Експедиції “Аненербе” та протошумерська спадщина Кам’яної Могили – правда чи вигадка?

Відомо, що Адольф Гітлер мислив окультною системою символів, тому досі таємна для дослідників діяльність незбагненної організації нацистської Німеччини “Аненербе”(“Спадщина Предків”), що розшукувала священні реліквії та вивчала паранормальне, була надважливою у ході ІІ Світової Війни.

Одна із емблем “Аненербе” (нім. Ahnenerbe — «Спадок предків», повна назва — «Німецьке товариство з вивчення давньої германської історії та спадку предків»)

З січня 1939 року “Аненербе” входила до складу СС неспроста. Вже з початком війни, всі експедиції на щойно окупованих територіях проходили під прикриттям легенди про пошуки історичного обгрунтування зверхності арійської раси, тоді як насправді, причиною археологічних досліджень було бажання заволодіти таємними магічними засобами та знаннями давніх жреців, помимо звичайного грабежу.

З початком боїв на радянсько-німецькому фронті, німецький історик і археолог, керівний співробітник Аненербе, оберштурмбанфюрер СС, Герберт Янкун, запропонував керівництву Аненербе створити «зондеркоманди Янкун», до завдань яких входило б дослідження «германської колонізації на Півдні». Саме він і взяв участь в активному розграбуванні культурних цінностей радянських музеїв і бібліотек.

Не менш цікавий персонаж, Отто Олендорфф, який ще в 1936-тому займався збором інформації про настрої в рейху, згодом призначений очільником айнзатцгрупи Д в районі дії 11-ї армії на півдні Радянського Союзу, допомагав «Аненербе» у пошуку слідів давньої неолітичної цивілізації.

Отто Олендорф

Під час навчання в університеті, Олендорф, захопився езотеричними теоріями Рудольфа Штайнера – творця нової релігії антропософії. Познайомившись з нею, він вступив в одну з антропософских громад і оголосив себе лицарем «Святого Грааля».

Рудольф Штайнер

Незабаром після приходу Гітлера до влади став співробітником служби безпеки нацистської партії (SD) і досить швидко був призначений там начальником економічного відділу. У 1939 році після створення Головного управління імперської безпеки (RSHA) і включення SD в його склад Олендорф очолив там III управління (контррозвідка і політична поліція SD).

Айнзатцгрупи поліції безпеки й СД (АЗГ, нім. Einsatzgruppen) – оперативні групи спеціального призначення СД які були створені для ведення боротьби з ворогами Третього рейху на окупованих територіях. Їхня діяльність у роки Другої світової війни вже давно стала предметом уваги істориків.

Керівник Айнзатцгрупи “Д” та Хайнц Йост , глава айнзацгруппи А , перед Нюрнберзьким трибуналом.

Отже, айнзатцгрупа «D», призначалася для операцій з масового знищення на території України і Криму тих категорій населення, що були визначені як ворожі для нацистської Німеччини. За рік з 1941 по липень 1942 року, цією групою було знищено приблизно 91 тисяча осіб. (Допит свідка Отто Олендорфа – Нюрнберзький процес. Збірник матеріалів російською мовою – М .: Госполитиздат, 1954. – т. 1 – с. 672, 674 .)

Айнзатцгрупа у Зборові на Тернопільщині (Україна. 194р.)

Перед тим, як опинитися на півдні України айнзатцгрупа «D» перебувала в Румунії. До її складу входило чотири зондеркоманди (10а, 10b, 11a, 11b) і айнзатцкоманда 12. В червні 1941 р. айнзатцгрупа дислокувалася в 100 Бессарабії (штаб у Кишиневі), зондеркоманда 11а – в Чернівцях, зондеркоманда 11b – у Тирасполі, айнзатцкоманда 12 – в БілгородДністровському (Аккерман) та Ізмаїлі. У вересні штаб айнзатцгрупи перебрався до м. Миколаєва. З листопада 1941 р. штаб перебував у Сімферополі. З серпня 1942 р. місцем його дислокації стає Ворошиловськ (нині м. Алчевськ Луганської області).

На початку війни чисельність її особового складу становила близько 600 вояків. У перспективі цей підрозділ призначався для дій на Кавказі, а до його захоплення був спрямований у тил 11-ї армії. Він діяв у Бессарабії, в Південній Україні та Криму, у другій половині 1942 р. – у Ростовській області та на Північному Кавказі. Із квітня 1943 р. і до кінця року – в українсько-білоруській прикордонній зоні («Прип’ятські болота») і на Волині. Отто Олендорф був командиром опергрупи понад рік (червень 1941 р. – липень 1942 р.).

Слід зазначити, що його компетенція поширювалася на всю територію генерального округу зразка вересня 1941 року – «Таврія Крим-Сімферополь» (SSPf Taurien-Krim-Simferopol).

