Творчість Люко Дашвар
Люко Дашвар – Ірина Іванівна Чернова, українська письменниця, сценарист, журналіст. У 2012 році отримала відзнаку «Золотий письменник України». Має нагороди у багатьох різних номінаціях, що свідчить про визнання її таланту на рівні масової літератури. Та навіть без цих нагород, я б мала сміливість рекомендувати її твори. Настільки вони не схожі на решта творінь сучасної української літератури. Поглинуті мною були «Мати все», «Село – не люди», «Покров», «Молоко з кров’ю», «На запах м’яса». Залишилась серія «Рай Центр» та продовження роману у трилогії «Биті Є».
Мабуть, її книги перевернули щось в моєму світосприйнятті й хай, здавалось би, заїжджені теми проблеми урбанізації, тяга українських сільських жителів досягнути кращого життя в місті, здебільшого у столиці. Що нового? Описано ці теми нетипово.
Її герої – реалістичні, такі реалістичні, що аж страшно. Справді страшно, читачі Люко Дашвар можуть зі мною погодитись. Читаючи її романи – стає страшно, гидко іноді, мороз по шкірі і мимоволі божеволієш. Чому? Персонажі провокують, їхня сутність межує з божевіллям. І, як би дивно це не звучало, воно притягує. Проймаєшся тим божевіллям і поринаєш в свій світ опісля прочитання.
Романи нібито про кохання, але кохання у творах Дашвар, незважаючи на головну сюжетну лінію, якось розчинається. Непомітна та сюжетна лінія, яка переплітається з божевіллям нашого буття, гіркувато-соленого буття. Нема у неї ніяких рожевих хепі-ендів, ніяких прекрасних мрій. Все так, як є.
Зображається справжнє єство сучасної людини – тяга до грошей. слави. І все тобі тут. Від того наші біди, я погоджуюсь з авторкою. Погоджуюсь з головним посилом Дашвар: «Гроші, шмотки, кар’єра – фігня! – сказав – Спершу себе сотвори… Пізнай світ, людей, традиції, історію, культуру, щоби знати, де ти є посеред них. Лети пташкою, бо бід немає. Їх придумали люди…»(«На запах м’яса»). А ще : «Щастя, ось воно, навкруги оберемками розкидане, а люди, дурні, не помічають, оминають, поспішають кудись…»(«На запах м’яса»).
Читаєш її твори і розумієш, якою абсурдною є тяга людини все контролювати. Як недоречно відмовлятись від мрії, через принципи, псевдо відповідальність. Ціла гора отих дивних, кумедних первісних табу. Однак, життя одне, людоньки, «нескінченна відповідальність – така ж дурня, як і вічний двигун» («Мати все»).
Підсумовуючи, можу сказати, що рекомендую познайомитись з творчістю Дашвар, якщо хочеться божевілля, забуття і моторошної правди. То як ковток крижаної води – освіжає і дарує якесь особливе задоволення, але змушує здригнутись. Попри все – враження будуть, буде багато роздумів. І навіть, якщо спочатку захочеться закрити книгу, якщо вона викликатиме спротив, роздратування , обурення – продовжуйте читати, так має бути!
