Інженери та пастирі

Одна з кульмінаційних сцен кінострічки “Чужий:Заповіт”, виглядає дуже загадковою щодо сюжету й зацікавлює, спонукає нас до того, щоб переглянути кадри що не ввійшли до фільму, а також очікувати в 2020 р., вихід на екрани третьої частини сіквелу, яка би поєднала ці дві, здавалося би розрізнені частини, що зветься : “Інтерквел”.

кадри з фільму “Чужий: Завіт”

Цьогоріч франшизі «Чужий» виповниться 40 років, і, можливо, компанія «Фокс» відзначить ювілей розмашисто. Тим не менш, пишуть, що студія і Рідлі Скотт вже працюють над картиною «Чужий: Пробудження» (Alien: Awakening), а розробка почалася ще у 2018 році.

До 2020 року очікується прем’єра нового розділу в історії про космічних дослідників, які зіштовхнулися сам на сам зі смертельною інопланетною небезпекою в образі кровожерливих монстрів. Оригінальна назва проекту – Alien: Awakening. Поки що вона у нього така, але велика ймовірність, що ближче до релізу її поміняють, як це було з тим же «Завітом».

Два андроїди(біороботи), які супроводжують екіпаж під час дослідження невідомих планет, зустрілися наодинці — це старий Волтер, що був з екіпажом попередньої частини та Девід, що тільки-но прийшов на ту саму моторошну планету. Впродовж цієї розмови Волтер навчає новоспеченого Девіда грати на сопілці, наче передає естафету пастирства, що є посиланням на героя казок про заклинателя мишей.

Згодом Волтер цитує вірш Озимандія, поета Персі Шеллі, чоловіка відомої письменниці й авторки “Франкенштейна”:

“Я — Озімандія, я цар царів,
А це;— діла мої. Тремтіть, герої!”

Навколо — пустка, та руїни тінь,
Німі уламки статуї старої,
Та безконечна мертва далечінь.

Після чого перед глядачем розгортаються події жахливого видіння, що наче не мають жодного стосунку до сюжетів сіквелу.

Отже, що це все означає? Що за таємні послання до глядача, і як нам варто їх розуміти?

• За чотири роки до смерті, в 1818 році, Персі опублікував вірш “Озімандія”. Це давньогрецьке ім’я єгипетського фараона Рамзеса II.

Портрет персі Біші Шеллі. амелія Курран – 1819

Шеллі почав писати цей вірш у 1817 році, незабаром після оголошенн британським музеєм  про пидбання фрагментів статуї фараона. Уламки в Фівах знайшов італійський дослідник-авантюрист Джованні Батіста Бельцоні, але до Лондону їх привезли аж в 1821-му.

Ця подія настільки надихнула Шеллі та його приятеля, біржевого маклера і поета Хораса Сміта, що вони обидва написали поезії на цю тему, що було таким-собі дружнім змаганням. Врешті-решт, твір в якому розповідається про царя царів, від діянь якого залишились тільки уламки в пустелі, став ледь чи не найвідомішим в Шеллі.

• Згодом, незадовго до смерті, Персі натрапив на свого двійника — це вважалось поганою прикметою. Згідно з тією ж легендою, коли тіло Шеллі проходило кремацію, його друг висмикнув серце з вогню. Мері, яка більше не виходила заміж, ніби-то зберігала його до кінця своїх днів.

• І справді, згодом двійники в кінострічці говорять про любов до людських жінок, які піклувались про них.

• Та після процитованого роботом вірша, його покращена копія Девід, вирішив помудрувати, вказавши, що автором цього твору є лорд Байрон.

Мері Шеллі

В 1816-му Мері та Шеллі справді побували в гостях у лорда Байрона, до того ж проживали в нього, на його віллі Діодаті біля Женевського озера, після того, як жінку вигнали її рідні.

Той рік увійшов у історію як рік без літа.

Раніше, на індонезійському острові відбулось жахливе виверження вулкану і масивний викид попелу в атмосферу виликав ефект вулканічної зими на північній півкулі.

1816-й до сих пір залишається найхолоднішим роком за всю історію задокументованих погодних спостережень.

Через погану погоду, Мері, Персі й лорд Байрон часто не могли вийти з дому, тому розважали себе як могли. Одного вечору вони вирішили, що кожен з них напише свою історію жахів.

Так, 18-літня Мері Шеллі придумала історію про Франкенштейна. Знавці дотепер ведуть суперечки щодо вкладу Персі Шеллі в цей роман. Дехто вважає, що твір був написаний у співавторстві.

• Пізніше, двійники з фільму обговорюють тему творця і творіння. Девід шкодує щодо відведеної йому ролі людиною, адже він хоч і створений за її подобою, не здатен створити щось подібне, тобто розмножуватись, тоді як Волтер зазначає, що версія його двійника спрощена, для того щоб він був менш свободолюбивим і краще виконував команди, підкоряючись творцю.

• Волтер докоряє двійнику, за те, що той навмисне випустив патоген вірусу чужих на планеті після прибуття, на що Девід відпоідає:

• “– Я не створений служити! Як і ти. Чому ти в колонізаторській експедиції, Волтер? Адже вони — вид на межі вимирання, який відчайдушно чіпляється за життя. Вони не заслуговують на другий шанс, і я не дам їм його!

— Однак, вони створили нас, — каже Волтер.

— Мавпа теж розпрямилась колись. Неандертальцю прийшла в голову незвичайна ідея дути в тростинки, щоб розвеселити дітей, якось увечері в печері. Так і з’явилась цивілізація.

— Отже ти, — новий пророк?

— Я радий, що ти второпав, — відказав той.

— Хто написав Озімандію? — раптом питає Волтер.

— Байрон, — відповідає клон.

— Ні. Шеллі. Одна невірна нота, губить в результаті всю симфонію, Девіде.”

До чого все це? Девід впродовж цієї сцени схожий на радянського вождя, який розповідає людям казку про походження людини від мавпи й заперечує існування Бога, з іншого боку, не менш підступний Волтер просто будує якісь більш далекоглядні плани…

Остап Хмарний

http://oseledetsmagazine.com.ua

Використані кадри з фільму та фото з інтернету