Про що розповідає стільський дольмен?
На відміну від більшості своїх колег, ровесників і навіть попередників, які починали відлік історії української релігійної думки саме від хрещення Русі, або ж у крайньому випадку вбачали витоки світоглядної філософії українців саме з їхньої християнізації, нехтуючи всім, що було до того, Михайло Грушевський проявляє власні глибокодумні знання й детально записує всі свої релігієзнавчі розвідки й здогадки, та дослідження, що згодом виходять у світ в праці ” З історії релігійної думки на Україні “:
Українське народне життя не прийняло ортодоксії і залишилось назавжди при певній духовній і релігійній свободі, — ширшім погляді на віру й мораль.”“… й візантійська ортодоксія, до якої княжий київський уряд захотів з політичних мотивів загнати слідом український народ, не могла опанувати цього громадянства, перед яким була розгорнулась така широка перспектива ріжних вір, моральних і догматичних систем, у яких відчувалось йому, хоч і не дуже свідомо, людське, — вселюдське.
М. Грушевський. “З історії релігійної думки на Україні”
Православний храм святого великомученика Георгія у Львові на вулиці Короленка 3, перш за все відомий натепер як місце оповите безліччю суперечок на тлі боротьби української церкви за незалежність від верховенства Московського Патріархату, після політичних перипетій часів президентства Петра Порошенка кілька років тому.
Цікаво, що, зокрема, саме він був церковним опікуном сучасного храму Св. Георгія на вулиці Короленка 3, який наприкінці ХІХ ст., був єдиною легальною православною церквою в Галичині та постав завдяки Буковинському релігійному фонду, тоді ще румунському.
Один із керівників ложі Великого Сходу народів Росії, О. Гальперн, напередодні першої світової війни вважав Михайла Сергійовича Грушевського лідером київських масонів, а для завоювання такого високого становища серед “вільних каменярів” потрібно було мати, крім відповідних особистих якостей, чималий масонський стаж.
Більшість масонів, про яких вчений розповідає й сам, належали до проросійських кіл, членством в яких, могла похвалитись і царська сім’я.
Однак, десь з 1911 р. у Києві функціонувала ложа “Нарцис”. Вона складалася переважно з росіян, хоч були в ній і українці. Ця ложа належала до шотландського обряду. Вона виписувала диплом своїм членам одразу двома мовами: французькою та латинською, причому в дипломах зазначалося (можливо, просто декларувалося), що “Нарцис” підпорядковується не загальноросійському масонському центру – Великому Сходу народів Росії, а якійсь іншій масонській організації, що нею, на думку Л. Хасса, міг бути союз лож, утворених і керованих російським відгалуженням містичного ордену розенкрейцерів. Членом цієї ложі був чернівецький адвокат (за Гетьманату — товариш міністра закордонних справ) Артем Галіп, до неї увійшов також генерал Павло Скоропадський.
До числа київських мартиністів(розенкрейцерів) початку ХХ ст. належали також масон з 1910., московський адвокат С. Мокротун ( він очолив у Києві ложу “Св. Володимира Рівноапостольного”, засновану гросмейстером цього ордену Папюсом, і став генеральним делегатом ордену в Україні), юрист В. Комаров, поміщик з Житомирщини Ян Карашевич-Токаржевський та інші. Розенкрейцерська ложа “Кирило-Мефодій” працювала у Полтаві.
Таким чином, масонство на початку ХХ ст. перетворилося в Україні у сильну, розгалужену, добре організовану громадсько-політичну інституцію. Воно контролювало ряд інших громадських організацій і таємних гуртків і було спроможним ставити перед собою складні політичні завдання.
Вже в 1914 р. у Львові, Грушевський зустрічається із Робертом Вільямом Сетоном Вотсоном британським істориком-славістом і громадським діячем, одним із ініціаторів й актиним діячем Англо-українського комітету. Комітет популяризував у Великій Британії досягнення української, а в Україні — англійської культури.
