Французький ідол

Традиція будівництва церков на місцях давніх капищ стосується Київської Русі так само як і всієї Європи та світу в цілому.

У книзі «Дванадцять племен і наука надання місцевості магічних чар» Джон Мічелл і Крістін Рон відзначають:

“Перша вимога до жерців – знайти розташування природних енергетичних центрів духовної енергії на місцевості і заснувати на цих місцях поселення. Мається на увазі використання геомантії, що означає передбачення за допомогою Землі або земної магії. За допомогою геомантії виявляють найефективніші місця і плани храмів, щодо духовного енергетичного поля цілої країни. Астрономія і геологія входять до переліку наук, як напрями в Геомантії. Храми повинні бути розташовані в місцях, де природні сили небес і землі сходяться в одній точці. Цей принцип зараз визнають археологи, які недавно виявили, що собори і стародавні кам’яні пам’ятки в усіх країнах пов’язані з навколишнім середовищем згідно з логікою астрономічних та геологічних співвідношень”.

Собор Паризької Богоматері, Фото Анастасії Бедрій

Отож, історія всім відомого Нотр-Дам де Парі в центрі Парижу — не виняток.

Сучасний собор Паризької Богоматері був збудований на місці ранньохристиянської церкви ІV століття, яку переробили у меровінгську базиліку, потім у вже каролінгський собор (перебудований після пожежі в 8575 р.) І, нарешті, романська катедра відновилася і розширилася, але поступово, начебто з’ясувалося, що та занадто мала для  населення Парижу, яке стрімко зростало впродовж декількох років з ХІІ-ХІІІ ст., і сягало, згідно з оцінками експертів до 50 000 жителів у 1220 році, що робить його одним із найбільших міст у Європі за тогочасними мірками.

У IV-VI ст. ще не існувало дисциплінованої Римом католицької ієрархії, і в Галлії вільно складалася власна церква, зі своєрідним обрядом і переказами, перейнятими одночасно образами східної міфотворчості та оповідями кельтської старовини.

Хоча попередня святиня й зазнала багато змін та реконструкцій, у пам’яті парижан вона залишила свій слід, як базиліка святого Етьєна.

Памята плита перед входом у Нотр-Дам де Парі, що нагадує про первинну базиліку. Вікіпедія

Зовні Нотр-Дам оздоблений численними скульптурами. Статуї 28 королів зі Старого Завіту, які зараз прикрашають храм, встановили не так давно, всього якихось сто з половиною років тому, в ХІХ столітті – з первісними трапилася дивна історія.

Собор Паризької Богоматері, фасад. Фото Анастасії Бедрій.

У 1793– 1794 рр., після того, коли королю Людовіку ХVII відтяли голову на гільйотині, під час революції, у Франції раптово і широко поширився зовсім інший релігійний феномен: католицькі священики почали масово «відрікатися» від свого сану, а революційний уряд (Конвент) ввів новий, офіційно затверджений культ в церквах і соборах по всій країні. Ця нова релігія, іноді звана «культом Розуму», але частіше «культом Вищої Істоти», була дітищем революційного лідера Максиміліана Робесп’єра.

Конвент ухвалив «стерти емблеми всіх царств з лиця землі». Тоді Робесп’єр особисто наказав повідтинати голови кам’яних королів. Як з’ясувалося пізніше, один парижанин викупив понівечені статуї і заховав їх під будинком з усіма почестями. Зараз голови середньовічних скульптур виставляються в музеї Клюні.

Голови середньовічних статуй в музеї https://diletant.media/articles/32070876/

Первинні королі Франції походять від Меровінгів — франкської династії V-VIII століть н. е. Нам майже нічого не відомо про Меровея, напівлегендарного предка цього покоління, але його син Хільдерік I є історичною постаттю; Він володарював над салічними франками зі своєї столиці в Турне близько 470 року н. е. У 481 або 482 році  спадкоємцем Хільдеріка став його син, Хлодвіг I, який об’єднав майже всю Галлію і прийняв християнство в 496 році.

