Реставрація середньовіччя у Львові
Всім відомий анекдот про те, як кукурузник влітає в сарай, та українець говорить: “Яка країна, — такі й теракти”, здавалося б, нарешті знайшов своє застосування у випадку із сучасним Львовом.
Інформаційний вірус про грибовицьке сміття, яке нібито вже й нема куди вивезти, Андрій Іванович прокоментував так: «Коли у Львові трапилася ця біда – десятки спікерів на всю країну заявляли, що до Львова приходили мало не сотні інвесторів з пропозиціями побудувати тут сміттєпереробний завод», – та ось Садовий, мовляв, хотів «відкати». Виникає запитання: де ці самі інвестори побудували завод? Або всі хотіли побудувати завод тільки у Львові і більше ніде? Раз міський голова хотів «відкати», – чому ці самі інвестори не пішли в інші міста?
Та все тому, що не було ніяких міфічних інвесторів. Якщо проаналізувати із ЗМІ ситуацію, то виявимо, що ми співпрацювали із Міжнародною фінансовою корпорацією, підрозділом Світового банку. В 2012 році їх фахівці готували пакет документів на інвестиційний конкурс з цього питання. Ми очікували знайти партнерів для цього проекту, але жодна компанія не погодилася. Все через існуючі тарифи – просто сказали, що немає сенсу будувати завод за таких тарифів. Зверталися невеликі компанії, які хотіли зайти на наш ринок. Але нам у Львові потрібно було рекультивувати полігон, побудувати завод і побудувати новий полігон, тому пропозиції маленьких компаній владу не влаштували. Європейський інвестиційний банк сьогодні готовий нам дати 75 млн євро. Зараз документи всі знаходяться в Міністерстві регіональної політики.
Всі гроші, які виділяє Європейський інвестиційний банк або Банк реконструкції і розвитку, в кінцевому випадку витрачаються по тендерах, які проводять самі європейці за всіма процедурами ЄС. І дуже багато чиновників в Україні просто не готові до того, що тендер буде проводитися не по-українськи, а по-європейськи. Але вони не готові там нагорі, а ми у Львові – готові. І мене дуже тішить і європейський тендер, і контроль за роботою з боку європейців, – а таких контролерів не підкупиш і хабар їм не даси. І хоча 80% робіт виконують українці, коли нас контролюють іноземці – робота йде зовсім по-іншому.
джерело
Щодня місто продукує в середньому 650 тонн сміття. У Львові функціонує 5 компаній-перевізників, які прибирають його. У цих компаній є договори з різними полігонами – і вони його туди вивозять. Але це не компетенція міського голови”.
Насправді ж, більшість схиляється до іншої думки, та не безпідставно. Звичайно, що в цьому є частка правди, адже попри політичні амбіції Андрія Івановича та всі важелі впливу в медійному просторі, які в нього є, а це не так мало (його дружина задекларувала 7 медіа), вочевидь йому легко повірити, та все ж, існують на цій арені, фігури серйозніші, до того ж такі, що прагнуть залишитись анонімами будь-якою ціною.
У цьому питанні, з точки зору мас-медіа існує багато підводних каменів, яких ми ,на жаль, досі не в змозі знайти, а якби і знайшли то побачили б, що це зовсім не камені навіть, а цілі затонулі кораблі, якщо не тиранозаври. Та все ж спробуємо розібратись.
Трагедія на Грибовицькому сміттєзвалищі – це яскравий приклад бездіяльності міської влади та її нехтування проблемами господарства. Зокрема того, що стосується захоронення відходів, які продукуються жителями такого великого міста.
Міський голова зі своїми службами повинен працювати над тим, щоб вирішувати усі життєві проблеми громадян.
Для будь-якого великого міста питання захоронення побутових відходів є одним із найважливіших.
Історично так склалось, що починаючи з 1950-х років, вивіз і складування побутових відходів більше шістдесяти років здійснюється в Грибовичах, що поблизу Львова. За 60 років експлуатації менші за розміром міста розширились, відтак сміттєзвалище опинилось майже в межах міста. А це негативно впливає на екологічний стан найближчих його районів і довколишніх населених пунктів.
