Таємниці київської Мадонни Джованні Белліні

А чи доводилося вам чути про відомого колекціонера й дослідника мистецтва кінця ХІХ — початку ХХ століть, нащадка стародавнього козацького роду, Богдана Ханенка? Саме він, разом зі своєю дружиною зібрав одну з найкращих в Україні колекцій живопису, скульптури, графіки, декоративного мистецтва країн Західної Європи й Азії.

Кожний твір Богдан і Варвара Ханенки купували після попереднього вивчення його мистецької вартості. Досвід колекціонування, чуття прекрасного, талант першовідкривачів поєднувалися в них із глибоким знанням світової культури. В колекції Ханенків були твори видатних митців Італії, Франції, Німеччини, Нідерландів, Іспанії, Великобританії, Китаю, Індії, Ірану, Японії, Єгипту та інших країн.

Зрештою, іноді неточність, чи то навмисне зроблена похибка, мають рятівну силу. Картину, що приписали до творчості провінційного і мало відомого майстра Бартоломео Монтаньї, вберегло від «червоних конкістадорів», котрі прибували у київський музей за часів режиму Сталіна і забирали з нього видатні твори для продажів на закордонних аукціонах, саме це.

Київська мадонна з немовлям. Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків (Київ, Україна)

Згодом, у 1958 році, Київ відвідав італійський знавець венеційського живопису Джузеппе Фйокко. Картина “Мадонна з дитям” не була підписана, але дослідник рішуче стверджував, що цей твір належить пензлеві Джованні Белліні, а не його послідовникові Бартоломео Монтаньї. В журналі  “Арте венета” (“Венеційське мистецтво”) Фіокко опублікував статтю, в якій писав: “Прекрасна, одна з найграндіозніших у венеційському мистецтві раннього чінквеченто(ХVI століття) картина вразила мій зір і серце… Мабуть, важко знайти у творчості Белліні піднесеніший і винятковіший щодо монументальності зразок святої групи… Мадонна зображена на тлі широкої червоної завіси, яка висить на мотузці й дзвенить, мов крик. Складки тканини з розкішними завитками акцентують групу, роблячи її випуклішою й монументальнішою. Цій же меті служить і парапет з різноколірного мармуру, підкреслено міцний, об’ємний, чітко виписаний, і пейзажна панорама незвичайної широти, де в перспективу долини включено профіль міста

— очевидно, Кастель-Сантанджело — з мостом і пагорбами, які увінчують його, переходячи у передгір’я Альп. Над усім цим — мінливе небо, огорнуте високими пасмами хмар, злегка забарвлених першими променями заходу. Такий винятковий твір не може бути приписаний нікому, окрім Джамбелліно (доброзичливе ймення Джованні Белліні), і має бути беззастережно віднесеним до його творчості”.

При всій авторитетності свідчення Фіокко, — адже він багато років займався дослідженням малярства венеційських митців, — учений мав переконати читача, чому Белліні поміняв живописну манеру, відкіль з’явились різкі, мов різьблені, форми складок, чітко окреслені натомсть м’яких, лагідних і плавних форм?

Ця загадка пояснюється утвердженням у Венеції чудової традиції — умінню художників у будь якому віці й на будь-якому етапі розвитку таланту вчитися новому: гарне збагачувалося ще кращим, високе надихалося вищим. Пошана до таланту, вміння вчитись завжди і в усьому. Прославлений Белліні, якому вже минуло 70 років, обласканий замовниками, похвалами венеціанців, оточений молодими учнями, уважно вивчав манеру молодого німецького художника Альбрехта Дюрера і запозичив дещо у нього.

Результат пошуку зображень за запитом "дюрер автопортрет"

Альбрехт Дюрер автопортрет

Альбрехт Дюрер двічі відвідував Венецію — у 1494 — 1495 роках і в 1505 — 1506 роках. Саме під час другої поїздки він зустрівся із стареньким уже на той час Белліні. Збереглося кілька сідчень про те, що славетний італієць тепло зустрів Дюрера, відвідав його майстерню, захоплювався його талантом. Це окрилило молодого німецького майстра, бо інші венеціанські художники часто кепкували з його творів, казали, що він не вміє дати собі ради з фарбами, що його картини написані не в античному дусі, а тому недосконалі. Побачивши картину Дюрера “Свято вервиць” (вервиці, або чотки, — намисто, вузлуваті ланцюжки для відліку молитов), Белліні, за словами очевидця, був особливо вражений тонкістю, з якою німецький майстер змалюав пасма хвилястого волосся, так що в них можна було розгледіти кожну волосинку.

Альбрехт Дюрер. Праздник четок (Праздник розовых венков)

Альбрехт Дюрер “Свято Вервиці”

Дюрер був знаменитим мислителем доби Відродження, митцем, філософом, алхіміком та відданим дослідником давніх таємниць. І донині не знайшлося людини, що повністю збагнула б зміст повідомлень, прихованих у творах Дюрера.

