Інтерв’ю з Відьмою

Цього разу знайомимось із творцем та обличчям інтернет-журналу “Відьма” https://readymag.com/wiedzma/ukrainian-witch/… Олесею Лісовською. В інтерв’ю ми з’ясуємо істинне значення символів, які використовуються в народному вбранні сьогодення, та чим вони відрізняються від первинних, а також, як залишатися в тренді – зберігаючи традиції рідного краю. Спробуємо відсіяти всі можливі стереотипи українства від реального стану речей, – поняття, що так необхідно розрізняти в епосі постмодерну.

— Що надихало тебе на створення такого стартапу?

одягнута сорочка навиворіт – що є оберегом від нечисті і відьом

– Мене надихала українська культура як така – традиції, звичаї, зокрема фолькльор. Я пам’ятаю, як у дитинстві мама співала колискові, розповідала казки, що на мене дуже сильно повпливало й мабуть, було першим, що заклало якесь певне підґрунтя в моїй любові до українських традицій.

— Як щодо символізму? Наприклад, емблема проекту нагадує мотив орнаменту народної вишивки (української вишиванки).

–Так, символ, який можна побачити на сторінці нашого проекту в фейсбуці – це архаїчний мотив Подільської вишивки — який називається “Головач”. Загалом, символізм вишивки до кінця не вивчений і не зрозумілий. Зараз науковці, його дослідники діляться на два табори: тих, хто вважає, що є така собі мова вишивки, в яку люди, до прикладу, з часів VIII століття, закодовували якісь певні слова та бажання; і тих, хто каже що все це є вигадка, й люди не вкладали в орнаменти якогось глибинного значення.

До того ж, слово “вишиванка” — це радянське слово. Його не використовували люди які, власне, творили ці вишиті сорочки. Тому пропоную такий флешмоб — перестати вживати слово вишиванка як таке.

— У “Відьмі”, ти намагаєшся поєднати постмодернізм з традиціями наших предків?

— В самому понятті постмодернізм — уже закладене якесь певне поєднання — це еклектика із всього найкращого і всього найгіршого, що було в минулому.

Сучасній людині важко повністю осмислити  давні традиції, чи повернутися в давнину, наче в машині часу, тому в епоху постмодернізму ми можемо просто взяти якісь найкращі елементи традиційності, які допоможуть нам зараз, тобто акліматизувати їх до життя.

–Ти згадувала про некоректність використання слова “вишиванка”. Цікаво, які ще стереотипи тобі хотілося б розвінчати?

— В медіа зараз акцентують увагу на  проблемах гендеру, національних чи етнонаціональних сутичках, а культурні стереотипи, чомусь залишаються осторонь. Культурні, а особливо історичні стереотипи є у свідомості майже кожного українця й поки людина не дізнається щось нове, що зруйнує ці хибні уявлення, вони там житимуть, і будуть передаватись із покоління в покоління, — так буде спотворюватись історія.

Це стосується в першу чергу буденних речей — одягу, старовинних традицій, різноманітних свят.

Наприклад, ніколи наші прапрабабусі не вишивали на сорочках маків. Тому що мак — це по-перше символ смутку й жалю, й по-друге цікаво зокрема, що маком посипали дорогу від хати або від хліву, аби туди не заходила відьма. Мабуть носити на собі такий, доволі неприємний символ жодна людина не хотіла б. Квітки, почали вишивати в нас на сорочках тільки з ХХ століття, тоді коли став популярним “брокарівський взір”, тобто троянди. Потім ще стало модним вишивати ягоди, суниці, наприклад на Черкащині, але тюльпани й маки  та інші квіти з’явилися тільки зараз.

— Звичайно, я з тобою погоджуюсь. З яких пір, наприклад, співомовки Руданського, в яких запозичені біблійні сюжети стали відтворенням давніх українських космогонічних уявлень?

— Культурний стереотип пов’язаний з релігією, можемо спостерігати також і зі святом Івана Купала. Чому його всі так називають? В цей час люди збираються біля водоймищ, пари стрибають через вогонь і так далі. Християнство  нав’язувалося далеко не мирним шляхом, — більшість міст  Київської Русі, заливалися річками крові, й називаючи ці обряди на честь чогось християнського,  люди роблять помилку, яка коштувала комусь життя.

Для того, щоб людям легше було сприймати нововведення віри, було проведено таку кампанію, як “поєднання деяких свят”. Знаходили якихось святих, дати з життя яких прив’язували до певного язичницького свята. Поступово, поступово це входило в мову, вжиток, люди звикали до цього й натепер ми маємо те, що маємо.

Насправді це свято можна називати просто Купали — святом молодості, краси, початку нового життя. Ні до якого Івана Хрестителя воно не має жодного стосунку.

Цей період святкують не 6-7  липня, як всі ми звикли, а з 21 червня, цього року, коли був день літнього сонцестояння, тобто найдовший день у році.

Наприклад — “Зелена неділя”, “Трійця” — це всього-на-всього Русальчин тиждень, проводи померлих душ нехрещених дітей, і, зрештою, там немає якоїсь християнської частини.

Можливо це й добре, що таким чином, хоч і наполовину, але збереглась хоч якась національна память — давні обряди, звичаї.

З іншого боку, звичайно  погано, коли ти не до кінця усвідомлюєш , що відбувається — потрібно називати речі своїми іменами.

Інтерв’ю підготував Остап Хмарний