Родовід королів Граалю (продовження)

“У символіці вогню давньої алхімії червоний колір є синонімом металевого золота. У деяких традиціях (у тому числі і в індійських тантрах) червоне також позначається чорним. Отже, богиня Калі вважається червоною і чорною. Первісно Калі мала, однак, шумерське походження, і її називали Калімат, вона була сестрою дружини Каїна Лулуви. Калі була головною принцесою двору Дракона, і від асоціації з її «Зоряним вогнем» вона стала богинею часу, сезонів, періодів і циклів.

У ті часи, отже, метали алхіміків не були звичайними металами, а живими есенціями, а давні таємниці мали фізичну, а не метафізичну природу. Саме слово «секрет» походить від прихованого знання про залозисті виділення. Правда була риту, з якої випливає не тільки ритуал, а й англійські слова обряд, корінь і червоний (rite, root and red).

Риту, як вважалося, виявляє себе як фізична матерія у вигляді найчистішого і найблагороднішого з усіх металів: золота, яке вважалося абсолютною істиною.

Подібно до того, як слово «секрет» походить від перекладу давнього слова, так само інші схожі слова мають схожі основи. У Стародавньому Єгипті слово амен використовувалося для позначення чогось прихованого чи таємного. Слово «окультизм» означало те ж саме: «приховане від зору» – і сьогодні ми використовуємо амінь, для закінчення молитов і гімнів, а окультизм вважається чимось зловісним. В реальній термінології, однак, обидва вони стосуються таємниці, і всі три слова були, в той чи інший час, пов’язані з містичною наукою ендокринних виділень.

Оскільки Калі пов’язувалася з чорним, англійське слово «coal» (що позначає те, що є чорним) походить від її імені через проміжне слово kol. У єврейській традиції Бат-Кол (можливо також Калі) називалася Дочкою Голосу, і голос, був сталим визначенням, що стосувалося статевого дозрівання. Отже, утроба була пов’язана з загадковим голосом, а Зоряний вогонь – пророче позначав утробу.

Отже, утроба була «утірером» або маткою.

Червоні жінки були так званими через те, що вони є прямим джерелом священичого Зоряного вогню. По-грецьки ці жінки були відомі як ієродулаї (священні жінки) – слово, яке згодом перетворилося (через середньовічну французьку на англійську мову) як ‘harlot’ “блудниці”. У ранній німецькій мові вони були відомі як horés, який пізніше був англізований до ‘whores’ «повій». Проте, слово спочатку означало, просто, «улюблені».

Згідно з найкращими етимологічними словниками, ці слова були описом високої пошани і ніколи не були взаємозамінними з такими визначеннями, як проститутка або блудниця. Їх нинішнє спільне об’єднання було, по суті, цілком придуманою стратегією середньовічної римської церкви в її прагненні очорнити благородний статус священної жриці.

Вилучення знань про справжню традицію Зоряного вогню з суспільного надбання відбувалося тоді, коли наука ранніх адептів і пізніших гностиків була задушена підробниками історичного християнства. Певна кількість оригінального гнозису (знання) зберігається в талмудському і рабінському вченнях, але в загальних рисах пересічні євреї та християни, зробили все, що в їхніх силах, щоб спотворити і знищити всі сліди давнього сакрального мистецтва.

До того ж, Золото Богів, [менструм анунакі] також називався Колесом Світла, і в цьому прояві воно було безпосередньо утотожнено з містичними Водами Творення – потоком вічної мудрості. Саме тому Розі-Крусіс (Кубок Вод) став знаком Каїна і емблемою царського спадкоємства.

Вважалось, що Світло “спало” в духовно непросвітленій людині, але воно могло бути пробудженим і мотивованим духовною енергією зусилля волі і постійним самопізнанням. Це не очевидний психічний процес, а справді бездумна свідомість: безформна рівнина чистого буття або пізнання.

Саме ця концепція самодостатності й стала проблемою для Енліля-Єгови. На відміну від нього, його брат Енкі знав, що люди, які беруть участь у прийнятті Дерева Знання (мудрість Ануннакі ) і Зоряного Вогоню, можуть стати майже як боги.

Сказано ж, що навіть Єгова визнав це, а Книга Буття стверджує, що коли Адам взяв плід Дерева, Єгова сказав: «Ось людина стала, як один з нас».

Енкі, мудрий опікун Древа Знання, також мав інше ім’я в єврейській традиції, де його називали Самаель (Сама-Ель), тому що він був призначеним володарем Сами — землі в Північній Месопотамії.

Вчення шкіл містерій було дуже специфічним щодо дерев життя і знань, і вони наслідували мудрість самого Енкі, стверджуючи:

“Ніщо не досягається просто бажанням і нічого не досягається шляхом відмови від відповідальності перед вищим авторитетом. Віра – це акт буття, бо жити — означає всеодно вірити, а воля є проявом самого буття”.

Шумерські літописи свідчать про те, що син Каїна, король Етани, брав участь у містерії Дерева Життя для того, щоб стати батьком свого власного сина і спадкоємця, царя Ваалі, а саме Дерево Життя було пов’язаним з індивідуальним довголіттям і службою царства.

Все це було, на практиці, пов’язаним із «Зоряним вогнем» і діяльністю шишкоподібних залоз, а також з «Садівництвом народження» — ритуалом проковтування «Зоряного вогню»: жіночої сутності Ануннакі, яку вони називали «нектаром вищої досконалості».

У зв’язку з цим, ануннакі-жінки (квітки або лілії) вважалися носіями граалю: передавачем багатства продуктів матриці. У цій якості вони називалися Розами Шаарона (Sha-ra-on). Це походить від слова Ша, що означає Орбіта, разом зі словами Ра і Он, що стосуються місця — Храму Світла.

Отже, жінка-анунакі була Трояндою Орбіти Світла. Значення цього високо-шанованого місця фактично проявляється в езотеричній пісні Соломона з Біблії, де месіанська наречена проголошує: «Я – троянда Шарона і лілея долин».

Одержувач «Зоряного вогню», король, вважався здатним до царювання, коли він досяг визначеного стану просвітленої свідомості — коли його здібності до мудрості і лідерства бдосягали рівня, що називається Малку. Саме з цього месопотамського слова, євреї вивели свої слова малхус (король) і малхут (царство).

Тільки в недавній час медики  виявили гормональну секрецію шишкоподібної залози. Нарешті, вона була виділена в 1968 році, і цю речовину назвали мелатонін, що означає «нічний працівник» (з грецького melos, що означає «чорний», і tosos, тобто «праця»). Ті хто мають високий рівень мелатоніну сильно реагують на сонячне світло, що впливає на їх розумову здатність. Вони є, по суті, нічними оперативами, і мелатонін називається «гормоном темряви», який виробляється тільки вночі або за відсутності сонячного світла.

Надмірне перебування при світлі робить шишкоподібну залозу меншою і зменшує духовне усвідомлення, тоді як темрява та висока продуктивність цієї залози активізують гостре інтуїтивне знання, зменшуючи при цьому стресовий фактор.

Мелатонін підсилює і зміцнює імунну систему організму, і люди з високою секрецією цієї речовини менш схильні до розвитку ракових захворювань. Високе виробництво мелатоніну підвищує енергію, витривалість і рівні фізичної толерантності. Вона також безпосередньо пов’язана зі структурою сну, зберігаючи температурно тіло з помірковано регульованими властивостями, які діють через серцево-судинну систему.

Мелатонін є, по суті, найбільш потужним і ефективним антиоксидантом організму, його властивості сприяють збереженню молодості.

Цей цінний гормон виробляється шишкоподібною залозою шляхом активації хімічного реактиву, який називається серотоніном, який передає нервові імпульси через пари хромосом у точці, що називається мейозом. Це той момент, коли ядра клітин розбиваються і хромосоми зменшуються вдвічі, щоб в кінцевому підсумку поєднатися з іншими напівнаборами після запліднення.

