Відповідь на питання про “Сім символів”

Кожного дня тут проходить багато людей: хтось купляє квіти біля Стрийського ринку, хтось продукти всередині, а хтось просто чекає на свій тролейбус чи маршрутку на одній із зупинок у межах перехрестя вулиць  Шота Руставелі, Стрийської та Волоської. Варто лише підняти свій погляд угору й ви помітите загадкові символи на стіні будинку Ш. Руставелі 36, у Львові.

Постривайте, навіщо кликати Дена Брауна, якщо ви вже читаєте ці рядки?

Багато профанів можуть подумати що це виробничі позначки або клейма-герби ремісничих цехів які збереглися дотепер на деяких будівлях у Львові, проте це не зовсім так.

Отже почнемо з того, що будинок, збудований 1911 року за проектом Генрика Заремби на замовлення Зигмунта Ґутвальда – львівського цегляра, тобто власника цегельних заводів у Львові.

U.iG.Власники – Zygmunt Urich & Dawid Guttwald. З початку ХХст. вони мали спільні заводи в районах Снопківки та Зеленої, проте в 1912р. власником другого заводу залишився Гутвальд, а Уріх придбав собі цегельню в Кривчицях.фото

Є у нас таке, не особливо часто зустрічається, клеймо “M G”. Швидше за все, виробниками були Мацялко і Гутвальд з приміського села Кривчиці (зараз – східна околиця Львова). {Cegielnia M.S. Maciałka i Z. Guttwalda, Krzywczyce Цегельня М.С. Мацялко і З. Гуттвальда, Кривчиці} фото

В економічному відношенні Львів на початку XX століття являв собою ремісничо-торгове місто зі слабо розвиненою промисловістю. За часів польської влади на першому місці за кількістю підприємств і робітників були швейна і взуттєва промисловість, на другому будівельна, але не секрет, що кравці і більшість власників підприємств з виробництва цегли, як у Львові, так і по всій Західній Україні, до Другої світової війни, були представники іудейської громади. А, відповідно, більшість з них згинуло під час погромів перших місяців фашистської окупації Львова та під час голокосту. Невелика кількість «цеголень» пережила війну, і вже в радянські часи працювала, як державні цегельні заводи. Серед них – заводи на Стрийській біля залізничного мосту і на Батальній біля залізничного переїзду. Але більшість цегляних підприємств довоєнного Львова безслідно зникло.

Рита, в супроводі адвоката Мечислава Еттінгера.фото

Заремба – представник сецесії та забудов у стилі функціоналізму у Львові, відомий польський архітектор, чию доньку від першої жінки було вбито на його заміській віллі в Брюховичах 1931 року. Саме з його покоївкою пов’язана скандальна справа Горгонової. Головна фігурантка трагедії, обвинувачувана – Ріта (Маргаріта Іліч (Горгонова), уродженка Далмації (нині-Хорватія), на початку 1920-х приїздить до Львова, де влаштовується гувернанткою у родину відомого архітектора. 41-річний архітектор та 23-річна гувернантка незабаром закрутили роман. Вони прожили разом вісім років, мали спільну дитину.

Судова справа, на якій він виступав як свідок і потерпілий, набула значного розголосу в пресі. 1977року вийшов фільм «Справа Горгонової», сюжет якої базувався на цих подіях.

Тяганина тривала доволі довго, в ті часи про “Справу Горгонової” писали у всіх газетах не тільки на теренах Галичини але й в самій Польщі.

“На початку 1932 року, в центрі уваги був знаний львівський bon vivant Генрик Заремба. Гроші зароблені архітекторською діяльністю він просаджував на нічні гуляння й вечірки в компанії повій та все нових й нових приятельок. Мав жінку, але та не була в стані задовольнити його “апетити” до життя. Дослівно: була не в стані.

