Звідки у скіфів золото?
Є безліч легенд і переказів, присвячених проклятому золоту. З цим дорогоцінним металом були і дотепер пов’язані лихі промисли.
Найстарішою з цивілізацій, в якій розвинулось золотарство і де золото вперше стало мірилом вартості, був Стародавній Єгипет. Після помилкових суджень та деяких невдалих спроб з дешифрування єгипетських ієрогліфів, у 1822 французькому досліднику Ж.Ф. Шампольйону все ж таки вдалося дібрати ключ, що відкривав з того часу для Європи нову доктрину – єгиптологію. Бум на все єгипетське сколихнув континент. В Нільську долину подалися науковці та шукачі скарбів. «То були великі для археології дні – писав Г. Картер. – Щоб відстояти свої погляди, раніше братам-вченим, тепер – ворогам, доводилось хапатися за зброю і боронити кожен своє, «власне золотце»». Сюди приклало рук і тодішнє місцеве населення, що торгувало цінними знахідками підпільно. Втім, єгипетські скарби не вперше тривожили брудні руки людей. Як відомо, ще середньовічні араби розібрали на камінці давню столицю Єгипту, а євангелізований світ розгромив свого часу гробниці доби Стародавнього Царства.
Дослідникам доводилося блукати долинами, проникати в важкодоступні місця, тонути в пилюці серед поховань, щоб здобути ті безцінні знання та релікти. До XX ст. археологічні роботи в Єгипті велися на вбогі кошти самих археологів, надалі їх стали фінансувати державні установи та багаті меценати. У 1922 р., американський єгиптолог Г. Картер прославився відкриттям століття. Його робітники натрапили на вцілілу гробницю Тутанхамона у похмурій Долині Царів. Шестирічні ризиковані пошуки усипальниці мертвого фараона фінансував англійський лорд Карнарвон, який незабаром раптово помер від запалення легенів. Згодом пішли з життя ще близько трьох десятків людей, так чи інакше причетних до розкопок у Долині Царів. Навколо таких подій зчинився небачений скандал. Європейська преса підхопила натяк Артура Конана Дойля щодо зв’язку цих трагічних подій з «прокляттям фараона», тобто помстою за потривожений спокій. Пізніше цю здогадку начебто спростували. Пояснили наявністю в таких місцях смертоносного грибка, що зберігається впродовж тисячоліть. Від нього сміливці хворіли згубною «імуноалергійною бронхопневмонією».
Хетти і перси, греки і римляни, араби і османи – усі вони прагнули захопити храми Амона й Ізіди, звичайно ж, не для духовного просвітлення, а заради їх скарбів. Давні єгиптяни вважали, що саме Сонце (верховний бог Ра) породило золото, пролившись на землю незвичним дощем. До речі, цей дорогоцінний метал в Єгипті називали „променистим” („нуб”), а край, де його видобували, — Нубією. Саме звідси починається історія сходження на престол фараона Псаметиха І і його об’єднання роздробленого на володіння Єгипту. Справа в тому, що на території сучасного Судану(Нубії) тоді проживали кушити. Народ куша, як відомо, бере витоки з давнього царства Керма. Протягом досить довгого періоду вони надокучали єгиптянам і були їх політичними суперниками. Фараон, засновник XXVI династії, поклав край цим спробам. А довершив його діяння – Псаметих ІІ. Спочатку перший зі своїм батьком, номархом Нехо, воював проти завойовників-ассирійців. Проте згодом став їхнім союзником у боротьбі з тими ж куширами, які вбили його батька. В той час, через всю Ассирію, на південь до кордонів Єгипту, вторгаються всіма нами, українцями, улюблені – скіфи, палкі прихильники дорогоцінного металу. Це стається у VII ст. до н.е.
Хоча, значно старішими за своїм походженням вважаються знахідки золота на території Балканів та Карпат, а також Південного Прикавказзя, достеменно невідомо звідки ці кочові племена брали той нескінченний дорогоцінний метал. Існує припущення, що вони добували його в Північному Причорномор’ї. Втім, самі скіфи за походженням належать до іранської групи народів, про що свідчить хоча б аналіз їхньої мови, та той факт, що вони витіснили попередніх, кіммерійців, з їх етнічних земель. Політичний центр Скіфії було перенесено до сучасної території України пізніше. Таємниця багатства цього народу не давала спокою грекам та й римлянам із персами.
Після приходу скіфів на терени Східної Європи, перемоги над кіммерійцями й опанування територіями Північного Причорномор’я та Північного Кавказу, їхня воєнна активність була спрямована у місця розташування давніх цивілізацій, зокрема й тогочасного Єгипту. Про походи розповідають археологічні знахідки скіфської зброї на цих територіях.
