Мовою символів інтер’єру вірменської катедри у Львові
Вивчаючи внутрішнє оздоблення львівського вірменського храму, перш за все, варто звернути увагу на те, що за змістом та формою, ці розписи з успіхом могли б прикрашати будь-який інший, зокрема католицький костел.
Хоча вірменська громада проживала у місті вже з кінця XIII століття, єдиним у декораціях відкликом до вірменськості є зображення хрестителя Вірменії Св. Григорія Просвітителя та стилізовані мотиви з вірменського “Євангелія зі Сквери”.
Ікона Св. Григорія Просвітителя
Лише деякі архітектурні вирішення на східний манір, такі як, наприклад, дзвіниця та центральний купол храму, дійшли до нас з того часу в автентичному вигляді.
Центральний купол храму
Ще в 1630 році, львівський вірменський архієпископ Микола Торосович прийняв Унію з Римом, започаткувавши у Львові історію вірменсько-католицької церкви. Вірмени, що проживали тоді у Львові, натомість, належали до Вірменської Апостольської Церкви.
Дзвіниця 1571-1778рр.
Двір
Унія з Римом призвела до численних змін, які проявились також і в самій споруді катедри. Найважливіші з них стосувалися внутрішнього декорування і наповнення, і поступово призвели до втрати всіх вірменських особливостей і майже повної «латинізації» інтер’єру святині. Старою (тобто вірменською) залишається тільки церемонія обряду, хоча й тут розпочався процес зближення з латинським обрядом. В 1664 році у Львові оселилися театинці, які прибули з Риму для навчання вірменських священиків у новоутвореному львівському колегіумі.
В ХІХ столітті, приблизно в 1860 році, вже лунали заклики до скасування маленького вірменського архієпископства та включення його до римо-католицької церкви. Це стало б загибеллю вірменської літургії, яка століттями була ключовим елементом вірменської ідентичності і через яку передавано з покоління в покоління національну традицію. На щастя, завдяки енергійним діям вікарія парафії в Станіславові (сучасному Івано-Франківську), пізніше вірменського архієпископа, священика Ісаака Ісаковича, львівські вірмени вберегли свої традиції. «Власний обряд, особливий, є найвищим доказом багатства і плідності духу тої спільноти, з серця якої випливає. Століття внутрішнього життя вірмен склалися не тільки на в’язанку вільних молитов, але на одну органічну літургію, на окремий і новий акорд, що лунає в гармонії Церкви», — обґрунтовував отець.
Архієпископ Ісаак Ісаакович
18 травня 2003 року храм освятив католикос всіх вірмен Гарегін ІІ, як собор Успіння Пресвятої Богородиці.
Перед входом до храму
І справді: про це нагадує й скульптура над зачиненим входом у сад, а також стеля з утворенням у формі літери “М”, що містить в собі ще одну — “А”, тобто скорочення від “МАРІА”.
Стеля зсередини
Дослідники розповідають, що автор розписів черпав своє натхнення з трьох томів “Релігійного мистецтва Франції” Еміля Мале, котрі якраз були дуже популярними, адже щойно з’явилися перед виконанням Яном Генриком Розеном малярства в катедрі. В той час він цікавився середньовіччям, так само як медієвісти й зараз. Зокрема, помітні його захоплення Собором Паризької Богоматері, адже той вважається одним з перших і найпрекрасніших витворів готичного мистецтва — в творах історика мистецтва Еміля Маля, які вплинули на художника, святиня, поряд з шартрським собором займає почесне місце.
Спроби Яна Генрика Розена відтворити у вітражах та фресках львівського храму вірмен, середньовічний Нотр-Дам де Парі виявились не даремними, адже згодом, у 1946-1950 рр., він вже розписуватиме собор Грейс у Сан -Франциско, який по суті є американською інтерпретацією першого.
Фасад вірменської катедри у Львові. Вхідна частина.
Львівська вірменська катедра всередині
Концепція Еміля Маля та його спосіб прочитання середньовічного храму як суми всіх знань людини про Бога, про світ, про мораль, про самого себе, втілюються в Розена вже починаючи з арки, котра нагадує нам склепіння церкви святого Григорія у давній столиці вірмен, місті Ані, на сході сучасної Турції.
Арка у вірменському храмі. Львів.
Майже кожна релігія несе на собі сліди астрологічного впливу. У Старому Завіті євреїв є маса астрологічних і астрономічних алегорій. Майже вся міфологія Греції і Риму може бути співвіднесена із зірковими групами.
