Чарівна Ти

“Чарівна ти” – це майже три сотні сторінок якісної соціально-сатиричної прози, з легким присмаком антиутопії та різким ароматом екзистенціалізму.
Сюжет книги вибудовується навколо Пенні Харріган ─ молодої, непримітної, середньостатистичної дівчини, котра покидаючи рідну сіру Небраску, перебирається до Нью-Йорка та усією своєю поведінкою намагається переконати читача у своїх кар’єристських схильностях. Попри все, її кумедні потуги у наслідуванні успішних образів “сильної сучасної жінки” не призводять до сумного майбутнього успішної власниці десятка котиків і параноїдальної шизофренії. Перешкодою цьому стає знайомство Пенні з Лінусом Максвелом ─ до запаморочення впливовим мільярдером з добрим десятком скелетів у шафі, котрий проявляє нездоровий інтерес до протагоністки.
Єдина сюжетна лінія розвивається з перемінною бурхливістю, наче аритмічне серце; вона обростає капілярною сіткою другорядних персонажів і перетворюється в історію становлення жінки, від стадії імаго і, власне, до повної зрілості. Тим не менше, розкриття персонажів різко та якісно пришвидшується, оповідь другої половини книги рухається по наростаючій в напрямку до яскравого фіналу – традиційного для творів Поланіка.
Якщо в “Бійцівському клубі” Чак досить тонко порушував тему фемінізації чоловічої частини людства, то в “Чарівна ти” він відірвався на повну: взявши за основу ультрарадикальне феміністичне гасло “Світ без чоловіків”, він надав йому неймовірної гіперболізації. Жінки стають досить гротескними гедоністами, нагадуючи персонажів фільму “Реквієм за мрією” ─ у своїй переважаючій більшості – вони безвольні істоти, не здатні втриматися перед спокусою задоволення.
Стилістично Чак відійшов від своїх лейтмотивів “трансгресивної прози”: мінімум цинічних дотепів, ніяких суспільних відщепенців, нігілістичних монологів та відсилок до поп-культури, еротичні сцени в книзі нагадують радше вирізки з підручника анатомії, ніж звичні для нас белетристичні тексти. Традиційний літературний мінімалізм, нерівномірні темпи сюжетного розвитку поєднується зі звичною ретроспективною побудовою сюжету, а Поланік впевнено грає на контрастах, підкидаючи читачу чималенькі порції контркультурної антиутопії. А сам Поланік, балансуючи на межі адекватної сатири та абсурдності, презентував світу чергову літературну ін’єкцію свободи.