Соснова смола з давніх-давен ототожнювалася з шишкоподібним секретом і використовувалася для того, щоб зробити ладан (ладан священства). Золото, з іншого боку, було традиційним символом царства. Отже, золото і ладан були традиційними речовинами священиків-королів месіанської лінії, а також миро (смоли, що використовувалися як медичний заспокійливий засіб), що було символом смерті. У стародавньому світі вищі знання були ідентифіковані як даат (з якого походить і слово Дуат, і англ. слово death — смерть).

Дійсно, Новий Завіт описує, що ці три речовини, золото, ладан і мирра, були представлені Ісусу Маґами, тим самим ідентифікуючи його, поза сумнівом, як священика-царя наступника спадкоємства Дракона.

Учителі йоги вважають, що епіфіз (який вони називають Третім Оком, або Око Мудрості) є важливим у процесі усвідомлення, оскільки він є кінцевим джерелом Світла. Просвітники та інші адепти розенкрейцерів давно називають епіфіз таємним айін – древнє слово для очей.

Цікаво, що Енкі-Самаель був визначеним Володарем Священного Ока.

Вважалося, що справді духовна людина може автоматично сприймати Третім Оком (тонким оком розуміння), а не бути обманутою земними очима, які розкривають тільки фізичні властивості. Такі властивості визначені місцем у певний час, але для органів секреції мелатоніну немає часу для розрахунку, оскільки вони існують у такому вимірі, коли час і простір мають мало значення.

Таким чином, каїнітські царі Месопотамії (перші Володарі Драконівської Месіанської родової лінії), вже з високим вмістом субстанції Ануннакі, годувалися Зоряним Вогнем, щоб покращити своє сприйняття, усвідомлення та інтуїцію. Отже, вони ставали господарями знання – майже як самі боги.

У той же час рівень їх витривалості та імунної системи різко посилювалися, так що процес регулярного вживання гормональних виділень сприяло надзвичайно довгій тривалості життя.

На додаток до ритуалу Зоряного вогню, також є згадки, що королівство «спадкоємність» було підживлено молоком Богині,  що також містило фермент, який сам по собі сприяв активному довголіттю. Сучасні генетики називають цей фермент теломераза. В журналі Science (Vol 279 – 16 січня 1998 року) повідомляли, що корпоративні дослідження та дослідження Південно-західного медичного центру Техаського університету визначили, — теломераза має унікальні молодильні властивості.

Здорова клітина тіла запрограмована на поділ багато разів протягом життя, але цей процес поділу і реплікації є кінцевим, так що в кінцевому підсумку досягається нероздільний стан. Це вирішальний фактор старіння. Потенціал поділу контролюється ковпачками на кінці нитки ДНК.

Ці ковпачки – утворення теломери, і коли кожна клітина ділиться, частина теломер втрачається. Процес поділу припиняється, коли теломери скорочуються до оптимальної і критичної довжини, після чого немає подальшої реплікації клітин, і все, що йде далі за цим, — погіршення.

Лабораторні експерименти зі зразками тканин показали, що застосування генетичного ферменту теломерази може запобігти укороченню теломер при діленні та реплікації клітин. Таким чином, клітини організму можуть продовжувати шлях поділу, що перевищує їх природно обмежене програмування — так само, як і ракові клітини, які досягають безсмертя через багатство теломерази.

Теломераза зазвичай не виробляється в таких кількостях у нормальних тканинах тіла, але, крім присутності в злоякісних пухлинах, вона також проявляється в репродуктивних клітинах. Тому, здається, що в нашій структурі ДНК є генетична здатність продукувати цей молодильний фермент, але потенціал якось був відключений і лежить бездіяльно. Ця здатність, ймовірно, існує в тих аспектах нашого ДНК, які вчені називають «сміттям».

У канонічній Біблії нам повідомляють, що за час життя Ноя і його синів Єгова видав указ, який забороняв вживати кров – принаймні, це був час, який застосовувався компіляторами Старого Завіту в 6-му столітті до нашої ери. Малоймовірно, однак, що це був правильний період часу, адже на цьому етапі Енліль-Єгова не мав би такої остаточної влади над Ану, Енкі і Великою Асамблеєю Ануннакі.

Тим не менш, очевидно, що з того часу тривалість життя патріархального роду починає помітно зменшуватися, так що з часів Авраама й Ісака їхній вік, в основному, є ближчим до сучасного. На противагу цьому, однак, довголіття шумерських царів й роду Каїна з Етани продовжується на тому ж рівні.

Без сумніву залишається те, що незалежно від реалій указу і його хронології, основне відхилення в практиці «Зоряного вогню» стало необхідним приблизно в 1960 році до нашої ери. Це було тоді, коли Біблія розповідає нам, що Авраам і його сім’я переїхали на північ від Ура Халдей (столиці Шумеру) до Харану в царстві Марі, а потім повернули на захід у Ханаан.

Сучасні історичні тексти свідчать, що Ур був звільнений королем сусіднього Елама незабаром після 2000 р. До н.е. А Харан був не просто назвою міста що процвітало, а ім’ям Авраамового брата (батька Лота).

Документи (відкриті в 1934 р.) також свідчать, що інші міста в Месопотамії так само були названі на честь попередників Авраама, наприклад, — Терах (батько Авраама), Нахор (батько Тераха), Серуг (батько Нахора) і Пелек (дідусь Серуга) .

Цілком ймовірно, згідно з усіма шумерськими свідченнями, які вказують на царську лінію від Каїна, ці недавно виявлені повідомлення свідчать про те, що безпосередні родичі Авраама (у поколінні після Ноя) були також великими комісарами регіону в цілому. Очевидно, що патріархи не представляли звичайну сім’ю, а складали дуже потужну династію.

Але чому б така давня спадкоємність, що займає чільне місце і славу, приходить до різкого падіння і змушує Авраама вийти з Месопотамії в Ханаан? Відповідь можна знайти в глиняних табличках, які можуть бути датовані приблизно 1960 роком до нашої ери. Вони детальніше описують, що в той час все змінилося в священній дотепер землі Шумера, коли з усіх боків наступали загарбники.

Це були аккадці з півночі, амореї з Сирії та еламіти з Персії.

Текст продовжується:

Коли вони всіх скинули, коли порядок знищили…Тоді як потопом все разом поглинуто. Священну династію з храму вони вигнали.

Саме на цій стадії шумерської історії імперія впала, і Авраам був змушений бігти на північ від міста Ур. Але що сталося з Ануннакі: Великим Зіьранням богів, які все встановили?

З цього приводу в текстах сказано:

Ур знищений, гіркий – його плач. Кров країни тепер наповнює її, наче гаряча бронза. Тіла розчиняються, як жир на сонці. Наш храм зруйнований. Дим лежить на наших містах, як саван. Боги покинули нас, як мігруючі птахи.

В історичному плані цьому повному краху Шумерської імперії слідує заснування Вавилону королем Ур-Бабою приблизно в 2000 році до нашої ери.

Справді, розповідь про Вавилонську вежу і наслідки гніву Єгови точно відповідають періоду коли Ануннакі покинули шумерів.

Історія в книзі Буття розповідає про те, що люди, про яких досі говорив Єгова, що вони «дуже добрі», були жорстоко покарані через порушення, про яке раніше не було сказано жодного слова чи застережено. Всі вони говорили однією мовою – і унікальною мовою, якою вони всі говорили, була, звичайно, шумерська: перша письмова мова на землі.

З причини, яка не є чіткою в Біблії, у книзі Буття пояснюється, що Єгова розгнівався щодо Вавилонської вежі – і тому він «зійшов, і змішав усі мови землі». Шумерські історичні документи вказують на те ж саме, за винятком того, що змішання мови набагато логічніше пояснюється ордами іноземних загарбників, які прийшли в цей регіон.

Виявляється, що це вторгнення було прямим результатом міжусобиць серед Ануннаків, бо при виході Ану з Великої Асамблеї його старший син Енліль-Єгова прийшов на пост президента. Він проголосив, що буде господарем всієї Землі, хоча його брат Енкі-Самаель міг зберігати за собою право на моря.

