Володарі вбогості
“Це зовсім не допомога бідним. Це збагачення еліт в суспільствах, які отримують допомогу. Відбирання чогось у бідних із багатих країн і передача цього чогось багатим з бідних країн”. — пише Грем Хенкок, автор бестселлера “Королі бідності”(“Lords of Poverty”) у своєму інтерв’ю Девіду Уілкоку.
“Володарі бідності” — це вагоме долідження досвіду зради суспільної довіри на документальній основі та історичних прикладах. Недоліки допомоги країнам, що розвиваються, численні і досить серйозні, щоб підняти питання про життєздатність практики на фундаментальному рівні.
Підривний звіт Хенкока, глибоко шокує, і напевно викличе критичну переоцінку-мотивів МВФ та уряду США чи ЄС в наданні іноземної допомоги, а також справжніх потреб їхніх передбачуваних одержувачів.
Щороку близько шістдесяти млрд доларів благодійних організацій витрачаються на іноземну допомогу по всьому світу. Якщо пожертвування на благодійні цілі, виділяє Oxfam, CARE, ЮНІСЕФ, або Червоний Хрест, у вигляді величезних кредитів Світового банку, або у вигляді прямих платежів від одного уряду до іншого, то постає питання чи справді ці кошти призначені для допомоги нужденним в разі стихійних лих? повені або голоду, землетрусу або посухи? і на допомогу в розвитку, чужих спонсорам, націй?
Така величезна “щедрість” від багатих країн світу насправді веде до ослаблення, якщо не зумовлює цей голод, злидні і бідність; в реальності, однак, лише невелика частина цих шістдесяти мільярдів доларів коли-небудь справді чесно переведена на пряму допомогу. Через бюрократичну неефективність, заблудлих політиків, великі виконавчі зарплати, політична корупція нескінченна…
Грем Хенкок народився 2 серпня 1950 року в Единбурзі. Його дитинство і юність пройшли в Індії, де його батько працював хірургом. Повернувшись до Великобританії в 1973 році, він з відзнакою закінчив Даремский університет за спеціальністю соціологія і почав кар’єру журналіста. Хенкок працював для таких відомих британських газет, як The Times, The Sunday Times, The Independent і The Guardian. У період з 1976 по 1979 рік він був помічником редактора журналу New Internationalist, а з 1981 по 1983 рік – кореспондентом журналу The Economist в Східній Африці. У 1996 році він виступив у програмі американського телеканалу NBC The Mysterious Origins of Man, що згодом викликала багато полеміки й критики з боку офіційної науки та вчених. До основних інтересів Хенкока належать таємні загадки, кам’яні монументи або мегаліти, стародавні міфи і астрономічні / астрологічні дані минулого.
Зараз він написав чимало книжок на цю тему, та продовжує давати відкриті лекції та інтерв’ю по всьому світу.
Проте починав він з простої журналістики розслідувань.
Хенкок — яскравий приклад журналіста, який стояв на своєму до останнього і жодного разу не зрадив своїм переконанням, постійно намагаючись докопатись до суті істинної природи речей у світі. Це особистість, яка буквально зробила себе сама.
Звичайно, автор не удостоївся Пулітцерівської чи Нобелівської премії за свою працю, адже ці премії самі породження згаданих ним установ. Зрештою, для цього журналіста це було б навіть принизливо. Проте, досвід Хенкока ще раз доводить нам, що коли людина стоїть на своєму і впевнена у своїй правоті, до того ж, якщо правда на її боці, то вона все-таки досягає поставленої мети. Щоб досягти успіху необов’язково продаватись чи писати замовний матеріал. Все що приховане чи таємне як не крути коли-небудь стане явним, — це лише питання часу, що і доводить книжка ” Lords of Poverty”. Чому так радикально?
Та, тому, що премія для “Володарів бідності”, врешті решт, знайшлася. Хенкок отримав за цю працю першу в житті нагороду — премію Генрі Льюїса Менкеля.
На жаль, українського перекладу цього твору покищо не існує, здогадайтесь чому?…
Однак, Оселедець, спеціально для тебе, читач переклав частину інтерв’ю з автором в рамках рецензії на книжку:
“Я працював в журналі Економіст. Я був кореспондентом цього журналу в Східній Африці, писав новини. Знаєте, в ті часи мого життя я, бувало, купував 4-6 газет в день. Головними для мене були поточні події. Як журналіст у сфері новин, я написав кілька книг, найвідоміша з яких, опублікована в 1989 року, називалася “Володарі бідності”. Книга присвячена критиці міжнародної допомоги. В ті часи критика міжнародної допомоги прирівнювалася до критики Батьківщини.
Цього не дозволялося нікому. Всі мовчки погоджувалися з тим, що допомога бідним – добра справа. Але за роки відвідувань міжнародних проектів допомоги по всьому світу, в результаті спостереження впливів, які надавала така допомога, я, як журналіст, виявив, що це зовсім не добре, — це детально продумана система контролю. Як було дотепно помічено: допомога – це віднімання чогось у бідних з багатих країн і передача цього багатства елітам з бідних країн.