Щороку сонце проходить весь Зодіак і повертається до точки, з якої почало свій шлях, – весняного рівнодення, і кожен рік йому не вистачає трохи для завершення повного кола в призначений час. Як результат, воно перетинає екватор трохи позаду того місця зодіакального знаку, яке воно перетинало рік тому. Кожен знак Зодіаку складається з тридцяти градусів, і оскільки сонце втрачає близько одного градусу кожні сімдесят два роки, воно рухається поступово уздовж всього сузір’я (або знаку) приблизно за 2160 років, а весь Зодіак проходить за 25920 років. Цей зворотній рух називається прецесією рівнодення. Це означає, що за 25920 років, що становлять великий сонячний або платонів рік, кожне з дванадцяти сузір’їв займає положення весняного рівнодення приблизно 2160 років, поступаючись місцем попередньому знаку.
Період в 2160 років, що потрібен для зворотного руху Сонця в межах одного знаку, часто називається епохою, ерою, віком. Згідно з цією системою, вік позначають знаком, який сонце рік за роком проходить після перетину екватора під час весняного рівнодення. Ось звідки беруться такі терміни, як століття Бика, вік Овена, вік Риб чи ера Водолія. В ході цих періодів, або століть, релігійне поклоніння спрямоване на замовляння відповідного зоряного знаку, чий образ сонце приймає так само, як дух входить в тіло.
Таким чином стає зрозуміло, чому деякі релігійні символи приймалися в різні періоди земної історії; 2160 років Сонце було в сузір’ї Бика, і Сонячне Божество мало форму Апіса, і Бик присвячувався Озірісу. Під час століття Овна ягня стає священним, а жерці при цьому називаються пастухами.
Протягом століття Риб, риба була божественним символом, і сонячне божество годували двома невеликими рибками. Фронтиспис книги Інмана «Стародавні віри» показує богиню Ісіду з рибкою на голові, а індійський Бог-Спаситель Крішна в одному зі своїх втілень з’являється з рота риби.
Ісус часто називався Рибалкою Людей, і в зв’язку з цим Джон Лунд пише: Слово «риба» є скорочення його повного титулу, Ісус Христос, Син Бога, Спаситель Розіпнутий; ось як це виражено св. Августином: Якщо ви з’єднаєте початкові літери п’яти грецьких слів: Ihsonz Cristoz Qeon Uioz Swthr, – які означають Ісус Христос, Син Бога, Спаситель, ці букви утворюють слово ICQUS – Риба, і в цьому слові містично розуміється Христос, тому що він був здатний жити в глибинах смертного існування, точно в глибинах вод, без гріха. ( «Монументальне християнство»). Багато християн дотримуються П’ятниці, яка присвячена Діві (Венері), і в цей день вони утримуються від м’яса і їдять рибу. Знак риби був одним з найбільш ранніх символів християнства, і коли він з’являвся на піску, він означав, що один християнин повідомляв іншого про свою присутність.
Водолій — знак людини з глечиком води на плечі, про який йдеться в Новому Завіті. У Новому Завіті Ісуса названо Сином людським 88 разів. Христос називався так саме тоді, коли йшлося про майбутні події.
Склепіння вірменського храму в Львові
Склепіння вірменського храму в Львові
Таким чином, сонце на своєму шляху контролює ті форми, які людина надає Верховному Божеству, якому вона поклоняється.
“Благовіщення” Яна Генрика Розена у Львові
Відомо, що в 1925 році архієпископ вірменсько-католицької архідієцезії о. Юзеф Теофіл Теодорович, оглянув у варшавській Захенті, мабуть, за порадою когось із знайомих, першу індивідуальну виставку маловідомого тоді Яна Генрика Розена (1891–1982), на якій було представлено тринадцять невеликих картин із сценами з життя святих. Підгрунтям для праць художника-початківця були сюжети Золотої легенди Яківa Ворагинського — обширної, й найпопулярнішої збірки начебто біблійних переказів, часів пізнього середньовіччя. Зокрема, саме з «Золотої легенди» поширились розповіді про те, як Георгій боровся з драконом, що Марія Магдалина була блудницею, а волхви — не простими магами, а загадковими східними царями: Каспаром, Мельхіором і Бальтазаром.
Із тої ж “Золотої Легенди”, з її найбільш багатими описами химерних створінь, що трапляються також у середньовічних бестіаріях, Розен, почерпнув образи для оформлення вертикальних прогалин з демонічними створіннями в них.