Енкі зовсім не був задоволений позицією брата, оскільки, хоча Енліль був старшим з двох, його мати (Кі) була молодшою сестрою їхнього батька Ану, тоді як мати Енкі (Анту) була старшою сестрою.

Справжнє престолонаслідництво, що закріпилось за лінією Енкі, просунулося як матріархальний інститут через жіночу лінію, і за цим правом походження Енкі стверджував, що він первісток царської спадкоємності:

Я Енкі, – заявив він, – великий брат богів. Я той, хто народився першим сином божественного Ану.

У результаті народ Вавилону оголосив про свою вірність Енкі і його синові Мардуку, що виявилося неприйнятним для Енліль-Єгови.

Втративши свою популярність, він відкрив ворота Шумера, щоб впустити загарбників з навколишніх народів. Книжники записали, що він викликав велику і страшну бурю, яка спричинила знищення всієї шумерської культури, так що їхня мова перестала переважати і була велика плутанина мов.

Вся робота, що була виконана у створенні унікальної цивілізації протягом тисячоліть, була знищена Енлілем-Єговою одним заходом просто тому, що він не поділився б владою зі своїм братом Енкі. Записи підтверджують, що на той момент в історії Шумеру Велика Асамблея Ануннакі просто звільнила свої місця і пішла “як мігруючі птахи”.

Після того як Ануннакі пішли, потрібна була термінова й істотна зміна в процедурі престолонаслідування, оскільки Зоряний вогонь Анунакі більше не був доступний. Потрібно було знайти замінник, і, як згадувалося раніше, священні жінки жриці були призначені для цього.

Однак було зрозуміло, що, якими би не були ці жінки, їхня генетична сутність ослабне через покоління, якщо не з’явиться жоден з Ануннакі.

Для такого повороту подій створеня більш постійного і універсального замінника «Зоряного вогню» було передбаченим, адже це була провінція групи раніше підготовлених металургів, яких Енкі назвав Майстрами Ремісниками. Першим з цих Визначних металургів, які пройшли навчання, був Тубал-каїн, вулкан – нащадок Каїна в шостому поколінні, якого сьогодні пам’ятають у сучасному масонстві.

Зважаючи на Новий Заповіт Біблії, особливо цікаво відзначити, що батько Ісуса, Йосип, був записаний у ранніх Євангеліях як майстер-ремісник. У сучасних переклдах Біблії він описується як тесля, але це явно помилковий переклад.

Слово “тесля” помилково вивели від грецького хо-тектон (похідного семітського наґгар), яке буквально означало майстра ремесла (або майстра-ремісника). Таким чином, Йосип був не різьбярем, а вивченим алхімічним металургом і спадкоємцем таких ж його предків.

У книзі Виходу зі Старого Заповіту, де йдеться про часи Мойсея, ми знайомимося з певним Безалелем (сином Урі Бен Гура), який, згідно з описами, був наповнений духом Елохім (Ануннакі) в мудрості, розумінні і знанні. Крім того, ми дізнаємося, що Безалєль був досвідченим золотарем і майстром, якого зобов’язали будувати Скинію і Ковчег Заповіту.

Далі деталізуючи, що Безалєль виготовляв різні корони, кільця, миски і свічники — все з чистого золота — Біблійний текст додає до списку те, що називається «хлібом насущним» Завіту, і без подальших пояснень, на цьому все й закінчується, так ніби все вже зрозуміло.

Незважаючи на те, що слово «заповіт» в сучасній інтерпретації пов’язане з  договірними угодами, воно спочатку означало «з’їсти хліб», і доречним буде зазначити, що  християнська молитва до Господа (яка сама була запозиченою від єгипетського еквівалента) вказує:  “Хліб наш насущний дай нам сьогодні”.

Часто це стосується життєзабезпечення в загальних рисах, але в оригінальній традиції посилання було більш конкретно спрямоване на загадкову хлібину хлібів – золотий хліб Безалеля.

У книзі Левіт також йдеться про цей хліб:

“Якщо хтось схоче принести Господеві безкровну офіру, з питльованої муки нехай буде його принос; нехай злиє на нього олії і покладе на нього ладану”.

Використання слова “борошно”, “мука” в перекладах, насправді є неправильним, і слово “порошок” буде більш точним.

Записи шкіл містерій доводять, що хліб насущний випечений з білим порошком золота, що особливо важливо, тому що у Виході сказано, що Мойсей взяв золоте теля, яке зробили ізраїльтяни, і спалив у вогні. і стер його в порошок ‘.

У цьому випадку використовується правильне слово “порошок” – але випалювання золота, звичайно, не дає порошку; воно виробляє розплавлене золото. Що ж таке цей чарівний білий порошок? Чи є такий спосіб термообробки, щоб перетворити металеве золото на білий порошок, який є легким і корисним?

Справді, є, і саме тут застосовувався найперший алхімічний принцип майстрів: «Щоб зробити золото, потрібно взяти золото».

Золото є найбільш благородним з металів і завжди символізувало Істину. Завдяки регулярному використанню Зоряного Вогню Ануннакі (Золота Богів) одержувачі були перенесені в сфери підвищеної свідомості через властивий їй мелатонін і серотонін.

Це було буття просвітлення, яке називали планом Шарона, а золото Зоряного вогню вважалося кінцевим шляхом до Світла. Отже, важка, повсякденна людина (свинець) може бути піднесена до підвищеного стану усвідомлення (сприймається як золото), і це лягло в основу всього алхімічного знання після цього.

Хліб насущний (або, як його називали єгиптяни, шеффа-їжа) асоціювався з ізраїльтянськими та єгипетськими месіями, ранні фараони були повністю освячені священиками-царями родової лінії Грааля, через царя Німрода з династії каїнітів.

У Стародавньому Єгипті шеффа-їжа завжди зображувалася як конічний торт. Цей металевий хліб був використаний для того, щоб годувати Світле тіло, тоді як Світле тіло (Ка) вважалося свідомістю.

Ще в 2200 р. До н.е. фараони використовували цю добавку для посилення своєї гіпофізарної активності та стимуляції шишкоподібної залози, підвищуючи тим самим своє сприйняття, усвідомлення і інтуїцію, але тільки металургійні адепти шкіл містерій (майстри-ремісники Ордену Дракона) знали секрет його виготовлення.

У Єгипетській книзі мертвих (найстаріша повна книга у світі) фараон у пошуках їжі просвітлення запитує, на кожному етапі своєї подорожі, єдине головне питання: “Що це таке?” — питання, яке на івриті (як пояснювалося в «Юдейських Старожитностях») звучить як одне слово: манна?

Коли було завершено Ковчег Заповіту, Аарону було сказано, щоб в ковчег він помістив омер манни. Ця священна манна зазвичай асоціювалася з містичною формою хліба: шем-ан-на, як його називали в Месопотамії Тувал-Каїна.

На цьому етапі ми підійшли до особливо важливого визначення хліба-хлібів, як стверджують майстри, це конічна речовина була зроблена з «високого вогняного каменю».

У Новому Завіті книга Об’явлення згадує про неї знову:

“Переможцеві дам їсти потаємну манну. І дам йому білий камінь.

Перед тим, як досліджувати походження білого каменю шем-ан-на (хліб, виготовлений з білого порошку алхімічного золота), варто розглянути знамениту статую священика-короля Мелхіседека в Шартрському соборі у Франції.

Статуя зображує Мелхіседека з чашкою, що містить камінь та представляє оповідь про хліб і вино, яке він, очевидно, запропонував Авраамові, згідно з книгою Буття.

Вино, як ми знаємо, було символом священного Зоряного вогню (так само, як і сьогодні причастя символізує месіанську кров), але справжнє значення образів полягає в тому, що хліб / камінь утримується в чашці, що означає, що Зоряний Вогонь саме тоді був замінений на хліб насущний, тобто це відбулось в часи Мелхіседека та Авраама. Цей замінник був зроблений з шем-ан-на – білого порошку золота, який у Месопотамії назвали «високим вогняним каменем».