Це зовсім не допомога бідним, а збагачення еліт в суспільствах, які отримують допомогу. Більшість людей, яким ця допомога коштувала податкових доларів, не бажали б збагачувати еліти в тій чи іншій країні, що розвивається. Вони б хотіли безпосередньо передавати гроші бідним і таким чином їм допомагати. Однак все працює зовсім по-іншому, проявляючись у вигляді гігантських проектів допомоги.
Думаю, тоді-то вперше я і почав ставити під сумнів існуючий порядок речей. Саме це об’єднує Володарів бідності з моїми наступними книгами про історичні загадки. Вони малюють фундаментальну перспективу того, що вважається встановленим порядком речей.
Оскільки іноземна допомога, суми доларів, що йдуть за кордон, з кожним роком продовжує рости, кожній країні, що розвивається дається все більше і більше. Нам кажуть, що це добре. А я стверджую, що це погано. Америка ніколи б не стала багатою, якби їй надавали допомогу. Америка зробила себе процвітаючою країною за допомогою своїх власних зусиль. Їй ніхто не допомагав. Тоді чому ми думаємо, що пропозиції допомоги інших країн зроблять їх багатими? Процвітання так не досягається.
Нічого не може бути гірше за так звану “допомогу” з боку держави для громадян також. Ви забираєте в них відповідальність за себе. А саме це і потрібно нам як людським істотам. Це частина процесу зростання. Така моя система вірувань. Я твердо переконаний, що саме тому ми тут. Ми тут, щоб рости і розвиватися. І частина зростання і розвитку – це приймати відповідальність за себе. Ніяка установа, що позбавляє нас незалежності й відповідальності за себе, насправді, не служить нам на користь. Вона заподіює лише шкоду, перешкоджаючи нашому зростанню і розвитку.
Однак, якщо говорити про реакцію всіх цих фондів на книжку, — можна сказати з впевненістю, що нічого не змінилося. Це занадто великі установи. Мені говорили, що службовці Світового Банку зазвичай читають цю книгу, коли користуються нею у вигляді обгорткового паперу.
З одного боку, книга їх дуже дратує, з іншого, вони відчувають потребу її прочитати. Такі установи занадто великі, щоб змінюватися. Єдине, на що я сподіваюся, це на те, що пролив невелике світло на ахіллесову п’яту іноземної допомоги, показавши, наскільки вона катастрофічна, як мало досягає і є марною тратою грошей. Навіть на найнижчому рівні, з цими грошима можна зробити щось набагато більше, ніж просто передавати їх у великі проекти. У сучасному вигляді вони лише збагачують установу, яка дає і отримує.
Коли людям говорять щось на кшталт: «Всі ці проблеми існують десь там, і це наш спосіб вирішення таких проблем. Це наш внесок. Ми щось з цим робимо. Тому, хлопці, ви можете розслабитися. Не хвилюйтеся », я сказав би, що ні, — ми не можемо розслабитися.
Це ціла проблема. Це найпростіша відповідь на світові проблеми. Але вона й не вирішує жодну з цих проблем. Все стає тільки гірше. В 50-тих, 60-тих і 70-тих роках нічого не могло бути кращим, ніж надавати допомогу. Нічого.
Д.У.: Отже, полководці закінчують тим, що втручаються у чужі фінансові проблеми перш, ніж вони …
Г.Х.: Так, вони втручаються, вони контролюють, і це їх збагачує. Це робить їх сильнішими.
Д.У.: Тобто вони стають більш жорстокішими, і диктатура посилюється.
Г.Е.: Так. А ми, західні платники податків, платимо за все. І це дуже погано, як для нас, так і для людей, які насправді повинні отримувати користь з нашої щедрості.
Д.У.: Тобто Ви дивитеся на проблему очима Джона Перкінса, автора книги Сповідь економічного вбивці?
Г.Х.: Думаю, так.
Д.У.: Коли допомога перетворюється в спосіб маріонеткової диктатури великих держав.
Г.Х.: Це система глобального контролю. Ось що таке допомога. Це зосередження влади в руках небагатьох. Ті ж руки, які контролюють нас на Заході, контролюють і все, що розвивається. І вони здійснюють це за допомогою допомоги. Допомога – ось ключовий інструмент в процесі контролю. Ось де заковика.
Д.У.:По суті, це відмивання грошей.
Г.Х.: В цьому-то й річ. Контроль. Він дозволяє елітам, що керують нашим суспільством, правити і іншими суспільствами. Їм не доводиться платити за це самим. За все платимо ми, платники податків.
Д.У.: Якою би хворою на голову і божевільною не була б світова закуліса, вам слід ними захоплюватися. Вони створили систему глобального контролю через так звані програми гуманітарної допомоги. Але найдивніше в тому, що ми ж за це платимо. Ось такі тривожні наслідки.”
Переклав: Остап ХМАРНИЙ
Джерела:
https://grahamhancock.com/lords-of-poverty/