Код обителі. 3. В тихому болоті чорти на роботі.
1992 року Конгрес США засекретив усі матеріали, що стосуються вбивства 35-го президента, Джона Фітцджеральда Кеннеді, на 25 років. Цей термін сплив позаторік, у жовтні 2017 року. Тоді національний архів США оприлюднив 2800 документів, до яких входять 5 мільйонів копій фотографій, записів, відео та доказів, проте чинний президент США Дональд Трамп залишив засекреченими 300 файлів – через те, що вони можуть загрожувати національній безпеці США.
https://es.m.wikipedia.org/wiki/Archivo:NorthwoodsMemorandum.jpg
Багато людей сподівалися побачити у розсекречених документах ім’я справжнього убивці Кеннеді, однак на них чекало розчарування. В оприлюднених файлах, які готували як правило, федеральні чиновники для федеральних чиновників було багато жаргону, незрозумілого стороннім, навіть коли йдеться про важливі або вражаючі факти.
До того ж, з файлів стало відомо, що тогочасний очільник ФБР Едгар Гувер мав побоювання, що громадяни США не повірять у провину вбивці згідно з офіційною версією звіту Комісії Воррена, Освальда. Той чомусь наголошував на тому, що потрібно знайти неспростовні докази:
http://www.jfklancer.com/Katzenbach.html
“Мене, як і Катценбаха (у той час – заступник генерального прокурора США) бентежить, що лише якщо ми отримаємо щось неспростовне, то зможемо переконати громадськість у тому, що Освальд – справжній вбивця”, – писав він. Ця теза є співзвучною тій, яку свого часу виголосив сам Катценбах невдовзі після вбивства Кеннеді:
“Народ має бути задоволений тим, що убивця – саме Освальд, і що у нього немає спільників, які лишилися на волі, і що наявних доказів достатньо для того, щоб його засудити. Спекуляціям навколо мотивів вчинків Освальда слід покласти край. На жаль, факти про нього є занадто очевидними – марксист, Куба, дружина-росіянка тощо. Нам потрібно щось, що б унеможливило публічні спекуляції або “неправильні слухання” у конгресі”.
Лі Гарві Освальд (фото з вікіпедії)
Все це тільки дало більш ґрунтовні підстави для тої безлічі соціальних опитувань, що проведели по всій країні, й які з’ясували начебто більш ніж 60% населення Америки не вірять в те, що Освальд убив президента або принаймні діяв один.
Наприклад, 22 листопада чоловік на ім’я Луї Стівен Вітт приніс з собою на Ділі Плаза чорну парасольку.
На багатьох фото та у документальному фільмі Запрудера (бізнесмена, якому вдалося зняти трагедію на камеру) можна побачити, що якраз у той момент, коли машина Кеннеді проїжджала повз, чоловік здійняв розкриту парасольку вгору.
Навіщо брати з собою парасольку у такий сонячний день, як той, коли було вбито Джона Кеннеді?
Дехто вважає, що таким чином він подавав знак своєму спільнику. Дехто – що вистрілив з парасольки у президента отруйним дротиком. Насправді ж,– це всього-на-всього невеличка деталь мозаїки, яка почала складатись у 1967 році, під час так званого “Процесу Клея Шоу”: справі у звинуваченні новоорлеанського банкіра Клея Шоу як одного із співучасників убивства президента.
http://www.jfk-online.com/garrison.html
Справу ініціював окружний прокурор Нового Орлеану Джим Гаррісон через чотири роки після вбивства Кеннеді, однак процес завершився два роки по тому повним виправданням Шоу. Процес Шоу вирізняється з-поміж усіх інших пустопорожніх припущень, перш за все тим, що став єдиним процесом, який стосується вбивства Кеннеді, в ході якого будь-кому було висунуто офіційне звинувачення.
Отже, на думку Гаррісона, Лі Гарві Освальд був використаний як цап-відбувайло, а насправді вбивство скоєно групою змовників.