Об’єкт заміни був дуже простим. Замість того, щоб годувати одержувача прямим гормональним доповненням, порошок впливав на ендокринну систему (особливо на шишкоподібну залозу), тим самим змушуючи споживача виробляти власні, надвисокі рівні гормонів, таких як мелатонін.

У відомому романсі середньовіччя про Грааль, Парциваль, Вольфрама фон Ешенбаха, про лицарів храму Грааля сказано:

“Вони живуть завдяки найчистішому каменю. Якщо ви не знаєте його назви, тепер дізнайтеся: це називається lapis exilis. Від сили каменю фенікс згоряє до попелу. Але попіл швидко повертає його до життя.

Фенікс, таким чином, линяє, і внаслідок цього випромінює яскраве світло, так що він знову стає таким прекрасним, як і раніше.

Що ж це за назва — lapis exilis? Мабуть, гра слів, що поєднує два елементи.

По-перше, це lapis ex caelis — що означає, «камінь з небес». По-друге, це lapis elixir — камінь філософів, за допомогою якого основні елементи перетворюються на вищі стани буття. Так чи інакше, обидва, безпосередньо стосуються високого вогнняного каменю — шем-ан-на, екзотичного замінника Зоряного вогню.

Ключ до аллегорії Парциваля полягає в описі того, що фенікс «спалюється до попелу», але з того самого попелу приходить велике просвітлення. Отже, що ж таке фенікс? Зовсім недоречно було б вважати, що це міфічний птах. Слово «фенікс» набагато давніше, ніж міфологія Бенну-птаха, тобто птах цей, по суті, давній греко-фінікійський. Фенікс означає «багряний» “малиновий” або «червоне золото».

Старий александрійський алхімічний текст щодо цього, особливо акцентує на вазі вогняного каменю, який він позначає Райським Каменем. Там йдеться про те, що “коли камінь розміщується на вагах, він може переважати золото, але коли він трансформується в пил, навіть перо перекине ваги проти нього”. З точки зору математичної формули, це б виглядало як: (+1) + (-1) = 0.

Начеб-то дуже простий приклад на перший погляд, оскільки (+1) + (-1) й справді дорівнює ‘0’. Але коли це стосується фізичної матерії, це неможливо, так як опирається на використання позитивного і еквівалентного йому негативного значення й нічого не означає.

Коли у вас є позитивна частинка чогось, неможливо додати еквівалентний негатив цього, щоб нічого не виробляти. У кращому випадку можна було б перенести позитивне щось із поля вашого зору – але воно все одно існувало б, і таким чином, не було б нічим.

Єдиний спосіб перетворити щось на ніщо, що стосується матеріального поля, полягає в тому, щоб перемістити щось в інший вимір, щоб атом фізично зникав з фізичного середовища. Якщо цей процес буде досягнутий, то доказ досягнення буде полягати в тому, що його вага також зникає.

Що ж це таке, що може переважати золото, але також може бути недооціненим і стати нічим? Що ж це таке, що може бути золотом, але може перетворитися в пил? Це Фенікс: червоне золото, яке згоряє до попелу, але потім відновлюється для просвітленого. Це золоте теля, яке Мойсей спалив до пороху. Це вищий вогняний камінь шем-ан-на — і шумерські записи вказують, що це був не камінь, а блискучий метал.

У алхімічній традиції Філософський Камінь вважається тим, що перетворює базові елементи в золото, що слід трактувати як у металургійному сенсі, так і в духовному розумінні вищого просвітництва.

У фізичному сенсі, однак, ми повинні повернутися до найдавнішого з усіх алхімічних правил найдавніших шкіл містерій:

“Щоб виготовити золото, потрібно взяти золото”.

Отже, визначено, що існують дві чітко окремі форми фізичного золота:

простий метал, як ми його знаємо, і набагато вищий стан золота – це золото в іншому вимірі усвідомлення матерії.

Це білий порошок золота: прихована манна, таємниця виробництва якої була відома тільки Майстрам Ремісникам.

Отже, що ж це за «високий» стан, який перетворює золото на незрозумілий білий порошок? Це те, що сучасна наука зараз називає станом “високої частоти”.

Нормальний атом має навколо себе потенціал — позитивний скрінінг, що виробляється ядром. Більшість електронів, що обертаються навколо ядра, перебувають в межах цього скринінгового потенціалу, за винятком деяких зовнішніх електронів. Проте ядро ​​переходить до високочастотного стану, коли позитивний скрінінговий потенціал розширюється, щоб привести всі електрони під контроль ядра.

Електрони, як правило, подорожують навколо ядра парами — електрони, що рухаються в один бік і електрони зі зворотним напрямком руху – але коли вони потрапляють під дію високочастотного ядра, всі електрони з прямим рухом корелюють з електронами зворотного напрямку. Коли вони повністю корелюються, електрони перетворюються на чисте біле світло і цілком неможливо зв’язати окремі атоми у високочастотній речовині.

Отже, вони не можуть сформуватися у метал, а ціле залишається просто неприступним, одноатомним білим порошком.

Нещодавно (мається на увазі кінець ХХ ст., коли була написана книжка) проведений експеримент в США виявив ефект містичного білого світла в умовах відкритого простору, без контрольних вакуумів чи інертних газів, раніше так потрібних для утримання результатів.

У цьому тесті блиск був еквівалентний багатьом десяткам тисяч спалахів. Це було, по суті, вибухом, але не було абсолютно ніякого вибуху, а непідтримуваний олівець, який встановили під час вибуху, залишився стояти прямо і не пошкодився.

Це цілком нагадує історію про Мойсея і палаючий кущ, у Виході:

3:2

“Глянув він, аж ось вогнем палає кущ, а не згоряє”.

По-справжньому надзвичайність цього білого порошку полягає в тому, що за допомогою різних процедур можна добитися того, що його вага зросте і впаде на сотні відсотків вище своєї оптимальної ваги, аж до абсолютно нічого.

Більш того, його оптимальна вага фактично становить 56% від маси металу, з якого він був перетворений. Отже, куди йдуть інші 44%? Вона стає чистим білим світлом і трансформується в інший вимір за межами фізичного плану.

Ще однією особливістю shem-an-na є те, що навіть її 56% речовина (тобто залишок, що виключає 44% світла) може повністю зникнути з поля зору, пересуваючись в інший вимір матерії – і коли це відбувається, його вага аналогічно зникає.

Завдяки такому тестуванню було виявлено, що не тільки порошок високого вогняного каменю здатний змінити свідомість людини, але він також є одноатомним надпровідником без гравітаційного тяжіння.

Одним з видатних дослідників гравітації з 1960-х років був радянський фізик Андрій Сахаров, а розрахунки для теорії Сахарова (засновані на гравітації як нульовій точці) опублікував Хал Путхофф з Інституту перспективних досліджень 1989 року (Physical Review). A – том 39, № 5, 1 березня).

Що стосується одноатомного порошку, Путхофф зробив тезу, що оскільки гравітація визначає простір-час, то цей пил здатен згинати простір-час. Це «екзотична матерія», пояснив він, з гравітаційним тяжінням менше нуля.

Незважаючи на золото, тепер відомо, що метали платинової групи, іридій і родій (в моноатомному високочастотному стані) також мають антивікові(молодильні) властивості, тоді як сполуки рутенію і платини взаємодіють з ДНК і клітинним тілом. У науковому американському журналі травня 1995 р. було розглянуто вплив рутенію щодо ДНК людини, і зазначено, що коли в кожному кінці ДНК подвійної спіралі розміщуються атоми рутенію, воно стає в 10000 разів більш провідним.

Аналогічним чином, Platinum Metals Review містить регулярні статті, про застосування платини, іридію та рутенію в лікуванні раку.

Коли стан ДНК змінюється, як у випадку раку, застосування сполуки платини буде резонувати з деформованою клітиною, в результаті чого ДНК розслабляється і виправляється. Таке лікування не передбачає ампутаційної хірургії; він не руйнує оточуючі тканини радіацією, не вбиває імунну систему, як це робить хіміотерапія. Це пряме лікування, яке фактично виправляє змінені клітини.