Сетон Уотсон пропагував ідею національного самовизначення народів Центрально-Східної Європи. Перейшовши 1917 на роботу в Розвідувальне бюро Департаменту інформації, він об’єктивно висвітлював розвиток подій в Україні для британських політиків, згодом підтримував ведення української монархістської пропаганди для прихильників Скоропадського.
Роберт-Вільям Сітон-Вотсон
У заснованому ним у жовтнi 1916 р. й редаґованому спiльно з Т.Г.Масариком часописi “Нова Європа”, в численних виступах в iнших засобах масової iнформацiї Сетон-Вотсон обстоює iдею “Нової Європи” iсторичними, культурними, економiчними, географiчними, військово-полiтичними чинниками. Саме створення незалежних України, Польщi, Литви, iнших держав вiдповiдатиме довготривалим iнтересам Європи, здiйснить мрiю багатьох народiв про державну незалежнiсть.
У вереснi 1917 року, розглядаючи в статтi “Проблема України” ситуацiю навколо України, Сетон-Вотсон наголошує, що українське питання є однiєю з головних причин, що призвели до Першої свiтової вiйни (вперше про це вiн скаже в жовтнi 1916 р.; перебiг вiйни довiв, що надалi iґнорувати цю проблему неможливо. Українське питання не модерна вигадка, але застарiла проблема Європи, “про що свiдчать численнi книги, присвяченi українським подiям, що були надрукованi анґлiйською вже із XVII століття”.
Із 1905 року Роберт Сітон-Вотсон виступав зі статтями під псевдонімом Scotus Viator ( Шотландський мандрівник).
“Queen Scota unfurls the sacred banner”, illustration from an 1867 book of Irish history
За твердженням стародавніх ірландських хроністів, зокрема, Іоанна Фордунського (XIV ст.) та Волтера Бовера (перша пол. XV ст.), ірландських жителів, а пізніше й ірландських загарбників Аргайл і Каледонії — шотландців, римляни називали так через те, що галли вважали одним зі своїх прабатьків, так звану Скоту.
Відомо, що Скота — найменування двох різних міфологічних дочок, двох різних єгипетських фараонів.
Перша Скота, імовірно дружина Міля, вважалася дочкою фараона на ім’я Nectanebus (ім’я, яке могло б ідентифікувати Нектанеба I або Нектанеба II), в цьому міфі сини Міля і Скоти оселилися в Ірландії.
Відповідно до ранньої ірландської хроніки «Книги захоплень» інша Скота була дочкою фараона на ім’я Cingris;
Вона вийшла заміж за Ніула, сина Фейнуса Форсайда, який після падіння Вавилонської вежі став скіфським царем.
Ніул, будучи знавцем багатьох мов, був запрошений фараоном для служби в Єгипет, де Скота була віддана йому в дружини. У них був син, гойдели Глас (Goídel Glas), предок галів, який створив гойдельску (гальську) мову, комбінуючи кращі особливості 72 мов, які він знав, в честь якого і названі усі Галли.
Гойдель був вигнаний з Єгипту незабаром після Виходу звідти ж євреїв. Після великої подорожі його нащадки влаштувалися в Іберії, де народився Міль (прозваний Míl Espáine), сини Міля Ебер Фінн і Еремон заснували гельське поселення в Ірландії.
Згідно з книжкою Шеймаса МакМануса «Історія ірландської раси», Скота вийшла заміж за Ніула, але він був онуком Гойдела (Gaodhal Glas). Тоді інша Скота, яка була за випадковим збігом також дочкою єгипетського фараона, вийшла заміж за Міля (Miled або Milesius). Друга Скота поїхала з Іберії зі своїми вісьмома синами і їхніми родинами, після того, як Miled помер, і досяг Ірландії. Багато з синів померли в дорозі, через шторм, і Королева Скота померла під час битви між Синами Міля і племенами богині Дану.
На південь від міста Тралі в Ірландії, в долині є область, відома як Глен Скотін (“Долина невеликої квітки”) також відома як Глен Фолія. Вважається, що саме там розташована могила Скоти.