Наприклад, його «Меланхолія 1» відтворює намагання людства проникнути в сенс Божого замислу. Символізм «Меланхолії» настільки складний та багатогранний, що Леонардо да Вінчі проти нього — примітив. На будівлі за ангелом Дюрер зобразив магічний квадрат, заповнений цифрами.

Melencolia I (B. 74; M., HOLL. 75) *engraving

Два середніх числа його нижнього рядка (15 і 14) вказують дату створення гравюри.

Цей квадрат має дивовижні властивості. Ось деякі з них. Сума чисел по горизонталі, вертикалі й діагоналі дорівнює 34.
Ця сума також трапляється у всіх кутових квадратах 2х2, в центральному квадраті (10 + 11 + 6 + 7), в квадраті з кутових клітин (16 + 13 + 4 + 1), в квадратах, що побудовані «ходом коня» (2 + 8 + 9 + 15 і 3 + 5 + 12 + 14), в прямокутниках, утворених парами середніх клітин по обидва боки (3 + 2 + 15 + 14 і 5 + 8 + 9 + 12).

До речі, не дивно, що художник й сам захопився живописом Белліні. У листі до приятеля він писав: “Белліні оцінив мене високо пред кількома аристократами. Він дуже хоче мати що-небудь із моїх творів. Він навіть сам прийшов і просив мене намалювати щось, обіцяючи гарно заплатити. І всі говорили мені, що він благородна людина, і я дуже до нього прихильний. Хоч він уже і  в літах, та все ще найкращий у малярстві”.

Вражений умінням Альбрехта Дюрера виписувати щонайдрібніші деталі, карбованою чіткістю його рисунку, Джованні Белліні наче скинув із себе прожиті 76 років і спробував сам досягти подібної кришталево-ламкої, безкінечно мінливої форми. Фарби на картині Дюрера “Свято вервиць” міняються, мов коштовне каміння. Можливо, київська “Мадонна з дитям” і була першою пробою пензля старого майстра, до якої спонукала його зустріч з Альбрехтом Дюрером  зайомство з його творчістю.

Мабуть одною з найбільш загадкових картин Джованні Белліні є “Свята Алегорія”, де він “намагається представити первозданну чистоту душі людини, а також возвеличує поезію природи, яка її оточує, та робить це краще за будь-кого”(К. Гамба, 1937).

“Свята Алегорія” Джованні Белліні

На картині зображена типічна венеційська тераса, з підлогою із різнокольорових плит і обгороджена по периметру мармуровими перилами. На протилежному березі ріки, на думку деяких дослідників — Лети, видніються скелясті гори з безліччю печер, поселення у підніжжя однієї з гір і замок на її вершині — доволі дивний та таємничий пейзаж; над усім цим — небо з ніжними хмарами, що відбивається у дзеркалі водяної поверхні. На терасі — декілька фігур. В кутку тераси — мармуровий трон, на якому сидить Богородиця, опустивши голову та склавши долоні в молитві. Зліва від неї, склоняється жінка з короною, зправа, ближче до глядача — інша жінка, висока, молода та струнка, в чорній накидці на плечах, схожій на ту, які й досі носять венеційки.

За мармуровими перилами розташувались два старця — дослідники припускають, що ті, швидше за все, апостоли Павло та Петро. В руках у Павла меч, вираз його обличчя суворий та контрастує з ласкавим поглядом іншого апостола, що з благоговінням спостерігає за групою в центрі тераси.

Тут, у глиняній вазі росте невисоке дервце, навколо якого граються четверо малюків. До них, з іншого кінця тераси йдуть двоє святих — Йов, зі складеними молитовно руками, та юний, вражаючий своєю справді божественною красою Себастьян.

Алегорію не могли розгадати, протягом доволі довгого періоду часу. Однак, останнім часом дослідникам вдалось встановити її літературне першоджерело. Найвірогідніше, це була популярна в ХІV столітті поема французького автора Гійома Дегільвіля (1295-1360рр.) “Мандрівки душі”, в якій містичне дерево символізувало Христа, а діти, що грались під ним — душі чистилища… Белліні доповнив сюжет поеми, зобразивши святих покровителів невинних душ Йова і Себастьяна, апостолів, Богоматір, а також жінку, що ймовірно втілює образ Правосуддя, яка віддавши до рук апостола Павла свій меч, покірливо вклонилась Діві Марії.

Таким є останнє тлумачення цієї картини Белліні, проте в ній залишається ще дуже багато нез’ясовного. Фігура у східній чалмі, людина в яскраво червоному вбранні, кентавр, всі ці дивні створіння, здавалось, є плодом уяви Белліні. Ключ до розуміння його картини криється не стільки в тому, що саме зображено на полотні, скільки у самій таємничій атмосфері цього твору, герої якого, наче пов’язані між собою, і в той же час кожен існує сам по собі.

Не виключено, що обидвох авторів пов’язувала втаємниченість у значно ширше коло людей, що випереджали свою епоху, причетність до братства, членом якого свого часу міг бути й Леонардо да Вінчі, та про це нам залишається тільки здогадуватись.

Остап Хмарний

Джерела:

Tags: , , , , , , , , , ,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Листопад 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930  

Недавні записи