Пробудження сили

Повільно набираючи швидкість та потужність, ми мчали крізь матову темряву простору, вбираючи в себе загадкову тишу і загрозливу міць Всесвіту. Світлові роки просочувалися подібно піску крізь наші пальці і час набував зовсім інших обрисів – незліченну кількість парсеків потому, ми стали частиною вічності. Наднові пролітали повз, чорні діри буденно перетворювали зірки в ніщо, а квазари топили в хвилях радіаційного полум’я цілі системи планет. Насилу перевівши погляд на строкаті галактичні мікросвіти, ми побачили, як в хаотичному та безмежному просторі, цивілізації зникали, не встигнувши з’явитися на світ, Імперії та Республіки сходилися в смертоносній сутичці, світла сторона Сили плекала нову надію, а Темрява в черговий раз наносила удар у відповідь.

Шість – рівно стільки разів ми залишали наш звичний світ і вирушали в експедицію до “далекої-далекої галактики”: випалені спекою пустельні моря Татуїна, приголомшливі пейзажі Альдераана – «сяючої зірки» Центральних Світів, покрита морями Набу, колонізована людьми і зберігаюча в собі Всесвітнє зло – Джа-Джа Бінкса, газовий гігант Ендор і його супутник, котрий кишить Евоками – десятиліття потому, фанфари культової композиції Джона Вільямса знову кличуть нас в дорогу.

Source:https://ventcas.files.wordpress.com/2015/05/wfhxufknpxdt.jpg?w=525

Першопричина феномену “Зоряних війн” напевно приречена бути нерозгаданою: ніколи не будучи еталонними зразками кінопродукції, ці стрічки зуміли стати культовими для кількох поколінь романтиків чиї погляди прикуті до зоряного купола. Перша трилогія “знесла дах” гікам ще до того, як вони стали себе так називати, а друга, при всіх сценарних промахах, тільки зміцнила любов людства до не такого вже й безтурботного Всесвіту. Покинувши свої бетонні коробки, ми без сумнівів всьоме вирушили в “далеку-далеку галактику”. І перше, що на шляху кинулося в очі – це маркетинг: такої агресивної рекламної кампанії я взагалі пригадати не можу. Світлові мечі стирчали з усіх дірок, бігборди наполегливо відволікали водіїв, тисячі вивісок, грандіозні медіафасади, найрізноманітніша жива реклама – “Disney” і хлопці Джорджа Лукаса вклали в кампанію не один десяток мільйонів американських президентів.

Розмиті сумніви через відверто комерційну спрямованість проекту підкралися до мене ще після прочитання синопсису: через тридцять років після загибелі Дарта Вейдера та Імператора, організація Новий Порядок на чолі з їх таємничим верховним лідером Сноуком і його правою рукою Кайло Реном рухається по слідах Імперії, намагаючись захопити всю владу. Іронічна доля зводить юну дівчину Рей і колишнього штурмовика Нового Порядку Фінна за бортом “Тисячолітнього сокола”. Ну, тобто ви зрозуміли: реінкарнація Зла, повстанці, дроїд з цінною інформацією, пустельна планета, володіючий силою протагоніст, його друг, який керується корисливими цілями і поступово пізнає Добро. Звісно ж, що їх переслідує схований за маскою антагоніст, який підпорядковується загадковому й могутньому Палпат … Вибачте, не втримався. Дивно, але структурно скопійований сюжет “Пробудження Сили-Нової надії” нітрохи не відштовхує, може тому, що все нове – це трохи призабуте старе, а може через персону режисера.

Джей Джей Абрамс, який кілька років тому повернув до життя “Зоряний шлях”, виконав неймовірну роботу, балансуючи на межі нервового зриву, у своїх спробах догодити олдскульним фанам франшизи, студійним босам і залучити молоду аудиторію. У підсумку “Пробудження сили” кишить алюзіями на минулі частини, оригінальна стилістика дбайливо збережена, кількість павільйонного хромакею зведено до мінімуму, а кадри дбайливо зшиті між собою любов’ю творців. Будучи джедаєм за духом, Абрамс врятував нові “Зоряні війни” від тотальної і всепоглинаючої комерціалізації продюсерами-Сітхами. Як свого часу Джордж Лукас, так і Джей Джей зумів зліпити з касту маловідомих акторів міцний колектив, який, якщо відкинути ностальгічні шмарклі, виглядає вельми гідно на тлі своїх старших колег – вони, до слова, вельми органічно вплетені в сюжет і варті окремих овацій. Цікавий, хоч і ненависний більшістю глядачів антагоніст, що нагадує навіть не Вейдера, а скоріше молодого Енекіна Скайуокера – він боїться, сумнівається, нервує і помиляється; перспективний, до смішного політкоректний тандем протагоністів у виконанні Джона Бойеги і Дейзі Рідлі; трохи карикатурний персонаж харизматичного Донала Глісона, якому залишилося тільки вусики приклеїти і скинути вгору праву руку для повноти образу і, звичайно ж, класичне тріо зі старої трилогії повернулося додому. Кумедний дроїд, в якого ви, напевно закохаєтесь, приголомшливий візуал і якісний, хоч і не настільки в’їдливий у пам’ять саундтрек від Джона Вільямса; стрункі ряди штурмовиків, які більше не виглядають стерильними напівсліпими бовдурами. Перші акорди легендарної композиції, Примружена і зухвала посмішка Хана Соло, крик волохатого і нітрохи не посивілого Чубакки. Живий і різноманітний бестіарій, дихаючий на повні груди: я давно не отримував такого задоволення від спостереження за другим планом – цілком можливий “Оскар” художнику-постановнику. Приголомшлива дбайливість режисера, який тремтячими руками передав знання про Силу наступному поколінню – щастя пізнається в дрібницях, і мушу визнати, що чорт забирай, я щасливий після перегляду нової частини Саги. Минуле потрібно відпускати, а розцінювати фантастичний блокбастер виключно за критеріями Гільдії кінокритиків – це злочин проти логіки. Абстрагувавшись від хаотичного галасу, в який огорнули прем’єру “Пробудження сили”, забувши про функцію снобізму, ми закриваємо очі. Темрява, жменьки яскравих холодних цяток, котрій з кожною секундою стають ближчими. Фанфари, всупереч усім законам фізики лунаючі в космічному просторі, “Тисячолітній сокіл” десь вдалині тікає від погоні і щемке відчуття ностальгії. Сила пробуджується.