Хлодвіг I, король франків. Художник Франсуа-Луї Дежюін (1786-1844). Картина створена в 1835 році, зберігається в Версалі, в національному музеї палацу і Тріанонів. Вікіпедія

Хлодвіг помер 511 року, але династія Меровінгів продовжувала правити на теренах нинішньої Франції до 750 року. На зміну їй прийшла династія Каролінгів, яка завоювала гучну славу близько в ІХ ст., коли папа Лев III коронував Карла Великого як першого «священного римського імператора». Згодом всі королі Франції вважалися захисниками римської церкви і тому носили титул Rot Trus Chretien, або «християнський король».

Картина художника із Сен-Жиль. (близько 1500 р.). Вікіпедія

Саму назву «першої раси» франкських царів (roi — монарх, а загальновживане «король» – слов’янізоване «Карл») історики пояснюють по-різному. І від mer – море, і від mere – матір, й навіть дехто припускає, що вони нащадки біблійної Марії.
Цікавою, зрештою, є релігійна політика меровінгських королів. Їхня держава, в основному, зберігала язичництво. Християнізація була поза пріоритетами державної політики, і про поширення католицької віри  потурбувалися місіонери-добровольці, зазвичай навіть не місцеві, а прибулі з сусідніх областей Європи.

Згідно з переказами королі цієї династії розумілися в окультних науках та езотериці. У 1653 році в Арденнах, на могилі Хільдеріка I, сина Меровея, батька Хлодвіга, крім традиційної для королівських поховань зброї, різних коштовностей і значків, виявили і предмети, що стосуються магії та чаклунства: відрізану кінську голову, голову бика, зроблену зі золота, а також кришталеву кулю. Було там і близько трьохсот золотих бджіл. Бджола була одним із сакральних символів династії меровінгів.

ЛІЛІЯ ФРАНЦІЇ “Бджола використовувалася як символ королівського походження і ймовірно, що лілія Франції — просто звичайна бджола, а не квітка.” Менлі Палмер Хол. Енциклопедичний виклад масонської, герметичної, кабалістичної і розенкрейцерської символічної філософії.

Прихильники називали цих королів чудотворцями, а недоброзичливці – чаклунами. Також вони володіли даром ясновидіння, розуміли тварин і сили природи. Їм був знайомий секрет довголіття, а знаком, що підтверджував представника роду королів, на тілі, була родима пляма червоного кольору у вигляді хреста на серці або між лопатками.

В «Церковній історії» Євсевія, найранішому творі, що описує історію християнської Церкви в хронологічному порядку з тих що дійшли до нас у матеральному вигляді, сказано про особливу групу осіб всередині ранньохристиянської громади – так званих деспозинів – найближчих родичів Христа по плоті.
C цими святими насамперед і пов’язаний літературний корпус про святу Чашу Грааль, не тільки як реальної Чаші Таємної Вечері, але й як рід її зберігачів, істинно королівська кров, Sangue Royal або Sangue Real.
Деякі сучасні автори в зв’язку з цим говорять про якесь юдейське походження Меровінгів. Це так само безглуздо, як і приписувати норманство українцям або слов’янство росіянам, як франків ототожнювати з французами і т.д. Адже сам юдаїзм сформувався тільки до III-IV століть на противагу християнству, а тому не відповідає тому древньому богошануванню, яке переросло в християнство у членів Аримафейського роду. Формування класичного юдаїзму відбувалося в I–VI ст. Саме тоді були створені основи Закону, теології та устрою повсякденного буття, що стали взірцем для наступних поколінь.

Євсевій. Церковна історія. Грецький рукопис першої половини XVI століття. Британська бібліотека. Вікіпедія

Все це насправді очевидно, як очевидно й те, що сама приналежність Меровінгів до роду Спасителя по одній з ліній, зазначена знаком хреста, робила їх становище в своєму роді унікальним серед європейських, і не тільки європейських, монархів.

Англійський медієвіст Дж. М.Уоллес-Хедрілл в книзі «Хроніки довговолосих королів» звертає особливу увагу на те, що меровінг Хлодвіг прийняв саме Православ’я, і ​​навіть не в тому сенсі, що Римо-католицтво тоді ще не відокремилося від повноти Церкви, але в більш глибинному – Нікео-Константинопольське віросповідання в той час, сприймалось франками як офіційна релігія імператорського Риму.