1 вересня 1941 року на території Криму, а також Херсонської та Запорізької областей, був формально створений генеральний округ «Крим» (Generalbezirk Krim), із загальною площею 22900 км² і населенням шістсот шістьдесят одна тисячі дев’ятсот вісімдесят одна людини. Центром округу був обраний Сімферополь. Генеральний округ «Крим» був складовою частиною рейхскомісаріату «Україна» (Reichskomissariat Ukraine). Крім нього, в цю адміністративну одиницю входили генеральні округи «Волинь-Поділля», «Житомир», «Київ», «Миколаїв» і «Дніпропетровськ». На чолі рейхскомісаріату стояв видатний функціонер нацистської партії Е. Кох. Його резиденція розташовувалася в місті Рівне.

Рейхскомісаріат Україна (адміністративні межі позначено білим кольором)

Внаслідок того, що до літа 1942 року територія генерального округу «Крим» була ближнім тилом діючої армії, такий адміністративно-територіальний устрій так і не став реальністю. Дев’ять округів Криму так і не перейшли під юрисдикцію німецького генерального комісаріату. Через те, півострів був під подвійним управлінням: цивільним (номінально) і військовим (фактично), коли адміністративні чиновники не мали тут ніякої влади. Такий стан речей призвів згодом до того, що центр їхнього генерального округу був перенесений до Мелітополя, а сама адміністративна одиниця отримала назву генеральний округ «Таврія» (Generalbezirk Taurien).

Відомо, що для допомоги експедиції «Аненербе» в Криму Олендорф виділив 2 – гу айнзатцкоманду айнзатцгрупи «D» на чолі зі штурмбанфюрером доктором Вернером Брауном.

Безпосередня робота експедиції «Аненербе» в Криму почалася під керівництвом Альфреда Фрауенфельда незабаром після взяття Севастополя військами 11 німецької армії в липні 1942 року. Були ретельно обстежені з проведенням археологічних розкопок печерні міста на території Севастополя і Бахчисарайського району Криму.

Фрауенфельд зустрічається з кримським населенням

Під час розкопок на Мангупі їх відвідали 14 липня 1942 бригаденфюрер (генерал-майор) Людольф фон Альвенслебен фюрер військ СС і поліції генерального округу «Таврія» (призначений після Олендорфа) і два армійських офіцера: полковник медичної служби Калькул і відомий в 20 – 40 роки XX століття в Німеччині письменник капітан люфтваффе Вернер Боймельбург.

Черкез – Кермен (околиці Бахчисарая) Фото – воєнний кореспондент (Kriegsberichter) Geyk (Гайк)

Німецька дослідницька група рушила по слідах експедиції наукового експерта спеціального відділу ОГПУ СРСР професора Барченко, який вивчав печерні міста Севастополя і Бахчисарая в 1925 році. Найбільшу увагу нацистська експедиція приділила древньому місту Мангуп, що розташоване між Севастополем і Бахчисараєм.

Інкерман

Також нацистські дослідники уважно вивчили в околицях Севастополя печерні комплекси в Інкермані, печерні монастирі Челтер і Шулдан.Значної уваги Аненербе удостоїлись печерні міста і храми в околицях Бахчисарая.

Черкез – Кермен (околиці Бахчисарая) Фото – воєнний кореспондент (Kriegsberichter) Geyk (Гайк)

Про те, якого значення надавали роботам експедицій «Аненербе» свідчить прибуття сюди восени 1942 року рейхсфюрера SS Генріха Гімлера, який відвідав основні місця роботи есесівських археологів.

Фото: Рейхсфюрер СС Генрих Гиммлер на Украине с крестьянами одного из сел

Рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер в Україні зі селянами одного із сіл

Одним із засновників і першим директором товариства Аненербе був Герман Вірт, германіст і археолог, автор книг “Походження людства”, “Священна протописемність людства”, “Хроніка Ура-Лінда”, “Вавилонське питання”.

Сторінки з книги Германа Вірта “Священна протописемність людства” з розшифровкою рун та петрогліфів

У 1938 р. з ідеологічних розбіжностей з Гіммлером, який, зокрема, не поділяв теорій Вірта щодо матріархату в німецькому суспільстві, був звільнений з Аненербе, при цьому залишався добровільним помічником товариства аж до 1945 р.

Герман Вірт

У 1923 році світ побачив працю «Основи шумерської граматики» (Grundzüge der sumerischen Grammatik. Rostock 1923), автором якого був німецький археолог Арно Пебель (1881 – 1958).Шумерологи і в наші дні вчаться по цій книзі. Багато років Пебель прожив в Америці, заснував там інститут з вивчення шумерської цивілізації.

Результат пошуку зображень за запитом "Arno Poebel Sumerischen Grammatik"

Один з провідних шумерологів світу, уродженець Жашкова, що народився в єврейській родині, яка згодом емігрувала до США, ще коли йому було 8 років, Семюел Крамер, у своїй автобіографії пише:

“… Важко сказати чи Пебель, коли-небудь став справжнім нацистом, але він був переконаним патріотом Німеччини, отож напруга у наших відносинах, коли Гітлер прийшов до влади ставала нестерпною. Навіть коли нам траплялося випадково зустрітися в залі, ми могли лише мовчки перетнутися поглядами”.