22 листопада 1963 року, ввечері того ж дня, коли сталося вбивство Кеннеді, в Новому Орлеані відбулася сутичка приватного детектива Джека Мартіна із приватним детективом і колишнім агентом ФБР Гаєм Беністером. Мартін потрапив до лікарні після того як Беністер кілька разів ударив Мартіна рукояткою револьвера і розбив йому голову.
Згодом, через кілька днів Мартін повідомив поліцейським, що часто бачив Беністера в компанії якогось Девіда Феррі, який особисто знав Лі Гарві Освальда і, за словами Мартіна, міг бути причетним до вбивства Кеннеді. На підставі цих свідчень окружний прокурор Нового Орлеану Джим Гаррісон заарештував Феррі.
25 листопада в ФБР допитали Феррі та Мартіна . На допиті Мартін заявив, що Феррі міг змусити Освальда скоїти вбивство за допомогою гіпнозу, і тому агенти ФБР зійшлися на тому, що свідчення Мартіна є недостатньо вагомими, проте, Феррі допитали ще раз (він зокрема заперечував, що коли-небудь був знайомий з Освальдом). Ніяких доказів проти Феррі зібрано не було, і того відпустили.
Три роки по тому Гаррісону трапилася нагода поспілкуватись із сенатором від штату Луїзіани Расселом Лонгом, який висловив Гаррісону, свою впевненість у тому, що Освальд був тільки одним з виконавців вбивства.
Восени 1966 року Гаррісон відновив розслідування і ще раз допитав Мартіна. На підставі його свідчень Гаррісон дійшов висновку, що вбивство Кеннеді було організовано злочинною групою з ультраправими поглядами, до якої були залучені в тому числі Феррі, Беністер (він помер до початку розслідування Гаррісона, 6 червня 1964 року) і власник великого торгового центру в Новому Орлеані, Клей Шоу. За версією Гаррісона ця група мала зв’язки з ЦРУ і була втягнута в міжнародну торгівлю зброєю й все це здійснювалося за підтримки та під прикриттям ЦРУ анти-Кастроських диверсійних груп, що сформувалися з кубинських емігрантів. Причиною вбивства могло бути невдоволення зовнішньою (провал операції в Затоці Свиней і потепління відносин з СРСР і режимом Кастро після Карибської кризи) і внутрішньою (пом’якшення міжрасових суперечностей) політикою його адміністрації.
Гаррісон вважав, що 22 листопада вбивці вели вогонь з трьох точок (один — з книгосховища, двоє — з порослого травою пагорба), а Освальда він вважав учасником групи, якого залучили до змови, щоб «повісити» на нього Кеннеді й мертвого поліцейського Тіппіта й потім усунути й того ; на його думку ні того, ні іншого Освальд не вбивав.
Гаррісон не хотів розголошувати подробиці слідства для преси, але інформація просочилася, й 17 лютого 1967 року в газеті New Orleans States-Item з’явилася стаття про розслідування.
22 лютого Девіда Феррі знайшли мертвим у себе вдома. Причиною смерті встановленою патологоанатомом начеб-то був крововилив у мозок, однак при цьому Феррі залишив дві записки, які нагадували передсмертні записки самогубця.
Існує кілька версій, що пояснюють появу цих записок; згідно з однією з них, Феррі залишив записки, бо знав про свої проблеми зі здоров’ям, згідно з іншою, — це було інсценізоване під самогубство вбивство.
1 березня 1967 Гаррісон заарештував Клея Шоу і висунув обвинувачення в співучасті у вбивстві Кеннеді. Він підозрював, що Клей Шоу і згадуваний в звіті комісії Уоррена Клей Бертран, який нібито 23 листопада 1963 року дзвонив нью-орлеанському адвокатові Діну Ендрюсу та вмовляв його захищати Освальда в суді, — одна й та ж особа.
