Лев і дракон – алхімічна формула міста

Ще у ХVст., вважалось, що “все мистецтво алхімії засноване на отриманні” універсального розчинника “, цього єдиного в своєму роді Зеленого Лева, чиє ім’я пов’язане з його кольором”

Так зображався складний алхімічний процес перетворення тлінної матерії в золото в часи середньовіччя. Алхіміки використовували алегоричну мову символів, що бере свій початок ще від герметизму.

Найважливішим завданням алхіміки вважали перетворення (трансмутацію) неблагородних металів у благородні (цінні), у чому власне і полягала головна задача хімії до 16 сторіччя. Ця ідея базувалася на уявленнях грецької філософії про те, що матеріальний світ складається з одного або декількох «першоелементів», які за певних умов можуть переходити один в одного. Завданням середньовічних алхіміків було приготування двох таємничих речовин, за допомогою яких можна було б досягти бажаного облагородження (трансмутації) металів. Найбільш важливий з цих двох препаратів, який повинен був володіти властивістю перетворювати в золото не тільки срібло, а й такі, наприклад, метали, як свинець, ртуть і т. Д., Носив назву філософського каменя, червоного лева, великого еліксиру (від араб . аль-іксір – філософський камінь). Він також іменувався філософським яйцем, панацеєю і життєвим еліксиром. Цей засіб повинен був не тільки покращувати метали, а й служити універсальними ліками; розчин його, так званий золотий напій, мав зцілювати від усіх хвороб, омолоджувати старе тіло і подовжувати життя. Інша таємнича речовина, вже другорядна за своїми властивостями, називалася білим левом і мала здатність перетворювати в срібло всі неблагородні метали.

Зелений Лев при реакції з «драконом» рослинним розчинником(стихія води, рідина) мав перетворитись в очищеного філософського червоного лева. Це також означало зміну ночі на день. Сонце також символізувало золото.

Батьківщиною алхімії вважається Давній Єгипет. Алхіміки вели початок своєї науки від Гермеса Трисмегиста (він же єгипетський бог Тот), і тому мистецтво робити золото називалося герметичним. Свої посудини алхіміки запечатували печаткою із зображенням Гермеса – звідси вираз «герметично закритий». Згідно з переказами, мистецтву змінювати «прості» метали на золото ангели навчили земних жінок, з якими вступили в шлюб, про що розказано в «Книзі Буття» і «Книзі пророка Еноха» в Біблії. Це мистецтво було викладено в книзі, яка називалася «Хема». Арабський учений Аль-Надим (10 століття) думав, що родоначальником алхімії був Гермес Великий, родом з Вавилону, який оселився в Єгипті після вавилонського стовпотворіння. Існували греко-єгипетська, арабська та західно-європейська школи алхімії.

Місто Лева, доречі відоме не тільки легендою про лева, на Левовій горі,  але й про дракона, з яким бився лицар на Святоюрській горі, де зараз височіє церква святого Юри. То що ж це: легенди, що зображають якісь події, чи загадкові алхімічні символи?

Згадки про  алхіміків стародавнього Львова є, і їх чимало.

В історичних записах польських хроністів, якими згодом користувався один із перших історіографів Львова кармелітський ксьондз Ігнаци Ходинєцький згадувалося про численних відьмаків, відунів, чаклунів і ворожок, що в руські часи мешкали у Львові. На думку ксьондза, тільки з появою в Галичині католицької віри Львів очистився від єретиків. Вже в княжі аси у Львові мешкав перший з відомих нам львівських чорнокнижників  – вірменський магістр алхімії Дмитро. Відомо, що жив він на Краківському передмісті, а слава про його таємні знання поширювалася далеко за межі міста. На навчання до львівського алхіміка приїжджали навіть із Західної Європи. Збереглися звістки про візит до Львова двох колег Дмитра   –  празького алхіміка Бартоломея та чорнокнижника Леонарда з Мауперга. Прибульці просили львів’янина поділитися з ними секретом отримання філософського каменю, який нібито знав вірменин. Своїх секретів Дмитро не відкрив, проте дав зацікавленим рекомендаційний лист до якоїсь “грецької школи”, що була розташованою біля Тебріза, аж у Північному Ірані. На жаль, нам невідомі подальші ні доля львівського магістра, ані долі спраглих таємних знань європейців.

Ян Ван Ейк “Святий Джером” 1442 (http://www.wga.hu/)

Жили алхіміки у Львові й пізніше. У 1671 р. двоє євреів ахіміків  – брати Емануель і Самуель Леві отримали від короля Міхал Корибута-Вишневецького сервіторат (дозвіл) на відкриття у Львові аптеки. Алхіміки уявляються сучасному поколінню не інакше як постаті з демонічними поглядами та в оточенні колб і реторт з інгредієнтами філософського каменб, проте реальність була дещо іншою. Середньовічні алхіміки не соромились підробляти аптекарством, а їх аптеки торгували не лише ліками, а й цукром та прянощами. Поруч і з цим, бажаючим пропонувалися чудодійні зілля та амулети, ворожіння.

Остап Хмарний

джерело: Андрій Козицький, Степан Білостоцький “Кримінальний світ старого Львова”