Сало, або 120 днів содому

Фільм виправдовує назву. Кожна окрема сцена варта багатогранного розуміння. Президент, Суддя, Герцог і Єпископ надумали щось серйозне. Влучно розставлені акценти: «Все що є надмірним – добре» – гасло в першому акті : «Перед дверима пекла». Алюзія на «Божественну Комедію» Данте Аліг`єрі, фільм італійського режисера Пєра Паоло Паоліні, знятий за мотивами роману Маркіза Де Сада «120 Днів Содому». У стрічці розкрито дивні події в республіці Сало на півночі Італії в останні дні італійського фашизму. Четверо поважних головних героїв вирішують одружитися на доньках одне одного – перетасовують колоду. «Ви, пане Президент, візьмете в жінки Тетяну – дочку Його Величності, я одружуся на Сюзі – вашій доньці. Пане Президенте, мої дві дочки – Іліано і Джуліано стануть відповідно для його Величності і Монсеньйора». Потім вони наказують фашистам викрасти й привезти на закриту віллу ретельно відібраних хлопців і дівчат. Встановлюються правила гри: будь-якого чоловіка, якого помітять з жінкою буде покарано позбавленням кінцівок; будь-які релігійні посили з боку когось із підданих – їхня смерть. Не тіште себе ілюзіями, що з вілли є вихід. Тут вихолощується свідомість еліти, за допомогою чистого духу апатії і вигадливих ритуалів. Ваше відчуття витонченості яскраво випробується у збоченні. Люди – предмети, іграшки. Розваги для істинних гурманів – поїдання екскрементів. Кінофільм, наче жувальна жуйка з терпким присмаком смерті. Кожна секунда стрічки, як індикатор міри вашої «просвітленості». Терпи, терпи і ще раз терпи.