Гроші і кіно очима молодого режисера

Автору вдалося поспілкуватися з Микитою – випускником столичного КНУТКТ, майбутнього режисера, який, після завершення нашого інтерв’ю, забажав лишитися анонімним. Чому – далі у матеріалі Юрія Братюка.

Почнемо із запитання банального: як сьогодні поживає українське кіно? Цікаво  почути думку від незаангажованої людини, котра перебуває в курсі справи.

Не гірше ніж решта України. Не знаю добре це чи погано (усміхається). Всі жаліються на відсутність фінансування. Навіть після зміни влади сьогоднішню політику нашого профільного міністерства всі називають просто «незацікавленою». Не знаю, чому держава сьогодні незацікавлена у відбудові нашої культури.

Детальніше про цю «незацікавленість», хотілося би більше подробиць.

Не секрет, що державний фонд кіно фінансує наші проекти за умов повернення грошей. Але доля у вітчизняного кіно незаздрісна: тут би самим окупитися, якусь елементарну платню дати знімальній групі. Глядач не любить наше кіно, бо все, що чути про нього – це або новини про фестивалі артхаусного кіно, або корупційні скандали. Кіно не зацікавлене у привабленні широкої аудиторії, держава не зацікавлена у фінансуванні такого кіно. Замкнуте коло.

Щодо згадки про корупцію. Розумію, що ти поки недостатньо «загруз у цьому болоті», але все ж: що чути в кулуарах українського кінематографу.

Не думаю, що здивую когось, але в кіно – все, як в житті, якби дивно то не звучало. Як о медицині, юриспруденції и освіті.

Але як це можливо? Адже кошти ніхто не виділяє, а на доступних бюджетних грошах не розбагатієш.

Тут мова скоріше про традиційне наше «кумівство». Де-не-де чути, хтось обмовиться про те, як чергова «дотаційна порція» пішла чийомусь племіннику чи брату жінки.

На твою суб’єктивну думку: є сенс боротися з цим явищем в кіно чи це справа суто системна?

Скажу коротко і ясно: риба гниє з голови.

Давай абстрагуємося від цього і спробуємо помріяти про щось приємне: є шанси в українського кіно до тягнути якщо не до голівудських масштабів, то принаймні, стати хорошим європейським художнім контентом?

Нам викладачі ще з перших днів в «універі» говорили, що потенціал у нас шалений, неймовірна кількість сильних сценаристів, режисерів-документалістів, хороша класична база. Але все завжди впирається в бюджетні кошти. А в умовах сьогоднішньої кризи держава зверне увагу на галузь культури мабуть в останню чергу.

Що наостанок хотів би побажати нашим читачам?

Дивіться українське кіно, навіть погане. Чому? Логіка проста: якщо буде помітно відгук у публіки, то джерела фінансування зростуть, а сучасне кіно влаштоване за таким принципом: там де крутяться великі гроші, там більша ймовірність появи якісного продукту.

Юрій БРАТЮК