Особливо важливим є те, що, незважаючи на всі сьогоднішні дорогі і великі дослідження, таємниці високого вогняного каменю були відомі нашим предкам багато тисяч років тому, хоча тільки що були знову відкриті. Для того, щоб зрозуміти причини цього феномену, важливо знати, що майже все, що ми знаємо про життя і цивілізацію далеких тисячоліть до нашої ери, було вивчено з кінця 1800-х років.

До цього тільки Старий Завіт був одним з дуже небагатьох текстів, що можна було розглядати як документи, але Старий Заповіт ніколи не мав на увазі точну звітність історії; насправді це була книга Писань, спрямована на підтримку зростаючого релігійного руху.

Певною мірою, як і писання інших релігій, твори на івриті були засновані на міфології, але оскільки притаманні їм історії були до того часу унікальними, Старий Завіт незмінно трактувався як абсолютна фактична правда.

Таким чином, міфологія стала позначатися як історія керівними та освітніми закладами, і вона була викладена як така в школах і церквах протягом тривалого часу.

Тепер ми маємо величезну кількість оригінальної літератури, що може заповнити прогалини забуття, оскільки ці, відносно нещодавно виявлені документи випереджають вперше записаний текст Буття на 2000 років і далі. Можна було б очікувати, що такі відкриття сприймуть з ентузіазмом, але ж навпаки.

Натомість вони створюють серйозні проблеми певним колам людей і розглядаються не як корисні відкриття, а як загрози.

Вони загрожують підірвати одноразову міфологію, яку помилково назвали історією. Як справляються з цією загрозою? Вони наполягають на версії надуманої історії і заявляють, що, навпаки, документи історії з перших рук є міфологічними!

У період з 1850-х до 1930-х років несподівано виринають записи, які були приховані впродовж безлічі поколінь під вітром пустельних пісків. Вони були написані ще за життя людей описаних у Біблії або незабаром після цього, тоді як книги Старого Заповіту були складені понад 1000 років по тому. Проте, один за одним, ці документи класифікували як міфологію.

Чому? Тому що вони розповідають зовсім іншу історію на противагу тому, про що написано в Біблії.

До 1880-х років керівні установи християнства боялися самого лише слова археолог. Як наслідок, археологічні розкопки були підпорядковані суворому контролю, а їхні кошти та зобов’язання були затверджені новопризначеними органами. Один з них, Фонд досліджень Єгипту, був заснований у Великобританії в 1891 році, а на першій сторінці їхнього Меморандуму та Статуту зазначається, що метою Фонду є сприяння розкопкам з метою з’ясування або ілюстрування розповідей Старого Заповіту ».

Коротше кажучи, це означало, що якщо щось було знайдено, що могло б бути використано для підтвердження викладеного в Святому Письмі, то громадськість була б поінформована. Всьому, що не підтверджувало церковне тлумачення Біблії, не судилося стати суспільним надбанням.

Тепер доречно згадати одну з монументальних знахідок тієї епохи — відкриття, про яке дуже мало відомо людям у цілому. Насправді, це, мабуть, найважливіше біблійне відкриття, яке коли-небудь робилося, і має вражаючі наслідки далеко за межами самого відкриття — бо це остаточна, довершена історія фенікса і каменю.

У книзі Виходу була названа значна біблійна гора. Вона розташована в широкому діапазоні території Синайського півострову — перевернутої трикутної зони, що лежить над Червоним морем між  Суецькою затокою і затокою Аквабах. У Старому Завіті гора спочатку називається Горою Хореб; потім її називають Горою Синай і згодом називають знову Хореб, впродовж всієї історії.

Йдеться, звичайно, про Мойсея і вихід ізраїльтян з Єгипту. Отож, гора, на якій, згідно з Виходом, Мойсей побачив кущ який палав; гора, де він розмовляв з Єговою і місце, де отримав десять заповідей і скрижалі.

На цьому етапі слід зазначити, що за часів Мойсея (близько 1350 р. До н.е.) не було гори, названої Горою Сінай. Не було такої гори з цією назвою навіть вже за часів Ісуса — і навіть ще 300 років по тому.

Слід також пам’ятати, що давно знайомий нам Старий Заповіт випливає з тексту на івриті 10-го століття і, отже, на 600 років молодший, ніж канонічний Новий Заповіт, складений у 4 столітті.

Гора, тепер відома як гора Сінай, що на півдні півострова — зовсім недалеко від нижньої точки перевернутого трикутника — прозвана так у 4 столітті місією грецьких християнських монахів 1700 років після часу Мойсея. Тепер її іноді називають Гебель-Муса (або гора Мойсея) і до цих пір там християнська резиденція, яка називається монастирем Св. Катерини. Проте це не Синайська гора, яку Біблія називає Горою Хореб.

У Книзі Виходу докладно пояснено шлях, який Мойсей та Ізраїльтяни здолали від єгипетської дельтової землі Нілу Гошен — вниз через пустельні місцевості Шур і Паран на півночі Синаю, до землі Мідіяну (яка розташована північніше від сьогоднішньої Йорданії).

З цього маршруту дуже легко визначити місце розташування гори Хореб, яка розташована на північ від Гебель-Муса. Слово «Хореб» просто означає «пустеля», і велика гора пустелі,  висотою більше 2600 футів на кам’яному плато над рівниною Паран, сьогодні називається «Серабіт ель-Хадім».

Наприкінці 1890-х років британський єгиптолог сер Вільям Фліндерс Петрі, професор Університетського коледжу в Лондоні, звернувся до Фонду досліджень Єгипту для проведення експедиції на Синай. До січня 1904 року його команда виїхала, і в березні того ж року вони перенесли свою експедицію до тої ж гори Серабіт.

Того ж року Петрі опублікував докладні результати своїх висновків, але додав до свого звіту той факт, що, на йому шкода, адже ця інформація не буде доступна для передплатників Фонду досліджень Єгипту, які отримували б тільки карти і загальний план.

Крім того, Петрі пояснив, що з часів цієї Синайської експедиції ( хоча він і брав зі собою команду в Єгипет), його спонсорство з боку Фонду було припинено — нібито тому, що він порушив обов’язкове правило статей, розголошуючи те, що суперечило Біблійному вченню.

Він, по суті, відкрив велику таємницю священної гори Мойсея – таємницю, яка не тільки проявила сенс розповідей Книги Виходу, але і повністю зірвала завісу неправильної церковної інтерпретації Письма.

В Біблії не сказано, однак, що Синай не був землею єгиптян. Насправді ця місцевість вважалася частиною Єгипту і перебувала під контролем фараонів. Тому Мойсей і ізраїльтяни не покинули Єгипет, коли вони були на сході від дельти Нілу — вони були ще в Єгипті, і їм потрібо було перетнути ще цілий Синайський півострів, перш ніж увійти до палестинської землі Ханаан.

В часи Мойсея Синай належав юрисдикції двох єгипетських чиновників: Королівського канцлера і Королівського Посланника. Це була епоха 18-ї династії — династії фараонів Тутмоса і Аменхотепа, разом з Ехнатоном і Тутанхамоном. Королівський Посланець тих часів офіційно звався Небі. Він також був мером і командувачем військами Зару в районі єгипетської дельти Гошен, де ізраїльтяни жили до Виходу.

Посада королівського канцлера була спадковою в гіксоській сім’ї Па-Нехас, і Панахесі цієї сім’ї був офіційним губернатором Синаю. Ми знаємо його з Біблії, як Фінехаса. Він став одним з перших священиків нового Мойсеєвого угрупування, але раніше був головним священиком храму фараона Ехнатона в Амарні.

Щоб зрозуміти значення відкриття Петрі, варто провести межу між ізраїльтянами і євреями цієї епохи, про що не вказано в Біблії. У той час євреї були сім’єю і нащадками Авраама, місце проживання яких, в основному, було в Ханаані (Палестина).

Ізраїльтяни, водночас, були родиною і нащадками одного з внуків Авраама — чоловіка, якого називали Яковом, ім’я якого потім змінилося на Ізраїль. Саме його сім’я переїхала до Єгипту, і саме їхні нащадки згодом повернулися з Мойсеєм, щоб знову зібратися, після незліченних поколінь, зі своїми родичами.