Ось, наприклад, декілька з них:
В інтер’єрі вірменської катедри
Це створіння мало голову півня, тіло жаби, крила, хвіст змії. Згодом, через всілякі розбіжності у перекладах середньовічних творів (1397р.), Кокатрикс почав утотожнюватись з Василіском, хоча той, як вважається медієвістами, повинен бути без крил.
В інтер’єрі вірменської катедри
Ймовірно Василіск
Міфічна мангуста — мисливця на змій, ворог Василіска й Кокатрикса.
В інтер’єрі вірменської катедри
Єль — згідо з описами, це створіння з чотирьма кінцівками схоже на козла, з бивнями кабана й великими рогами, які можуть обертатися в будь-якому напрямку.
В інтер’єрі вірменської катедри
Істоти середньовічних бестіаріїв.(Єль). Джерело
Вперше про цю істоту написав Пліній Старший у його VIII Книзі “Природничої Історії”: він описує єля як створіння, знайдене в ефіопії “розмірів гіпопотама з хвостом слона, чорного або товстого кольору з щелепами кабана та рухомими рогами більшими за лікті в довжину, які в поєдинку встановлюються поперемінно і представляються нападу або відкидаються назад залежно від ситуаії “. Сутність видозмінюючись у деталях, увійшла до середньовічних бестіаріїв і геральдики, де стає символом оборони.
Кіноцефал — песигол́овець
У вірменській катедрі, Львів.
Бесиголовці, сироїди — різновид міфічних легендарних людей-велетнів чудернацької зовнішності (подібно до грецьких химер поєднували риси різних істот: людське тіло й собачу голову, що й спричинило їхню назву). Також вирізнялися нечуваною жорстокістю і, немов вампіри, пили кров своїх ворогів.
У Середньовіччі віра в песиголовців набула в Європі значного поширення. В Україну ці уявлення проникли почерез апокрифи, що породили цілу серію оповідань про Адамових дітей.
Трагелаф — з’являється власною персоною у Вульгаті – латинському перекладі Біблії, яким католицький світ користується донині. Характерно, що ця істота з’являється не в латинізованій формі, а в транслітерації, тобто як tragelaphus. У XIV розділі Второзаконня в списку тварин, у яких роздвоєні копита згадується і трагелаф . У Синодальному перекладі замість трагелафа ми читаємо “лань”.
В грецький і потім в латинський текст Второзаконня трагелаф потрапив, судячи з усього, випадково. З усіх відомих ранніх рукописів грецького тексту Біблії трагелаф зустрічається в цій частині тільки в Олександрійському кодексі. Ранні коментатори Біблії змушені були якось реагувати на очевидно фантастичну тварину в списку їстівних.
У грецькому перекладі Старого Завіту, трагелафи з’являються ще в книзі Іова (Іов. 39.1. Синод: “Чи знаєш ти час, коли народжують дикі кози на скелях і чи помічав пологи ланей”). В цьому випадку Ієронім, автор Вульгати, замінив трагелафа на гірського козла. В “Коментарях на Книгу Іова” Ієронім пояснив, що гірських козлів греки називають трагелафами. Августин Блаженний, який жив ще в ті часи, коли західні автори ще хоч якось знали грецьку мову, пояснив, що слово трагелаф складається з слова “олень” (cervus) і слова “козел” (hircus).
Трагелаф Графіка ХІХ ст.
Bibliothèque nationale de France, Français 244, f. 47v (St Anthony beset by demons). Jacobus de Voragine, Legenda Aurea [translated into French by Jean de Vignay]. c. 1480-1490. Artist: Jacques de Besançon.
Damnation, “Hours of Claude Molé,” France, Paris, ca. 1500, illuminated for Claude Molé by the Master of Petrarch’s Triumphs, The Morgan Library & Museum, MS M.356, fol. 64r, purchased by Pierpont Morgan, 1908.
Схоже на те, що ці візерунки мають і ще один рівень прочитання, однак не будемо заглиблюватися в це та перейдемо до, власне, найпримітнішого з розписів: сцени поховання святого Оділона — абата ХІ ст. відомого монастиря Бенедиктинців у Клюні. Найбільше Оділон відомий тим, що започаткував святкування Дня всіх покійних (2 листопада).