У 1924 році вона потрапила до психлікарні з загадковим діагнозом “нервовий зрив”. цілком можливо, що Заремба сам позбувся в такий спосіб невигідної товаришки по життю. Тепер, на шляху до повної свободи у нього є тільки одна перешкода: дев’ятирічна дочка.” — пише Kamil Janicki в статті про “Розпусне життя Генрика Заремби” журналі Tajny Detektyw.

В будинку з цікавим майоліковим панно мозаїчного типу про який йде мова, певний час  було приміщення книгарні ім. Т. Шевченка, але його первинне призначення –кравецький заклад чи то ательє-майстерня А.Яковського

(одразу згадується голівудський фільм “Особливо Небезпечний” про братерство ткачів). Та не поспішайте з висновками й фантазіями.

Ймовірно, що це прізвище підприємця за яким ідентифікували власника цієї будівлі чи певних приміщень. Річ у тім, що Александр Яковський, якщо й мав якусь фахову художню освіту, то все одно був очевидно людиною далекою від безпосередньої праці зі станками.Принаймні про це свідчить той факт, що він – автор двох друкованих видань 1921-22рр.,

Jackowski, Aleksander Romuald, 1869-1949. “Targi Wschodnie” i ich znaczenie : (przegląd sił gospodarczych) 1912 Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника http://lsl.lviv.ua

Życie gospodarcze Polski : Przemysł. Handel. Finanse… / Opr. Aleksander Jackowski Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника http://lsl.lviv.ua

“Економічне життя Польщі” та “Східні Торги”, що  стосувалася вивчення участі польських, єврейських та українських комерсантів Львова у міжнародних торгових ярмарках. Одним із таких ярмарків стали «Східні торги», які проходили на території Польщі у м. Львові впродовж 1920 – х – 1930 – х рр. XX ст. Тоді їх влаштовували щороку, а місце для торгів знайшли на території парку Яна Кілінського (тепер Стрийський парк). Наприкінці цієї книги є короткий перелік всіх ключових осіб членів організації “Східних Торгів” у Львові,  серед них, зокрема, й архітектор Генрик Заремба.

Jackowski, Aleksander Romuald, 1869-1949. “Targi Wschodnie” i ich znaczenie : (przegląd sił gospodarczych) Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника http://lsl.lviv.ua

Якщо знаки на стіні й справді простісінька реклама якихось товарів чи послуг, то що там поруч з труною і шестикутною зіркою Давида роблять два келиха й ваза?

Можна було б звести  значення символів до реклами “Східних Торгів” недалеко звідти, проте явище ярмарок у Львові, подія напрочуд банальна, бо місто знаходиться на перехресті багатьох торгових шляхів, на шляху “із варяг у греки”, до того ж в такому випадку повинні були б зберегтись якісь написи поруч, або принаймні й інші тогочасні рекламні “щити”такого типу. Як бачимо, ця стіна унікальна в своєму роді. Щоправда, певно міщани які помічали стіну весь цей час  так і думали, якби не одне але –  тут збиралося товариство євреїв віруючих “Ховевей- Гадат”, про яке є окрема стаття (дізнатися більше), і в довоєнному примірнику “Gazeta Lwowska” є згадка саме про це панно:

“Власне спеціально вибудований будинок.

Правління”

Коли відзначались юдейські свята і чисельні синагоги Львова були переповнені, широко практикувалось брати в оренду інші приміщення під синагоги. Великі львівські зали вміщували сотні вірян, проводити молитви в них також запрошували знаменитих канторів з різних міст і країн. Так, тимчасові синагоги влаштовувались у залах будинків єврейських громад та в інших, правління яких, так чи інакше, було готовим до співпраці.

Ягня вламане (Дірк Баутс, свято Пасхи, 1467);

Вочевидь, знаки на цій стіні, є пам’яткою, яка повинна нагадувати певному колу людей про  частину спільноти, що загинула, ще під час І Світової війни.

Остап Хмарний

• Початковий текст (джерело): http://oseledetsmagazine.com.ua/%D1%81%D1%96%D0%BC-%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B2/