Наріжний камінь одного львівського храму
Наприкінці ІХХ ст., українська православна громада переживала важкі часи.
Згідно з так званою “йосифінською касатою” тогочасний кайзер, хоча і підтримав матір в намаганні опікуватися русинами (українцями) після її розмови на початку 1775 року з о. Іваном Гудзом — священиком УГКЦ у Відні, однак все ж значно урізав можливості галицьких ченців.
Йосиф ІІ почав закривати та скасовувати численні монастирі та скасовувати духовні ордени на теренах, залишаючи та опікуючись лише тими, що на його думку сприяли справі народної просвіти.
Після ліквідації єдиного осередку православ’я на Галичині — Манявського Скиту, львівська православна громада прагнула до створення власної парафії і храму.
1787 року під час перебування Йосипа II у Львові, представники православної громади вручили імператорові петицію про утворення православного душпастирства і побудову власної церкви, на що отримали схвальний патент і почали збирати кошти.
Справа зрушила з місця, однак церковне життя вірян упродовж іще досить довгого часу обмежувалось орендованими приміщеннями.
Так, з 1787 по 1816 рік громада орендувала будинок графині Кордули Потоцької, в 1816-1822 роках збиралася у палаці князя Пінінського, з 1822 по 1825 рік — в будинку графа Боковського, в 1825-1839 роках отримала притулок в Національному закладі імені Оссолінських, з 1839 по 1844 рік — в будинку Олександра Фредро, з 1844 по 1850 рік — в будинку Келермана, а з 1850 по 1856 рік — знову в закладі Оссолінських. Заклад не віддавав в оренду безпосередньо бібліотечний будинок, а лише невеликий будинок в сквері, який фасадом виходив на вул. Коперніка. У 1857 р. його розібрали.
1832 року настала криза в купецькому русі й багато православних купців полишило громаду.
Задля врегулювання боргів 1832 року парафія підпорядкована Буковинській митрополії, котра зобов’язувалась її утримувати.
Через певний час митрополія відмовилась утримувати парафію, але завдяки втручанню уряду 1848 року прийняла її до свого складу, із одночасним скасуванням парафіяльної автономії.
Згідно з угодою про найм від 27.05.1850 р., Буковинський фонд зобов’язувався виплачувати 300 золотих за каплицю і 100 – за приміщення для настоятеля. Старшими православної общини на той час були Іван Бортник і Василь Драгунич. Рік 1856 став останнім роком поневірянь.
Тоді консисторія буковинської церкви за 14 500 флоринів купила для парафії ділянку (конскрипційний номер 78 1/4) із двома житловими будинками при вулиці Францисканській (нині — вулиця Короленка). Двоповерховий будинок був призначений на помешкання священика і церковної прислуги, а одноповерховий — переобладнано на храм.
Оснащений тоді в новопридбаному будинку храм віддрукував на літографії близько 1865 року по малюнку Й. Свободи видавець Піллер.
Перша православна церква у Львові на гравюрі Йозефа Свободи
Тепер, маючи власне місце, православна громада могла подумати про спорудження нового кам’яного храму.
1862 року австрійський уряд визнав за православною церквою у Львові право публічності («громадянства»), однак право парафії так ніколи і не було визнане, хоч фактично храм виконував функції парафіяльного, ведучи метричні книги усіх православних народжених у Галичині.
Львівський магістрат рескриптом від 21.07.1893 р. закрив старий храм і запропонував впродовж 30 днів розібрати його. Для богослужінь тимчасово використовували каплицю в парафіяльному будинку. На випадок, якщо б цей будинок не встигли б у визначений термін відремонтувати, то богослужіння повинні були здійснюватися в євангеліському костьолі, про що була домовленість з відповідним департаментом намісництва. Настоятелем храму у той час був священик Євгеній Воробкевич, його заступником – священик Микола Димітрієвич.
Тоді ж виготовлений і 8.10.1895 р. затверджений проект будівництва нового “греко-орієнтального” храму. Проект виконав віденський архітектор, обер-інженер департаменту континентального будівництва Густав Загс. Він же виконав проект церковного будинку, затверджений ще в жовтні 1894 року і огорожі. Церковний будинок спочатку проектувався на осі входу в храм, пізніше зміщений на східну вісь і наступного року дещо перероблений. У 1895 р. оголошений конкурс на ведення будівельних робіт. З декількох пропозицій було прийнято пропозицію архітектора Вінсента Равського як одну з найекономічніших і 25 жовтня 1896 року намісництво від імені Буковинського релігійного фонду уклало з ним контракт.
Вінсент Равський
1 вересня 1897 був покладений наріжний камінь під храм і розпочато його будівництво.
Михайло Грушевський
У цьому ж, 1897 року був організований будівельний комітет, до якого увійшли Михайло Грушевський, професор Львівського університету як епитроф тобто церковний опікун та відомий український історик Осип Мончаловський, відомий галицько-російський журналіст, Йосип Браунзейс, архітектор будівельного департаменту намісництва, як технічний радник, Антон Гауф, керівник будівництва, священик Євгеній Воробкевич, настоятель парафії.
Осип Мончаловський
Равський вів будівництво від фундаменту до його повного завершення. Намісництво звернулося до Равського, щоб він до кінця жовтня того ж року вивів фундамент храму і церковного будинку. Технічним керівником будівництва призначався інженер намісництва Антон Гауф, художнє керівництво покладалося на автора проекту Густава Захса.
Остап Хмарний
Джерела: