Примарний Бертель Торвальдсен — датський скульптор та масон, що залишив свій слід у Львові
Бертель Торвальдсен є одним з найплідніших скульпторів за всю історію мистецтва — чим він зажив собі великої слави на батьківщині, в Данії, де розташований музей з його іменем.
Будівля одного із найбільших зібрань творів у Копенгагені, збудована на його честь іще за життя, стала і мавзолеєм для майстра.
Ще у часи розквіту його прижиттєвої слави, критики відзначали, що твори сина ісландського різбяра Готтскалка Торвальдсена нагадують “крижані глиби” та позбавлені чуттєвості, яка, певне, була чужою й самій натурі данського скульптора.
Митець перш за все відомий своїми міфологічними скульптурами на античну тематику, однак він, як не дивно, захоплювався біблійними та християнськими сюжетами, адже ім’я Бертеля Торвальдсена можна знайти у списку найвидатніших членів
Данського ордену вільних каменярів, що є регулярною масонською
організацією і визнається в такій якості найстарішою в світі масонською
великою ложею — Об’єднаною великою ложею Англії, а також більшістю
світових регулярних великих лож.
Хоча його ідеалізовані портретні бюсти й користувалися великим попитом у всій Європі, релігійні роботи скульптора критикували як надто холодні й бездушні.
Пояснення такій відстороненості автора, також може критися в його офіційному віросповіданні, так як Бертель Торвальдсен навіть не удостоївся згадки про себе за виконаним ним надгробком папи Пія VII в соборі Св. Петра в Римі, оскільки був протестантом неіталійського походження.
Спочатку як художник, навчався в Асмуса Джейкоба Карстенса, обробка класичного античного мистецтва в якого, стала джерелом натхнення для майбутніх скульптур датчанина.
Згодом скульптор переїхав до Риму, де певне й познайомився вперше з масонством, позаяк, день переїзду і прибуття до Італії, згідно з його біографією, той відзначав як свій день народження, про точну дату якого нібито ніколи не знав.
У Римі він мешкав на вулиці Віа Сістіна перед Іспанськими сходами, а свою майстерню мав у стайнях Палаццо Барберіні. Його взяв під своє крило Георг Зоега, тодішній данський археолог і нумізмат, який проживав у місті. Зоега зацікавився тим, що юний Торвальдсен високо цінував антикварне мистецтво.
Як частий гість у будинку Зоеги він зустрів Анну Марію фон Уден, яка працювала в будинку служницею і вийшла заміж за археолога.
Згодом та стала коханкою Торвальдсена і залишила чоловіка в 1803 році. У 1813 році вона народила скульптору дочку Елізу Торвальдсен.
Тим не менш, першим успіхом датчанина у Римі стала модель статуї Ясона; яку він закінчив у 1801 р.
Саме її високо оцінив Антоніо Канова, певне найвідоміший представник скульптури у стилі Ампіру, найпопулярніший скульптор у місті, та його наступний наставник, який так само як і Торвальдсен, що відзначався протестантськими релігійними поглядами, якраз був масононом.
Однак, робота продавалася повільно, і коли його стипендія закінчилася, він планував повернення до Данії. У 1803 році, коли той мав виїхати з Риму, скульптор отримав доручення виконати Ясона в мармурі від Томаса Хоупа, багатого англійського мецената. З цього часу успіх Торвальдсена був забезпечений, і він не залишав Італії шістнадцять років.
Торвальдсен справив чималий вплив на розвиток академічного європейського мистецтва у цілому.
Роботи скульптора зберігаються й в Україні — у Музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків у Києві, у Закарпатському обласному художньому музеї ім. Й. Бокшая в Ужгороді, картинній галереї Житомирського краєзнавчого музею.
Ампіровий надгробок графині Юзефи Борковської (пом. 1811) у львівському домініканському костелі належить саме його різцю.
Надгробок дітей Понінського, виявлений у селі Червоногород на покинутому польському кладовищі, який тепер виставлено у Львівській галереї мистецтв, врятував відомий український мистецтвознавець, та її директор Борис Григорович Возницький.
На початку головної алеї парку імені Івана Франка у Львові також стоїть чавунна ваза зі зображенням знаменитих “Алегорій життя” видатного данського скульптора, взірцем для яких, певне, був барельєф Торвальдсена “Пори кохання”.
Дівчинка підліток тримає амурчика, якого випустили на волю; молода дівчина, ставши навколішки, вітає його поцілунком, а жінка, що вже відчувала коханя, поводиться з кумиром досить недбало, тягаючи його за крильця; зрілий чоловік навіть не помічає, що до нього на плечі сів Амур; зате старість, немов отямившись, шкодує та марно простягає руки услід за Еротом, котрий відлітає.
Остап Хмарний
Дуже цікава стаття, пізнавальна.Багато ілюстрацій, що допомагає краще зрозуміти. Особливо цікаво було довідатися про роботи Торвальдсена в українських музеях.
Цікаві факти. Дякую!
Дуже гостро все це відчувається під час війни з Московією та її обстрілами України, коли кожен день живеш як останній.