Постаті на фресці зображені в натуральну величину творять сцену похоронної процесії, яка прямує до пресвітерію (на схід). Художник показав процесію збоку. На ношах спочиває тіло померлого достойника, одягненого в багато орнаментовану ризу і митру, із перстнем на правій руці. Ношу несуть троє ченців. З-поза їхніх шат видніє трохи темніше чернече одіяння інших (ледве зазначених, а для глядача майже непомітних) трьох ченців, які підтримують ноші з іншого боку. Серед цієї трійці, яка прямує з боку глядача, видно обличчя тільки двох монахів. Лице першого ченця сховане у капюшоні та символізує минуле, другий відвернув голову й, мабуть, дивиться на крокуючу прозору примару — теперішню мить, а третій іде із зосереджним обличчям і прикритими повіками у мабутнє. На чолі процесії крокує абат у папському вбранні, опертий на пастораль. Похоронну процесію замикають два прислужники. Напис на ношах дає змогу ідентифікувати і померлого, і три, намальовані лиш білим контуром, накриті капюшонами постаті, що супроводжують цю процесію: ” О святий Оділоне — душ померлих патроне, ми ідемо багатолюдно, ми померли при твоїй труні”. Несений на ношах достойник — то св. Оділон, а прозорі постаті — душі померлих. Абат, який веде процесію, — св. Майлус — послідовник св. Оділона на абатському троні у Клюні.
Надгробок Філіпа Пота, Лувр, Франція.
Звідки ж взявся задум такого зображення, що, можна сказати, є справжнью сенсацією в дуже бідній іконографії святого абата? У жодному з життєписів св. Оділона не згадано ані про його поховання, ані про появу вдячних духів. Відповідь треба шукати в літературних джерелах. Протягом ХІХ ст., а навіть ще до початку ХХ ст. дуже популярними були перекладена на багато мов “Золота легенда”, Тобто, знову ж таки, та сама збірка про життя святих. Саме в одному з таких видань Оділон : ” заслужив ласки побачити перед самою смертю багато із врятованих ним душ і покликаний до неба ( в дорозі), куди його супроводжували. Не було чітко сказано, хто його супроводжував, але можна припустити, що то визволені з читилища вдячні душі відвели Оділона до Неба. То єдиний слід, єдиний відомий літературний фундамент цього зображеня.
Надгробок Філіпа Пота, Лувр, Франція.
Померлі духи на фресці — пряме наслідування з бургундського пізньосередньовічного мистецтва (надгробок Філіпа Пота, гробниця Філіпа Сміливого та інші), т. зв. Плакальників, які в бургундській традиції відпроваджували на вічний спочинок заслужених особистостей.
Надгробок Філіпа Пота, Лувр, Франція.
Та це ще не всі таємниці зображення. Уважно придивімося до тканин, що висять між колонами внутрішніх галерей та творять тло для похорону. Ці тканини багато орнаментовані і, судячи із фрагментів, помітних лише між постатями в капюшонах, зображують ілюстрації до “Об’явлення Івана Богослова” перемальовані з дивовижною точністю з мініатюр “Бамберзького Апокаліпсису”.
Варто зазначити, що портрети всіх дійових осіб на сценах розписів храму малювалися із живих людей.
Ks. Karol Csesznák
Kardynał Desiré-Joseph Mercier
Fragment sarkofagu kard. Mercier, Mechelen, katedra Sint-Rombout; fot. Napoleon Vier (Wikipedia)
Деякі, з них можливо спочивають у дворі церкви. Взагалі, вхід до вірменської катедри у Львові, розпочинається з надгробних плит, наче вхід в царство мертвих, а закінчується провулком-цвинтарем, де люди, нічого не здогадуючись проходять кожного дня, про що вже згадувалось в Оселедці тут.
Зрештою, перші триста років християнства Церква збиралася таємно. Добре відомо, що християн переслідували римляни – образ послідовників Христа, яких кинули левам в Колізеї, знайомий кожному школяру. Таким чином, для того, щоб поклонятися Богу в безпеці, ці ранні християни зустрічалися вночі на кладовищах і в катакомбах. Сьогодні, якби ми почули новину про зустріч релігійного культу за таких обставин, ми відразу подумали б про «сатанізм» або «поклоніння дияволу» чи навіть «чаклунство».
ОСТАП ХМАРНИЙ
Джерела:
- http://archiv.ub.uni-heidelberg.de/artdok/1975/1/Wolanska_Katedra_ormianska_we_Lwowie_2010.pdf
- http://skarbnica.ormianie.pl/?idw=92
- Тарас Палков.Таємниці Львова: Секрети різця і пензля. В-во: Центр Європи. Львів 2016.
- http://oseledetsmagazine.com.ua/%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B1%D1%83%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%BC%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%B2%D0%B8%D1%85
- Менлі Палмер Хол. Енциклопедичний виклад масонської, герметичної, кабалістичної і розенкрейцерської символічної філософії.