Прийшовши до влади у 2006 році міський голова мало уваги приділяв цій життєво важливій проблемі. Постає питання: «Чому?». Гострота потреба в озвучуванні цього запитання виникала неодноразово: від бойкотування жителями навколишніх сіл та постанови головного санітарного лікаря Львівської області про заборону експлуатації сміттєзвалища, – до трагічних подій у травні 2016 р.
Спробуємо проаналізувати дії міського голови щодо вирішення проблеми сміттєзвалища.
З 1 липня 2006 р. сміттєзвалище планували закрити. Відтак, способом обіцянок про вирішення соціальних проблем населених пунктів і його жителів, для мешканців прилеглих сіл це питання тимчасово закрили. А згодом відтягнути закриття сміттєзвалища вдалось шляхом задобрення мешканців цих сіл, які виторгували соціальні блага.
Варто пам’ятати, що сміттєзвалище – це складний об’єкт, бо окрім викинутих побутових промислових відходів в тілі сміттєзвалища (висотою 60 м) , там утворюється біогаз. А внаслідок атмосферних опадів, які проходять через заскладовані відходи, утворюється інфільтрат. Це шкідливий розчин, який містить різні солі, тяжкі метали та інші речовини, але найголовніше, що інфільтрат неможливо скидати в міські мережі водоканалу.
Замість того, щоб вирішувати такі проблеми, як дегазація сміттєзвалища, очистка інфільтрату до тих норм, відповідно до яких його можна скидати в каналізаційну систему, міська рада вдається до методів, що далекі від технічних, – вирішує це питання через судові рішення.
Фірма “Гавса”, яка займалась дегазацією звалища, теж в кінцевому результаті припинила усі роботи з дегазації.
Інфільтрат, якого натепер накопичилось близько 80, 0 тис. м³, зберігається в накопичувачах. А з них , через земельні відгороджуючі насипи, фільтрує в навколишні поля. До речі, кожен день із звалища витікає до 350 м³ інфільтрату.
Ситуація на сміттєзвалищі з кожним роком стає все критичнішою внаслідок порушення технології складування, перекладання відповідної товщини шару побутових відходів землею, недотримання кута виположення відкосів звалища, відсутністі дегазації, — все це може призвести до технологічної катастрофи.
В 2013 році, через 10 років після припису головного санітарного лікаря у Львівській області про закриття сміттєзвалища, Львівська міська рада приймає рішення про рекультивацію сміттєзвалища і його закриття.
На конкурсній основі проект рекультивації розробили, він пройшов державну експертизу, але так і не був затверджений Львівською міською радою.
Від розробленого проекту до трагедії минуло 3 роки і міський голова , практично, нічого не зробив. Наприклад, не залучив інвесторів, що змогли б виділити кошти на будівництво заводу з новітніми технологіями утилізації побутових відходів на нових майданчиках.
Маючи проблеми із складуванням побутових відходів від початку свого правління, міський голова, ігнорував їх, натомість влаштовував санітарні заходи, які були вигідні громадам навколишніх сіл, йому самому і тим міським службам, які несли відповідальність за цю діяльність.
Аварія на Грибовицькому сміттєзвалищі – це об’єктивна закономірність, яку Львівська міська рада готувала впродовж десяти років головування за Садового А. І. . А тепер наявність на звалищі біогазу стало причиною пожежі, завищені кути нахилу заскладованого сміття спричинили зсув , і в результаті – людські жертви.
Постає питання: чому міський голова так «неякісно» вирішує одну з життєво важливих проблем міста?
Як наслідок трагедії на сміттєзвалищі, ми виявили ще одну негативну рису діяльності Андрія Садового – це перекладання своїх проблем на плечі інших, апелювання до урядових інстанцій за допомогою: від оголошення Львова зоною надзвичайної екологічної ситуації до пошуку допомоги в прийманні сміття. Бачимо стиль керівника, який сам не вміє справлятись із господарськими проблемами міста.
Від такого господарювання потерпають жителі міста, які потопають в смітті і ми не чуємо від голови конкретних рішень, що стосувалися би цієї проблеми.
Жителі інших міст мають свої екологічні проблеми: від застарілих технологій складування побутових відходів не згідні приймати сміття львів’ян, а львів’яни не чують конкретних рішень від мера міста, тому відчувають себе у сміттєвому колапсі.
Остап Хмарний
Джерела:
http://www.pravda.com.ua/articles/2016/06/8/7111160/