На що натякав Рідлі Скотт?
В одній з кульмінаційних сцен кінострічки відомого режисера та продюсера фільму Рідлі Скотта “Чужий:Завіт”, два андроїди (біороботи-клони), які супроводжують екіпаж під час дослідження невідомих планет, зустрілися наодинці — це старий Волтер, що був з екіпажом попередньої частини та Девід, що вперше потрапив на моторошну планету.
Один із них, Волтер, цитує вірш Озимандія, поета Персі Шеллі, чоловіка відомої письменниці й авторки “Франкенштейна”:
“Я — Озімандія, я цар царів,
А це;— діла мої. Тремтіть, герої!”
Навколо — пустка, та руїни тінь,
Німі уламки статуї старої,
Та безконечна мертва далечінь.
Після чого перед глядачем розгортаються події жахливого видіння, що наче не мають жодного стосунку до сюжетів сіквелу та стають зрозумілими хіба-що для фанатів стрічки, які переглянули кадри, що не ввійшли до фільму.
Та поза самим сюжетом франшизи “Чужий”, сцена несе в собі глибше смислове навантаження.
-
За чотири роки до смерті, в 1818 році, Персі Біші Шеллі опублікував вірш “Озімандія”. Це давньогрецьке ім’я єгипетського фараона Рамзеса II.
Автор почав писати цей вірш у 1817 році, незабаром після оголошення британським музеєм про пидбання фрагментів статуї фараона. Уламки в Фівах знайшов італійський дослідник-авантюрист Джованні Батіста Бельцоні, але до Лондону їх привезли аж в 1821-му.
Новина про знахідку монумента Рамзеса ІІ настільки надихнула Персі та його приятеля, біржевого маклера і поета Хораса Сміта, що вони обидва написали поезії на цю тему, що було таким-собі дружнім змаганням. Врешті-решт, твір в якому розповідається про царя царів, від діянь якого залишились тільки уламки в пустелі, став ледь чи не найвідомішим в Шеллі.
Пізніше, двійники з фільму обговорюють тему творця і творіння. Девід шкодує щодо відведеної йому ролі людиною, адже він хоч і створений за її подобою, не здатен створити щось подібне, тоді як Волтер зазначає, що версія його двійника спрощена, для того щоб він був менш свободолюбивим і краще виконував команди, підкоряючись творцю.
— Хто написав Озімандію? — раптом питає Волтер.
— Байрон, — відповідає клон.
— Ні. Шеллі. Одна невірна нота, губить в результаті всю симфонію, Девіде.”
До чого все це?
В 1816-му Мері та Шеллі справді побували в гостях у лорда Байрона, до того ж проживали в нього, на його віллі Діодаті біля Женевського озера, після того, як жінку вигнали її рідні.
Той рік увійшов у історію як рік без літа.
Раніше, на індонезійському острові відбулось жахливе виверження вулкану і масивний викид попелу в атмосферу викликав ефект вулканічної зими на північній півкулі.
1816-й до сих пір залишається найхолоднішим роком за всю історію задокументованих погодних спостережень.
Через погану погоду, Мері, Персі й лорд Байрон часто не могли вийти з дому, тому розважали себе як могли. Одного вечору вони вирішили, що кожен з них напише свою історію жахів.
Так, 18-літня Мері Шеллі придумала історію про Франкенштейна. Знавці дотепер ведуть суперечки щодо вкладу Персі Шеллі в цей роман. Дехто вважає, що твір був написаний у співавторстві.
Та звідки така особлива увага, саме до фараона Рамзеса ІІ, та певний філософський акцент в кінострічці на тлі жахливих кадрів?
-
Сучасні дослідження Біблії дають змогу приблизно визначити до якого періоду в історії Давнього Єгипту належать події описані на початку книги Вихід з подальшими славнозвісними десятьма карами небесними.
Згідно з ними, міста згадані у Виході 1:8-11,— Рамзес і Пітон, будувалися євреями саме в часи правління фараона Рамзеса ІІ (близько 1279—13 рр. до н. е.)., що припускають, і передувало Виходу їх з Єгипту.
Також можливо, саме мінойське виверження вулкану Санторіні на острові Тіра, що призвело до занепаду критської цивілізації, розповсюдилось і на Давній Єгипет й стало основою для біблійної оповіді про нашестя й напасті які спіткали землю фараонів, а також легенди про загибель Атлантиди: «в один день і горезвісну ніч», за Платоном.
Остап Хмарний