«Тоді зустрілися мідійці із скіфами і були розбиті в битві, втратили своє панування, а скіфи поширили свою владу в усій Азії. Звідти вони попрямували до Єгипту. А коли прибули до Сирійської Палестини, їм назустріч вийшов Псамметих, цар Єгипту, і дарами, і умовляннями йому пощастило переконати їх не йти далі. І коли вони відступали, вони опинилися в сирійському місті Аскалоні, більшість скіфів пройшли містом, не завдавши жодної шкоди, але деякі з них затрималися й пограбували храм Афродіти Уранії…Скіфи володіли Азією впродовж двадцяти восьми років і своїми нахабством і свавіллям усе перевернули там догори ногами. З одного боку, вони вимагали від підкорених народів данину, що вони визначали до кожного з них, а крім збирання цієї данини вони роз’їжджали на конях і грабували все, що тільки було в кого, – згадує Геродот — Голови всіх убитих в бою скіфський воїн приносить цареві. Тому, що тільки той, хто приніс голову ворога, одержує свою частку здобичі, а інакше – нічого». Скіфи відзначались своєю жорстокістю. Вони, подібно до ацтеків, приносили в жертву своїх ворогів.
Славнозвісна пектораль, на думку вчених, була виготовлена грецькими майстрами-торевтами на замовлення скіфської знаті, як дипломатичний дар, у другій чверті IV століття до н. е. в ювелірних майстернях Афін або Пантікапея. Отже, матеріалом для цього витвору могло бути прокляте золото єгипетських фараонів, так само, як обручка на пальці в моделі журналу 2015 року видавництва, скажімо, могла бути із золота фриггійців, народу, що прийшов з тих же Балканських земель і мігрував у Малу Азію. До речі, з ним також перегукуються зловісні міфи про Мідаса, який нібито дістав від Вакха можливість перетворювати в золото все, до чого торкався.
Скіфи цінували поховання своїх предків. Мертвим володарям степової держави належали величезні кургани в басейні Дніпра і в Криму, що наче піраміди давнього Єгипту, возвеличували могутніх царів Причорномор’я. Вони зникли так раптово, як і з’явились тут колись.
На залишені нам реліквії претендувала ще Царська Росія. Кургани, насамперед, привертали увагу в якості давніх могильників. З середини ХІХ ст. у Подніпров’ї починаються їх розкопки. Знахідки зі скіфського кургану Чортомлик на правому березі Дніпра (Дніпропетровська область) стали всесвітньо відомими. Найбільш яскраві артефакти були виявлені у Запорізькій області в скіфських насипах – Чмирьова могила, в селі Велика Білозерка, Солоха, Велика Знам’янка. Матеріали з цих експецидій привозили до музеїв Москви, Санкт-Петербурга. Всі ці розкопки були спочатку під протекторатом верхівки Царської Росії, а потім офіційно очолювані радянськими науковцями, тому не дивно, що більшість з них сьогодні перейшло до РФ.
Лихо ж не оминуло і представників української спільноти. В 1992 році гроші знецінюються, шалена інфляція «з’їдає» всі фінансові зусилля спонсорів наукових проектів; процвітає «чорна археологія». 1993 рік – загадково захворів і помер батько скіфської пекторалі Борис Мозолевський.
1970-ті — після відкриття, миттєво, заднім числом був зарахований на посаду наукового співробітника Інституту археології. Розкопки “Товстої Могили” було відзначено ЦК КПУ. Постановою Ради Міністрів та Президії АН України було встановлено персональний оклад, надано квартиру у Києві, нагороджено іменним золотим годинником. Його намагались підкупити, проте це було марно. Археолог був українським патріотом і талановитим поетом. В зв’язку з цим переслідувався КГБ.
2005 рік – співвласник і головний шукач артефактів для скандально відомої колекції «Платар» – Сергій Платонов, який раніше не страждав серцево-судинними хворобами, помирає від дивного інфаркту на 58 році життя. Як повідомляє ЦЕНЗОР.НЕТ: «Після перемоги Ющенка на президентських виборах, Платонов став зайвою ланкою у стосунках олігарха Богдана Тарути з владою». 2 лютого низка інтернет-видань повідомляють про зникнення Сергія Платонова. Зокрема, на сайті «Стрічка-Ua» з’являється новина, що редакція протягом двох діб не може додзвонитися колекціонерові.
В тепер анексованому Криму заявляють про права на знайдені там дорогоцінності. 27 березня 2014 року спеціальний представник президента РФ з міжнародного культурного співробітництва, Михайло Швидкой, заявив, що експонати з кримських музеїв, які перебували на виставці в Амстердамі, повинні повернутися до півострова. Він передбачав найрізноманітніші механізми здобуття цих речей. Українське Міністерство культури водночас вважає, що експонати виставки «Крим: золото і секрети Чорного моря», що була проведена в Нідерландах, будуть повернуті Україні, бо документи були видані нашою стороною.
Ми, українці, – свого роду нація зберігачів-охоронців. Невже тепер настала черга варварів Нової ери?
wikipedia