“..В 1914 він повернувся з Америки до Німеччини, де перебував до 1930”.

Вже в тому ж році археолог сходознавець, Едвард Хієра, попросив Пебеля про допомогу в укладенні асирійського словника, що вимагало грунтовних знань шумерської мови, як основи, адже культури були тісно пов’язані між собою. Відомо, що професор Американської Школи Сходознавчих Досліджень та згодом керівник багатьох американських експедицій на Близькому Сході, де він зробив чимало приголомшливих відкриттів, у ті часи продовжував відряджатися в експедиції у рамках програм тієї ж інституції, що поки що щедро фінансувалася до початку часів Великої Депресії.

Із книги Крамера, Ірак.

Достеменно невідомо, чи знали в Аненербе щось про саме протошумерські петрогліфи, за висновками Анатолія Кифішина вже наприкіні ХХ століття, в Кам’яній Могилі, однак є свідчення про пізніші розкопки “Аненербе” в Дніпропетровській області.

У 1974 р історик М.Н. Катер в книзі про Аненербе зробив висновок, що СС у материковій Україні розкопок не проводило. Та істина виявилась лише в середині 90-х рр. Документацію і кілька знахідок з розкопок віднайшли на складі Державного музею старожитностей в м. Лейден. У 1944 р. про це була опублікована стаття, яка, однак, не згадується в жодному археологічному виданні і, ймовірно, залишилася невідомою.

Влітку 1943 року нідерландський доісторік Ф.С. Бурш на запрошення окружного комісара (гебітскомісара) Днeпропетровська СС-бригаденфюрера Клауза Селцнера і наукової служби СС-Аненербе організував експедицію в розташоване на південь від Дніпропетровська с. Солоне. Там він з червня по вересень розкопував три кургани. Повністю дотримуючись політики Аненербе, Бурш в своїх дослідженнях застосовував найсучасніші методи. Впродовж розкопок на нього справили сильне враження українське населення і його культура, про що писав звіти про поїздки для нідерландськомовного нацистського журналу De Waag.

Відзначимо звіт про його поїздку на двоколісному запряженому кіньми візку у компанії «кількох» українців: «Перш за все, це мені дало можливість ближче спостерігати життя населення».

Домовилися виїхати в сторону Дніпра. По дорозі Бурш пообідав у «добропорядних селян» і записав:

«Зі зворушливою турботою бабуся приготувала нам обід: густий суп з багатьма овочами, потім складені в трикутники млинці зі сметаною». Стало пізно і ясно, що до Дніпра дістатися вже немислимо, і було вирішено повернутися. При поверненні в ту саму хату їх знову почали годувати. Бурш, наївшись минулий раз, більше їсти не міг. Він записав: «З незручного становища я врятувався тим, що підняв обидві руки вверx жестом, який всі зрозуміли і прийняли загальним сміхом».

Принагідно, що відкриття відомим кримським археологом Аскольдом Щепинським, кургану Кемі – Оба, ще раз підтвердило теорії радянських спецслужб на кшталт німецького “Аненербе” про неолітичну цивілізацію, яка обіймала в період 6 – 4 тисячоліть до нашої ери весь Крим і значні території на північ від нього. Щепинський назвав її “Кемі-Обинською” культурою.

Ареал розселення племен Кемі-обінської культури

Заарештований 21 травня 1937 року, засуджений 25 квітня 1938 Військовою Колегією Верховного Суду СРСР до вищої міри покарання за звинуваченням у створенні масонської контрреволюційної терористичної організації «Единое трудове братство» і шпигунстві на користь Англії (пункти 6, 8 і 11 статті 58 КК РРФСР), Олександр Васильович Барченко, проводив дослідні роботи в рамках особливого спецвідділу ОГПУ, а згодом НКВД, починаючи з 1921 року. В ході кримських експедицій Барченко, на підставі отриманих знахідок під час розкопок в печерних містах і поблизу від них, зробив епохальне відкриття в галузі археології та стародавньої історії. Воно полягало в тому, що він прийшов до висновку, що печерні міста в Криму і в околицях Севастополя більш давні, ніж це вважала і досі вважає офіційна історична наука. На думку Барченко, ці печерні міста були створені не втікачами до Криму від репресій імператорів-іконоборців, візантійських ченців, як до сих пір стверджує офіційна археологія, а племенами, які прийшли з Північної Африки в епоху кінця мезоліту – початку неоліту.

Остап Хмарний

Джерела:

Tags: історія, журнал оселедець, оселедець журнал, Остап Хмарний

Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Нд
				1	2	3
4	5	6	7	8	9	10
11	12	13	14	15	16	17
18	19	20	21	22	23	24
25	26	27	28	29	30

Експедиції “Аненербе” та протошумерська спадщина Кам’яної Могили – правда чи вигадка?

Залишити відповідь Скасувати коментар

Недавні записи