Ця докорінна різниця полягала в тому, що ізраїльтяни вже давно підкорялися законам і релігіям Єгипту, і вони дуже мало знали про звичаї своїх родичів за сотні миль в Ханаані. Впродовж більш ніж 400 років вони перебували в оточенні, яке вшановувало цілий пантеон богів, і, хоча й розробили концепцію Єдиного Бога у своєму власному братстві, цей бог не був Єговою ханаанських євреїв.

Їхній бог був безликим суб’єктом, якого вони просто називали Господом. На ізраїльській мові його називали Адоном. Це одна з причин, чому імена Господа і Єгови були окремо ідентифіковані в ранніх текстах, хоча вони були зведені до спільного знаменника єдиного Бога в більш пізні часи, щоб відповідати новим єврейським і християнським віруванням, які виникали тоді.

Для єгиптян ім’я цього Господа (Адона) було дуже схоже, і вони називали його Атоном – звідки й походить ім’я фараона Ехнатона (слуга Атона).

Отже, коли Мойсей і ізраїльтяни здійснили свій похід на Синай, вони прийшли туди не як раби Єгови, а віряни Атона, і саме тому їм було надано нові закони і обряди, щоб привести їх у відповідність з єврейською культурою їхньої нової батьківщини.

Коли Мойсей і ізраїльтяни залишили єгипетську дельту, їхній очевидний шлях до Ханаану мав би пролягати прямо через пустелю північного Синаю, але замість цього вони чомусь пішли на південь у рельєфно важкі для подолання краї, щоб провести час на горі Хореб Серабіт.

Петрі і його команда довго ламали голову над цією аномалією.

Що ж тоді такого Петрі та його експедиція виявили високо на святій біблійній горі?

Перш за все, вони нічого не знайшли, але на широкому плато біля вершини проступали явні ознаки стародавнього поселення.

Занесені вітром і зсувами впродовж приблизно 3000 років, там, над ґрунтовим щебенем, виринали стовпи і камені у вертикальному положенні. Згодом після очищення цих уламків з’явилася правда про біблійну історію, і Петрі написав:

Іншої такої пам’ятки в цій місцевості не знайти. Весь цей храм був похований під товщею пісків і землі, і ніхто не знав би про нього, доки ми не очистили місце.

Вони виявили величезний єгипетський храмовий комплекс. Всередині огорожі був зовнішній храм, площею в 230 футів (70 метрів), і розширювався назовні від внутрішнього храму, прихованого у великій печері на схилі гори. З різних картинок, різьблень і написів з’ясувалося, що храм існував ще з часів фараона Снеферу, який панував близько 2600 р. до н.е. і чиї безпосередні спадкоємці вважалось, саме побудували піраміди Гізи.

Наземна частина храму була побудована з пісковика, видобутого з гірської печери, і містить ряд прилеглих залів, святинь, покоїв, усипальниць і камер.

Серед них були ключові особливості: головне святилище, храм царів, двір Портіко і зал богині Хатор, якій був присвячений весь комплекс.

Навколо були стовпи і стели, які позначали різних єгипетських царів крізь століття, з деякими фараонами, такими як Тутмос III (засновник розенкрейцерівського руху в Єгипті), який був зображений багато разів на стінах і камені.

Сусідня печера Хатхор була висічена в природній скелі, з плоскими внутрішніми стінами, які були ретельно згладжені. У центрі близько 1820 р. до н.е. стояв великий вертикальний стовп фараона Аменемхета III, зятя Ісава. Також зображували його старшого камергера і зброєносця.

Глибоко в печері Петрі знайшов вапнякові стели фараона Рамсеса I – плиту, на якій Рамзес (який традиційно вважається єгиптологами прихильником протилежного культу Атону), напрочуд називав себе «правителем всього, що охоплює Атон».

Знайдене також погруддя Амарни, матері Ехнатона, цариця Єгипту Тейе, з її картушем в короні.

У покоях і залах зовнішнього храму були численні кам’яні різьблені прямокутні контейнери і кругові резервуари, а також безліч цікавих станків з отворами і дворівневими поверхнями.

Були також круглі столи, посудини, разом з алебастровими вазами та контейнерами, багато з яких мали форму лотосових квітів.

Крім того, в кімнатах розташовувалася  колекція із засклених бляшанок, картушів, скарабеїв і священних прикрас, виконаних зі спіралями, діагональними квадратами і плетенням.

Були магічні палиці з неідентифікованого твердого матеріалу, в той час як у портику вони знайшли два конічних каменя приблизно 6 дюймів у ширину і 9 дюймів у висоту. Дослідники були цілком збентежені цим, але вони були ще більше заплутані відкриттям металургійного тигеля.

З часу відкриття єгиптологи здивовані, для чого в храмі був тигель, і водночас обговорювали таємничу речовину, яку називали mfkzt, котра, здавалося, була пов’язана з конічними каменями і про яку були численні згадки на стіні і в написах стел.

Дехто вважає, що mfkzt може бути міддю; багато хто віддав перевагу ідеї бірюзи, а інші вважали, що це, мабуть, малахіт, але все це є безпідставними здогадками, і в тому місці немає жодних слідів цих матеріалів.

Синай відзначається видобутком бірюзи, але якщо видобуток бірюзи був основною функцією храмових майстрів упродовж багатьох століть, то можна було б очікувати знайти бірюзові камені у великій кількості й в гробницях Єгипту. Однак це не так; їх там немає.

Іншими причинами здивування були незліченні згадки про “хліб”, разом з відомими ієрогліфами, що позначали ‘світло’, на Вітарях Королів. Але відкриттям, яке викликало найбільший подив, було відкриття чогось, що було визначено як загадковий mfkzt, з яким, здавалося, пов’язаний символізм «хліба». Під важкими плитами в коморі була товща чистого білого, бездоганного порошку.

У той час деякі припускали, що порошок може бути залишком виплавки міді, але, як було відразу зазначено, плавка не виробляє білий порошок; вона залишає щільний чорний шлак.

Більше того, не було й джерел постачання мідної руди в межах кілометрів від храму, а старі плавильні роботи, у будь-якому випадку, можливі були в далеких звідти долинах. Інші припустили, що порошок був попелом від спалювання рослин для отримання лугу, але ніяких рослинних залишків не було.

Не маючи жодного іншого пояснення, було визначено, що білий порошок і конічні камені, ймовірно, були пов’язані з деякою формою жертвенного обряду, але знову ж таки, зазначимо, що це єгипетський храм, і принесення в жертву тварин не було властивим для єгипетян. Більше того, незважаючи на просівання і віяння, не існувало залишків ні кісток, ні будь-яких інших сторонніх предметів, які можна було б знайти в межах mfkzt, що з’явилося для всього світу, як скарб священної пудри.

Деякі з таємничих порошків були повернуті до Британії для аналізу та експертизи, але жодних результатів не було опубліковано. Решта залишилася відкритою після 3000 років збереження, щоб стати жертвою вітру пустелі. Проте очевидно, що цей порошок був схожий на древній месопотамський камінь або шем-ан-на – речовину, яка була виготовлена ​​у вигляді хлібних коржів і використовувалася для годування світлових тіл вавілонських королів і фараонів Єгипту.

Це, звичайно, пояснює храмові написи, що означають важливість хліба і світла, тоді як білий порошок (shem-an-na) був ідентифікований як священна манна, яку Аарон розмістив у Ковчезі Завіту.

Книга Виходу свідчить, що Майстром Ремісником, який зробив оригінальний хліб для Мойсея на Синаї, був Бецал, але Бецалєль не був пекарем, він був відомим ювеліром — саме тією людиною, яка зробила золоте спорядження для самої Скинії і Ковчега Завіту. Це точно відповідає функції священичих майстрів у Месопотамії — вульканів і металургів Тубал-каїна, які виготовляли цінний шем-ан-на з чистого золота.

