Відвідувачі

Я спускався в метро. Гучний шум з надр землі поступово витісняв усі погані думки з моєї голови. На станції було мало людей. Я захоплено милувався стрункою дівчиною з довгим прямим волоссям, що стояла близько до краю платформи. Поїзд прибув. Двері відчинилися і вона зайшла в вагон. Я пішов слідом. Диспетчер оголошувала про зупинку. Я сів навпроти красуні. Вона поглянула на мене. Та погляд цей виражав якусь стурбованість. Поїзд різко загальмував. Мною штурхнуло. Раптом у всіх вагонах погасло світло. Хтось схопив мене за сорочку і почав тягнути. Я почув жіночий голос. Схоже це була довговолоса дівчина.
— Швидше, — сказала вона – немає часу на пояснення, — і повела мене до виходу.
Я не став чинити опір, бо був надто розгубленим. « Що це в біса таке? Що сталося?»
Ми вийшли на колію, і тільки тепер я зрозумів, що це небезпечно. В темряві засяяв промінь її ліхтаря. Мабуть відключили електроенергію, або ж хтось натиснув стоп кран
І все ж мною долало якесь погане передчуття. Я помітив, що ногами ляскаю по воді. Згодом вже відчув вологу. Поїзд залишався на місці. Всередині вже зчинилась паніка. Ми проминули останній вагон. Ззаду щось сильно бабахнуло. Я перелякався… перші проблиски світла вразили очі болем. Ми вибралися на вулицю.
— Для тебе готувалась пастка.
— Мені потрібно додому. Хто ти?
Ми йшли у пришвидшеному темпі, пліч-о-пліч.
У нас обмаль часу. Додому тобі зявлятись ні в якому разі не можна.
Я зупинився
— Вони вже там. На тебе чекають.
Моє серце забилось частіше. Здавалось, воно зараз вистрибне з грудей. Закрутилась голова. В очах потемніло. Я присів і скрутився.
— Розслабся

Я прийшов до тями, коли вона клацнула пальцями у мене перед носом.
— Ох нарешті … Як самопочуття?
— Хто ти?
Я думаю, поки що тобі досить того, що завдяки мені ти досі живий. Там у метро тебе планували схопити й підставити.
Жінка показала рукою на телевізор за вікном, у барі, поряд з яким саме стояли ми.
Зображення якесь розмите… Я протер очі. Побачив на екрані своє фото з субтитрами: «Загрожує вашому життю. Особливо небезпечний злочинець, член терористичного угрупування, розгулює вулицями Києва» Відеозаписи, як я з довговолосою виходимо з метрополітену … «Просимо всіх хто побачить цю людину, або ж тих кому відома будь-яка інформація стосовно цієї особи, в тому числі про перебування наближених до терориста осіб, терміново повідомити про це Службу Безпеки України. Винагорода гарантована. Гаряча лінія :787885
— Тебе показують на всіх телеканалах.
Записи камер спостереження…
Востаннє його бачили неподалік станції « Червоногвардійська» у супроводі цієї молодої особи. Інформація про дівчину оцінена винагородою… Можливо, вона заручниця…”
У мене, звичайно, відвисла щелепа, але я знайшов у собі сили, для того, щоб опиратись цій владній жінці. Щось підказувало мені, що всі ці проблеми могли утворитись завдяки нашому з нею знайомству.
— Ні, Стоп! З якого це дива, я повинен вірити тобі? Сліпо вірити у те, що ти моя рятівниця.
— На все свій час, мовила вона, і роззирнулась, оглянувши простір навколо себе так, наче щось шукала. Тоді зупинила погляд на автомобілі, що стояв неподалік.
— Я сідаю в авто… Якщо не хочеш вірити — не вірь. Залишайся тут. А я змиваюся звідси. від гріха подалі.
З цими словами жінка підійшла до чорного ауді і розбила там бокове скло ручкою ліхтаря. Спрацювала сигналізація. Вона пірнула всередину й почала вовтузитися з якимись дротами.
— Що ти в біса, там хімічиш??! Де ти цього навчилась?
Я насторожився. Що робити далі?
Двигун заревів. Супутниця відчинила дверцята позаду й гукнула.
— Облиш! В мене не було вибору! Ти або зі мною або…
Я вирішив підкорись. Справді — саме зараз, інших варіантів втечі в мене не було. Стрибнув до салону , вмостився на сидінні й ми рушили.
Далі буде…

Остап Хмарний

Фото: Роксолана Табака

(Прага, Чехія)