Солодких снів

source:https://sciencefictionruminations.wordpress.com/2014/04/19/book-review-the-dream-master-roger-zelazny-1966/#more-10549

Коли “автор ідеї”, сценарист та режисер популярного фільму про подорожі  в чужих снах «Початок» Крістофер Джонатан Джеймс Нолан, не те, що пішки під стіл ходив ─ він ще навіть не народився, а Леонардо Ді Капріо ночував у батька в штанах, у 1965 році, на сторінках журналу “Amazing Stories” ─ одному з перших у світі науково-фантастичних видань, з’явилася повість «He, Who Shapes» (Той, хто формує), резервіста армії США, колишнього службовця підрозділу інформаційної війни, американського письменника, з польським корінням Роджера Желязни. Наступного року повість перетворюється в роман  « The Dream Master» ( Володар снів).

Події книги відбуваються в недалекому майбутньому, де психотерапевти ─ нейроспівучасники і застосовують новий метод лікування неврозів: занурення пацієнта у «штучний сон», в якому лікар заставляє його переживати події, що травмували б психіку, знову і знову, допоки той не відчує полегшення. Головного героя ─ досвідченого нейроспівучасника, лікаря Рендера відвідує член сенату Еріксон, параноїк. Високо посадовця постійно супроводжує відчуття тривоги, йому здається, що хтось таємно збирається зчинити замах на його життя…

Кожен нейроспівучасник ризикує здоровим глуздом, тому, що бере активну участь у власно створеній псевдо реальності.  Та  сміливий Рендер один з небагатьох у цій сфері професіоналів, які досягли успіху ─ про лікаря знає весь світ. Він навіть пише свою власну книгу у вільний від прийомів час, де особливої уваги, на його думку заслуговують хибні уявлення людей про смерть. Згодом до нього приходить незряча жінка психолог і просить навчити її цьому новому методу психотерапії. Вона хоче здобути зір в усвідомлених сновидіннях.

Її супроводжує гібрид собаки з людиною, що чимось нагадує  Шаріка з «Собачого Серця» Булгакова, проте звуть його не інакше як Зігмуд, це своєрідна алюзія на психоаналіз. JOACHIM BOAZ на sciencefictionruminations.wordpress.com пише:”Freud has never been so fun” (Фройд ще так ніколи не смішив).

Від початку й до кінця у читача складатиметься враження, начебто у цьому творі взагалі відсутня сюжетна лінія ─ частинки розкидані у випадковому порядку, проте згодом кожен з уривків складатиметься у свідомості наче пазл. Спробуйте, здогадайтесь, як звуть цю жінку.. . За допомогою такої вичерпної алегорії автор натякає на те, що сон ─ це маленька смерть.