Гаррісон стверджував, багатьом в Новому Орлеані було добре відомо, що Шоу часто використовував ім’я «Клей Бертран». Велике журі вирішило, що Гаррісонових доказів достатньо для того, щоб передати справу Шоу в суд. Під час суду основним свідком Гаррісона був страховий агент Перрі Руссо, який засвідчив, що Феррі, Освальд і Клей Бертран, якого він упізнав як Клея Шоу, в його присутності обговорювали вбивство Кеннеді. Надійність свідчень Руссо пізніше багаторазово оскаржувалася: частина допитів Руссо проводилася під гіпнозом, Руссо кілька разів змінював свідчення. З боку обвинуваченого виступало кілька інших свідків, які стверджували, що Феррі, Освальд і Шоу були знайомі. Після закінчення слухань 1 березня 1969 присяжні радилися менше години і визнали Шоу невинним.
“Девід Феррі — фігура, що закарбувалась у пам’яті багатьох глядачів, у якості героя популярного фільму відзнятого за мотивами подій процесу Клея Шоу, режисера Олівера Стоуна, в образі Джо Пеші, який саме зіграв його роль в стрічці.
Придумав би цього персонажа романіст, жанр був би науковою фантастикою чи зрештою, чимось авангардним та експериментальним.
В реальності ж, його роль в усій цій заплутаній справі явно проігнорована й значно применшена.
Пілот у Східних Авіалініях, медик-самоучка, можливо торговець зброєю, і звісно ж (за його ж власним зізнанням), запідозрений у співпраці зі Серджіо Аркача Смітом в анти-Кастроському підпілллі, а також керівником мафії Карлосом Марчелло, він також відповідав за старий підрозділ цивільного повітряного патруля того самого Лі Гарві Освальда в Луїзіані.
У нього взагалі не було волосся на обличчі, через патологію, тому й наклеював фальшиві руді брови з дико-червоним відтінком та носив таку ж перуку. Феррі привернув увагу районного прокурора Джима Гаррісона, коли останній накопичував матеріали для свого розслідування в зв’язку з вбивством Кеннеді.
Прізвище Феррі, як одного з друзів Беністера й Лі Гарві Освальда, було вкрапленням, що заслуговувало на увагу.
Сам інформатор прокурора Гаррісона, детектив Мартін особисто із самого початку перевіряв причетність Феррі до махінацій із підробленими дипломами та шахрайськими церковними документами. Звісно, якби ж то воно й було так. Насправді, все більше скидалося на те, що й сам Мартін і разом з ним й Феррі, обидва дуже гордилися, що мають ті чи інші посвідчення та документи в себе на руках.
Феррі й Мартін мимоволі згадувались також і Комісією Воррена, однак, згодом їх відкинули як підозрюваних.
Згодом вони обидва потрапили до поля зору пильного Джима Гаррісона, але Феррі помер, перш ніж зміг свідчити.
Гаррісон стверджував, що Феррі був одним з найважливіших людей в історії, але це може бути гіперболою.
Зрештою, він, безумовно, був одним із найстрашніших.
Одним з найцікавіших аспектів справи Феррі для читача є його членство в церкві та статус єпископа.
Це дало підстави автору “Гимуарів з Американської Політичної Магії” Пітеру Левенді бити на сполох, позаяк, той мав особистий досвід спілкування з особами з церкви до якої був допущений Феррі та де й був висвячений.
Ця церква згадується в журналістських звітах про вбивство під різними назвами, такими як: Старокатолицька церква чи бодай — Свята Апостольська Церква і т.д.
Тим не менш, Феррі був єпископом в Американській Православній Католицькій церкві (про яку в попередній частині тут), й ось у чому суть справи та з цього тільки починається наша байка” — пише Левенда.
Остап Хмарний
джерела:
- http://oseledetsmagazine.com.ua/код-обителі-2-вервиця-смерті/
- книжка Пітера Левенди “Гримуари з американської політичної магії: Дев’ятеро”