Що стосується тигеля, конічних каменів і великої кількості контейнерів, столів і обладнання, що робили храм Синая більш схожим на гігантську лабораторію, ніж на церкву, то насправді — це саме так і було.

Петрі насправді знайшов алхімічну майстерню Ехнатона і численних династій фараонів перед ним — храмову лабораторію, де під час виробництва священного каменю високих частот шем-ан-на, з печі виходив дим.

Раптом, слова Виходу починають набувати сенсу, коли ми читаємо їх знову з цілком новим розумінням:

19:18

“Гора ж Синай уся димувала від того, що Господь у полумені спустився на неї. і підіймався той дим, мов кіптява з горна, а вся гора стрясалася вельми”.

20:18

“Коли увесь люд спостеріг грохіт грому та блискавки і трубний гомін і гору димучу…”

У Виході ми читаємо, що Мойсей взяв золотого тельця, яке зробили ізраїльтяни, і спалив його у всепаленні, до порошку.

Тобто саме це й було процесом виробництва Шем-ан-на, і очевидно, що єгипетські священики богині Хатхор працювали над цим безліч поколінь до того, як жреці Атона прийшли туди в часи Мойсея.

Фараон Тутмос III, загалом, реорганізував старовинні школи Тота і заснував у Карнаці Королівську школу Майстрів Ремісників. Їх називали Великим Білим Братством через те, що ті виробляли таємничий білий порошок. Філія цього братства особливо зацікавилася медициною та фармацевтикою, і стала відомою як Єгипетський Терапевтат.

Потім, значно пізніше, діяльність Терапевтату поширювалася на Палестину – особливо в селищі Юдеїв Кумрана, де вони були відомі як Есеї.

Але, що було таким особливим у богині Хатхор, що вона була обраним божеством синайських жреців? Хатхор була першочергово богинею годувальницею, і, як дочка Ра, вона, вважалось, народила сонце. Первісно, богиня була королевою Заходу і господинею Потойбічного світу, яка оберігала тих, хто знав правильні заклинання.

Вона була шанованою богинею кохання, гробниць і пісні — і саме від молока Хатхор фараони отримували свою божественність, стаючи по праву, богами.

На одній із табличок скелі біля входу в печеру Серабіт є зображення Тутмоса IV в присутності Хатор.

Перед ним стоять два стенди, що прикрашені квітами лотоса, а за ним стоїть особа, що несе конічний торт, позначений білим хлібом. Ще один рельєф деталізує муляра Анчіба, що пропонує  конічні хлібні тістечка королю, і на подібні зображення можна натрапити усюди в храмовому комплексі.

Одним з найбільш визначних, мабуть, є зображення Хатхор і фараона Аменхотепа III. Богиня тримає в одній руці намисто, одночасно пропонуючи емблему життя і панування фараону іншою. За нею стоїть скарбник Собехотеп, який у готовності тримає конічний торт з білого хліба.

Найголовнішим в цьому зображенні, однак, є те, що скарбник Собехотеп описується як «Наглядач за таємницями Дому Золота, який приніс для його величності благородний і дорогоцінний камінь».

Недавні експерименти з цим дивовижним білим порошком моноатомного золота довели, що за певних умов речовина може важити менше ніж нічого і може бути змушена зникнути в невідомий вимір. Але найцікавішою якістю порошку є те, що він може транспортуватися магнітним полем Землі так, що, коли його вага перебуває в нульовому стані, його невагомість розповсюджується на людину, тим самим створюючи левітаційні можливості.

Таким застосунком може бути проста лабораторна платформа або контейнер, але він міг би бути величезним кам’яним блоком, який використовується для будівлі піраміди. Справді, піраміди, як визначено самою їх назвою, породжені вогнем.

У таємному сховищі Королівської Усипальниці, всередині Великої Піраміди, давня традиція розповідає про те, що будівельники розмістили:

«Залізні інструменти, які не іржавіють, скло, яке може бути зігнутим, але не розбитим, і дивні заклинання».

Але що знайшли перші дослідники, пробравшись у запечатану камеру?

Вони натрапили на видовбану кам’яну скарбницю, і вона містила не тіло, а шар загадкової порошкоподібної речовини, яку поверхнево визначили ніби-то це були зерна польового шпату і слюди, що є мінералами групи силікату алюмінію.

Проте в ході недавнього дослідження білого порошку за допомогою звичайного аналізу гранульованого зразка, виявили, що це було 100% з’єднання платинової групи, й ці мінерали не відігравали такої важливої ролі як складники.

Американський дослідник новатор Девід Хадсон, здійснював стандартне лабораторне тестування елементарних складових шляхом удару зразка з дугою постійного струму впродовж 15 секунд при температурі поверхні сонця 5500ºС.

У випадку з одноатомним білим порошком, продовження часу вигоряння за межами нормальної процедури тестування виявило благородний метал, з якого справді складалася речовина. Саме через обмеженя, у звичайній послідовності тестування, 5% сухої маси нашої тканини мозку вважається вуглецем, тоді як більш суворий аналіз з’ясовує що це метали платинової групи іридій і родій у високочастотному стані.

Таким чином, королівська гробниця була, мабуть, придумана як надпровідник, здатний перенести фараона в інший вимір простору-часу, і саме тут його обряд проходив відповідно до Книги Мертвих. Ключ до розгадки цього Права проходу визначається одним конічним позначенням біля входу до палати.

Цей ієрогліфічний символ (мабуть чи не єдиний ієрогліф, що можна ідентифікувати, на всьому плато Гізи — і той самий, що неодноразово з’являвся на стінах Синайського храму) читається просто, як «хліб».

Річ  тім, що, хоча історично Старий Заповіт розглядаються і викладаються з єврейської точки зору на основі Месопотамських свідчень, тим не менш, значний вплив єгиптян на їхню культуру був, однак це навмисне ігнорували.

З часів інциденту в Синаї, такі висновки спадають на думку ще й тому, що вся важлива книга Яшера не ввійшла до складу канонічної Біблії.

Саме на горі на Синаї Єгова спочатку оголосив про свою присутність Мойсею. Мойсей, що насправді був прихильником культу Атона тоді, запитав цього нового господа і володаря, хто він, — і відповідь була: «Я є сущий», що фонетично в єврейській мові стало Ягве (Єговою). Проте, довший час після цього, ізраїльтянам було заборонено вимовляти ім’я Єгова, за винятком первосвященика, якому один раз на рік дозволялося його шепотіти в усамітнені.

Проблема полягала в тому, що молитви повинні були бути зверненям до цього нового божества — але як би воно знало, що вони були до нього, якщо його ім’я не згадується?

Ізраїльські вигнанці з Єгипту знали, що Єгова не те саме, що Атон (їхній традиційний Адон або Господь), і тому вони вважали, що він принаймні мав би бути покровителем великої держави Єгипту — навіть якщо не тим, якому вони поклонялись. Тому вони вирішили додати ім’я тодішнього бога-покровителя держави до всіх молитов після цього, і ім’я цього бога було Амоном. До цього дня ім’я Амена все ще читається в кінці молитов. Навіть відома християнська молитва Господа (як це описано в Євангелії від Матвія) була запозичена з єгипетського оригіналу, який починався: «Амінь, амінь (Отше наш) ти що єси на небі й на землі …»

Що стосується знаменитих Десяти Заповідей, які, вважаються переданими Богом Мойсею на горі, — вони  також мають єгипетське походження, що безпосередньо випливає з Заклинання № 125 в Єгипетській Книзі Мертвих. То не були якісь нові кодекси поведінки, винайдені для ізраїльтян, а просто знову заявлені версії ритуальних молитов фараонів.

Наприклад, те, що в потойбічному світі єгиптянин мав озвучувати, як зізнання «Я не вбив» було перекладено на закон, згідно з яким ти не повинен вбивати; «Я не вкрав» не став красти; “Я не казав брехню” став “Ти не будеш неправдиво свідчити” — і так далі.