Фрагменти гальських жертовників, знайдені під Нотр-Дамом, Адольф Потьмонт, 1862-63. (французька вікіпедія)

Раптом, 6 березня 1710 року, впродовж будівництва склепу під навою Нотр Дам де Парі, було знайдено фрагменти чудернацького “Стовпа Корабельників”, або “Стовпа Моряків”, виготовлений з вапняку, як з’ясувалося згодом,  першою відомою общиною в історії Парижу та присвячений давньоримському богу Юпітеру.

Реконструкція “Стовпа Моряків” у музеї в Клюні. Вікіпедія

Після відкриття кам’яні блоки споруди доставили до Клуні – середньовічної церкви, побудованої над залишками римської лазні ІІ-го століття, що згодом стала Національним музеєм.

Написи на стовпі латиною з деякими рисами гальської мови, свідчать про те, що пам’ятку встановили на честь цезаря Тіберія Августа, який став імператором в 14 р. від І століття н.е.

Графічне зображення елементів, виявлених під час копалень, Histoire de Paris, tome 1, Мішель Феліб’єн.

Варто також звернути увагу на те, що явно гальські божества на стовпі поєднані з давньоримськими богами в одній композиції, однак аж ніяк не споріднені чи утотожнені, а зображені самостійно та незалежними один від одного.

Позаяк на стовпі з’являються римські боги Марс і Меркурій з нерозбірливими ​​написами, яких можна ідентифікувати за традиційною іконографією та інші не ідентифіковані фігури, переважно жінки.

Дослідники зробили припущення, що стовп стосувався гільдії досить багатих судновласників або торговців, які плавали уздовж ріки Сени на основі того, що на одній зі скульптур стовпа, вони демонструють зброю зі щитами та списами: адже менш ніж за півстоліття після завоювання Галлії римлянами — це можна вважати винятковим привілеєм.

Воїни

На одному з барельєфів «Стовпа моряків» для громади паризеїв (парижан), вибито божество з двома рогами, на які одягнено гривні з написом Cernunnos – «Кернунн».

Кернунн

На ще одному з його барельєфів є напис Trigaranus («Божественно Вибраний, обраний»).

Другий верхній ярус, того, що збереглося тільки наполовину, зображує гальських богів Смертріоса, Кастора та Поллукса. Смертріос показаний на колінах, що розмахуючи ступою нападає на змію. Кастор та Полюкс показані поруч із конями, кожен з яких тримає спис (Busson 1998, с. 451).

Смертріос

Завершений, рівень ілюструє також Юпітера зі списом та громовицею, Езуса із сокирою, що зрубує дерево, Тарвос Тригаранос і Вулкан з молотком та щипцями (Busson 1998, с. 449-450).

Юпітер

Езус

Тригаранос і Вулкан

Римський поет I століття після Р. Х. Лукан називає тріаду верховних галльських богів та розповідає про спосіб принесення їм жертв. Езус приймав жертви, повішені на дереві (Тараніс – спалені в плетених кошиках; Тевтат – втоплені в бочці з водою).
Іконографічний тип Бога Езуса, демонструє Цього Бога поруч з деревами. Він зображений (бородатий або безбородий) біля дерева з сокирою в руці. Так галли наочно зображали вчення Ісуса Христа, який сказав:

“Будь-яке дерево, що не приносить доброго плоду, зрубують і кидають у вогонь” (Матв.7: 19).

ОСТАП ХМАРНИЙ

Джерела:

• Філіп Гардінер: Ворота в інші світи.Таємниці останнього шляху. Від єгипетського підземного світу до воріт в небеса
• https://fr.wikipedia.org/wiki/Pilier_des_Nautes
• Володимир Карпец: Від Хлодвіга до Рюрика. Шлях царів.
• https://en.wikipedia.org/wiki/Pillar_of_the_Boatmen
• Грем Хенкок “Влада Талісману”
• https://fr.wikipedia.org/wiki/Cath%C3%A9drale_Saint-%C3%89tienne_de_Paris
• http://yahovor.arbat.name/?p=11851