігійних обрядів, для відновлення сил, для зміни свідомості, для зняття болю і неприємних відчуттів.
А тепер повернемося до нашого барельєфу.
Не має сумніву в тому, що скульптор зображав бога давніх ацтеків Кетцалькоактля.
Лише б через те, що “бородатий білий бог” Кетцалькоатль в ацтеків також асоціювався з дивним створінням, що було схожим на дракона, а його пір’я, радше нагадувало листя унікальної рослини Чакруна, про яку вже згадувалося.
Коріння культу Змія в Мезоамериці сягають глибокої давнини; перші зображення птахоподібних змій датуються періодом 1150-500 до н. е. Змія уособлювала землю і рослинність, але це було в Теотіуакані (близько 150 до н. Е.), Де змії були зображені з пір’ям птаха кетцаля. Більш детальні зображення знайдені в храмі Кетцалькоатля, побудованому близько 200 р. До н.е. е., на яких можна бачити гримучу змію з довгими зеленими пір’ям кетцаля.
Як нам уже відомо, на фасаді будинку Шпрехера саме зображено ці фігури, антропоморфне втілення бога Кетцалькоактля.
В одній з легенд про Се Акатль йдеться, що він вважав своє обличчя настільки потворним, що відпустив довгу бороду, щоб приховати його, а пізніше став носити білу маску. Легенда була дещо спотворена, і на зображеннях Кетцалькоатля часто стали зображати людиною з білою бородою.
Уособлюючи сили природи, Кетцалькоатль також асоціювався з «Ранковою зіркою» (Венерою) (під ім’ям Тлауіскальпантекутлі (Тлауіцкальпантекутлі), ісп. Tlahuixcalpantecuhtli). Двійник (науаль, нагваль) і близнюк Кецалькоатля Шолотль – бог вечірньої зорі, планети Венера. Вночі він переправляє через глибини підземного світу із заходу на схід сонячний диск. Кетцалькоатль став втіленням дощу, божественних вод і вітрів.
Кетцалькоатль (джерело фото) Статуя бога ацтеків, що датується між 1325 і 1521, це одна з зірок музею, розташованого у Ватикані
Теотігуакан. Недалеко від Мехіко. Храм богу-рептилії
Під час прибуття в нові землі Ернана Кортеса в 1519 році індіанці вважали, що до них вдруге зійшов ображений правитель. На цю думку їх наштовхнули головні атрибути європейців: зовнішність (наявність бороди, яку, носив Кетцалькоатль, а також білий відтінок шкіри), невідомі тварини (коні). Кортес використовував цю легенду, щоб підкорити ацтеків.
То ж в творчості Зигмунда Курчинського простежується не тільки вплив його європейських товаришів, а й якісь надто дивні для того часу, тим більше Львова, захоплення. Проте й цьому є пояснення.
Річ у тім, що архітектор будинку, Юзеф Авін, як фахівець і популяризатор єврейського мистецтва, брав активну участь у житті релігійної громади.
Був міським радником, почесним багаторічним членом Гуманітарного товариства “Leopolis B’nei Brith”, заснував декілька культурно-просвітницьких та благочинних організацій, серед яких Клуб єврейської інтелігенції та Спілка єврейських інженерів, що брали участь у відбудові Землі Iзраїлю, Спілка єврейських інженерів у Львові тощо. Як інженер-архітектор, належав до Професійної спілки архітекторів і будівничих у Львові та Товариства архітекторів Речі Посполитої, в якому в 1936–1937 рр. займав посаду члена правління.
Емануель Ратє, в своїй книзі “Таємниці та секрети Бнай Бріт”, що вийшла в Парижі в 1993 році, намагається серйозно, на основі документальних свідчень скласти певну хронологію діяльності, або принаймні вивчити цю найбільш важливу міжнародну єврейську організацію.
Автор повідомляє, що одного разу, якось на дозвіллі, вирішив познайомитися з орденом Бнай Бріт, для чого він відвідав найбільші бібліотеки спочатку Франції, а потім і інших країн. І що ж він з’ясував? У Парижі, в Національній бібліотеці анічогісінько, крім скромної брошурки єврейською мовою, однією – англійською та однієї – на німецькій мові за 1932 рік, а також чотирьох брошур вкрай антисемітського змісту.
Практично нічого не було в Бібліотеці Конгресу США у Вашингтоні і практично нічого в Лондоні. І це здалося автору дивним, тому що відповідно до Енциклопедії Юдаїка (1970 р) Бнай Бріт є “найбільш давньою і найбільш чисельною єврейською організацією взаємодопомоги, організованою в ложі і капітули в 45 країнах. Загальна чисельність її членів близько 500.000 людей (чоловіків, жінок і молоді). Є 1 700 лож для чоловіків, 25% з яких перебувають поза Північною Америкою, і в яких число членів становить 210.000 осіб, а бюджет складає близько 13 мільйонів доларів. Їх програми забезпечують повністю всі центри єврейських інтересів і включають в себе ще кілька програм, що забезпечують інтереси більш широкої громадськості “.
І автор щиро був здивований, що така величезна організація, заснована в Сполучених Штатах в 1843 році і у Франції в 1932 році, практично нічого про себе не публікувала ні за кордоном, ні в самій Франції. Справді дивно. Це тим більше дивно, що (нагадує автор), у Франції, відповідно до закону, кожне видання, що виходить в світ повинно в чотирьох примірниках бути передано на зберігання в Національну бібліотеку; і цей закон, неухильно дотримується навіть масонськими об’єднаннями у Франції. Довелося констатувати, що Бнай Бріт не дотримується цього закону про депозит своїх видань, так як в цій найбільшій у Франції бібліотеці було всього два номери якогось періодичного видання і єдиний номер “Бнай Бріт Журнал”! І жодної брошури, або хоча б маленької книжечки. Стало ясно, чому «не єврейська французька преса, позбавлена документів, присвятила цій організації, Бнай Бріт, менше п’ятдесяти статей, починаючи з часу її заснування у Франції в 1932 році”.
Сертифікат членства в «Незалежному ордені Бней-Бріт» (бланк зразка 1876 рік)
Отже, звідки митці черпали натхнення ми знаємо, проте про істинне призначення цих рельєфів саме в той час і в цьому місці, можна тільки здогадуватись. Все це оповито незбагненною сьогодні для нас таємницею….
Остап Хмарний
Джерела:
http://www.lvivcenter.org/uk/lia/objects/?ci_objectid=1058
http://www.sotnia.ru/ch_sotnia/t1997/t4608.htm
Грем Хенкок: “Маги Богів”; “Психоделіки і цивілізації”