Десять заповідей запозичено не тільки з єгипетського ритуалу, але й псалми (які приписуються царю Давидові), перероблені з єгипетських гімнів. Навіть Книга Приповістей Старого Заповіту — так звані мудрі слова Соломона — була перекладена майже дослівно на іврит з творів єгипетського мудреця Аменемопа.

Всі ці тексти тепер зберігаються в Британському музеї, і вірш за віршем з Книги приказок Соломонових можна співставити з цим єгипетським оригіналом.

Тепер виявлено, що навіть твори Аменемопи були взяті з набагато старшої роботи під назвою «Мудрість Птах-хотеп», яка походить з часів більш ніж 2000 років до Соломона.

На додаток до Книги Мертвих і древньої Мудрості Птаха-Хотепа, при укладанні Старого Завіту були використані різні інші єгипетські тексти. До них відносяться Тексти пірамід і Тексти гробниць, з яких посилання на єгипетських богів просто видалили, і замінили так, щоб вони стосувалися єврейського бога Єгови.

У книзі автора, Родовід Святого Грааля йшлося про те, що сучасне християнство, що бере свої витоки з римської церкви у 4 столітті, було нашвидкоруч створеною гібридною – релігією, заснованою на запозиченнях з багатьох інших, включаючи, звичайно, іудаїзм. Тепер з’ясовується, що сам юдаїзм був не менш гібридним у перші дні, адже містив  собі єгипетські, ханаанські і месопотамські традиції, зплутані з історіями, гімнами, молитвами і ритуалами на честь різних богів, що зібрали і поєднали в надуману концепцію єдиного Бога.

Особливо цікавим є те, що історично цієї компіляції не існувало в часи Авраама, а то й у більш пізні часи Мойсея. Цього й не було аж до 6-го століття до нашої ери, коли десятки тисяч ізраїльтян утримувались в полоні Вавилонського Навуходоносора. До того часу івритські та ізраїльські записи згадували будь-яку кількість богів і богинь за окремими іменами і під загальною множинною класифікацією Елогімів.

Через приблизно 500 років після полону, Писання існували лише як серія цілком окремих творів, і тільки після Ісусового часу вони були об’єднані в єдиний том. Сам Ісус ніколи б не чув про Старий Заповіт або Біблію, але Писання, до яких він мав доступ, складали багато книг, які не були відібрані для компіляції. Як не дивно, деякі з них все ще згадуються в сучасному тексті Біблії як загалом важливі для культури, наприклад загадкова книга Яшера.

Яшер був єгипетським сином Калева; він був зятем першого судді ізраїльтянина Отнеїла і дядьком Безалєля Майстра Ремісника, а також призначеним помічником Мойсея. Як правило, вважається, що книга Яшера в Біблії повинна бути між книгами Второзаконня та Ісуса Навина, але редактори нею знехтували, оскільки вона проливає світло на послідовність подій на горі Хореб у Синаї.

Звичний нам Вихід пояснює, що Єгова видав вказівки Мойсею щодо господарів і слуг, жадібності, добросусідської поведінки, злочинності, шлюбу, моралі та з багатьох інших питань, разом з правилом Суботи і десятьма заповідями.

Але в книзі Яшера (що випереджає Вихід) ці закони і обряди не передаються Мойсею Єговою. Єгова там взагалі не згадується. Нові закони, про які йдеться в книзі Яшера, були передані Мойсею і ізраїльтянам Джетро, ​​Первосвящеником Мідіян і Господарем Гори.

Джетро (чия дочка, Зіпора, з якою одружився Мойсей) був у той час управителем Синайського храму.

У Ханаані титул Володар (або Найвищий) Гори був визначений як Ель Шаддай, і це особливо важливо, адже, як згадувалося раніше, саме це ім’я було сказано Мойсею, коли він просив Господа розкрити свою сутність. Господь сказав: “Я є сущий (Яхве)”; Я той, кого Авраам назвав Ель-Шаддаєм.

Яхве врешті-решт, переклали на ім’я Єгова, але, згідно з Яшером (і як підтверджено у Виході, коли правильно прочитано), цей Господь(Володар) взагалі не був богом. Він був Джетро Ель-Шаддаєм, великим вулканом та Майстром Ремісником Храму Хатхор.

Іншим, дуже важливим аспектом книги Яшера є те, згідно з нею не Мойсей був духовним лідером племені, яке покинуло Єгипет і пішло на Синай; їхнім духовним лідером і головним радником була Міріам, двоюрідна сестра Мойсея, про яку є лише пропущені згадки в книзі Виходу.

Як детально описано в Яшера, позиція Міріам становила таку проблему для Мойсея в його спробах створити середовище чоловічого панування, що той ув’язнив її – в результаті чого ізраїльтяни виступили проти Мойсея, щоб забезпечити її звільнення.

Немає сумніву, що Міріам (Меріамон з Єгипту) не входить у план укладачів канонічної Біблії як ключовий персонаж епохи, адже, як і Марія Магдалина в Новому Заповіті, вона була проігнорована і забута церковними установами, заснованими як інституції, в яких домінують чоловіки.

Про Міріам, книга Аарона (приписувана Хуру, дідусю Бецалеля) зазначає:

Міріам стала предводителькою євреїв; кожен співав її хвалу. Вона навчала Ізраїль; вона навчала дітей Якова і його народ, та її прозвали, за це Учителькою. Вона навчала добру народ, і люди Аарона слухали її. Їй вклонялися люди; до неї йшли вбогі, просити допомоги.

Справжня роль Міріам, однак, полягає в тому, що вона була визнаною Царицею Дракона по материнській родовій лінії Грааля.

Перш за все вона поклала початок династії, яка завершилася королівським двором Давида, який завдячує своїм царським походженням фараонському роду Міріам, а не патріархальній спадщині Авраама, як ми звикли вірити.

У контексті цього розслідування ми вийшли за межі Біблії, щоб стати свідками алхімічного та наукового процесу, який сприяв родоводу царів Грааля. Ця лінія спадкоємства (від Каїна і месопотамських династій, через ранніх фараонів Єгипту, до царя Давида і далі до Ісуса) була призначена для того, щоб бути земними представниками небесних Світил.

Вони були справжніми «синами богів», які споживали Зоряний Вогонь  Ануннакі приблизно з 3800 р. до н. Коротше кажучи, вони були виведені для того, щоб бути лідерами людства, і вони фізично і духовно підтримували свій високочастотний стан — перебували у вимірі відсутніх 44% — в бутті Орбіти Світла — плані Шарона.

Тільки за останні 150 років, а точніше впродовж останніх років ХХ ст., під пустельними пісками знайдено сліди єгипетської, месопотамської, сирійської та ханаанської спадщин. Документальні свідчення з перших рук, що з’явилися перед тим, як була написана сучасна Біблія, на камені, глині, пергаменті і папірусі — десятки тисяч документів, які розповідають нам набагато більш захоплюючу історію, про що раніше, ми могли тільки здогадуватись.

Якби ці записи були доступні усім тим наступним поколінням, концепція конкретного виду, нації, з єдиним божественним одкровенням, ніколи не виникла б і винятковість Єгови, яка довго засліплювала нас, ніколи була б прийнята, тим паче з тким зухвалим ставленням до інших релігій.

Поступово, здійснюються нові відкриття, і стає очевидно, що ми зараз виходимо з темряви наших упереджень та необґрунтованих уявлень.

Незважаючи на це, століття церковної індоктринації ускладнюють шляхи усвідомлення третьосортної традиції на користь просвітлення.

Те, що по-справжньому надихає, — перспектива можливості подальших досліджень, адже це тільки початок. Подібно до того, як вкрхівка айсберга є лише продовженням великого льодовика, так само й давня мудрість, що нині потрапляє до нас по-трохи — кожен новий аспект вчення повинен бути співставленим із колишнім знанням.

На щастя, світанок свідомості вже позаду, і, хоча дехто ще хоче повернутись, сховатися за небокраєм, багато хто вже вступив у нове тисячоліття, щоб стати свідками яскравого нового сходу сонця — одкровення необмеженої можливості і відновленням нашого справжнього сакрального спадку”.

переклав Остап Хмарний

Використані фото з інтернету