ВИДАВЕЦЬКА РУЛЕТКА
«І моя писанина теж не приводила мене до успіху. Мода на жахи, фантастику і детективи поступово змінювалася все більш живописними сюжетами сексу. Однак це тільки півбіди. Гіршим було те, що мені вперше стало тяжко писати. Уся справа у викладанні. Колеги-вчителі мені подобались, діточок я любив – навіть хлопці типу Бівіса і Батхеда можуть бути цікавими – проте майже кожного вечора у п`ятницю мене турбувало таке відчуття, ніби я цілий тиждень провів з підключеними до мозку електрокабелями. Якщо коли-небудь зневіра щодо письменницького майбутнього оточувала мене, то це було саме тоді. Через тридцять років я бачив себе все в тому ж лантухуватому твідовому піджаці з латками на ліктях. Вивалене поверх ременю пузце від надмірного вживання пива прекрасно доповнювало мій образ. Кашель курця став моїм близьким другом, а товсті окуляри та штук шість рукописів — це мої діти, з якими я інколи забавлятимусь — зазвичай напідпитку. На питання, що я роблю у вільний час, скажу :— «Я пишу книжку». А чим ж іще займатись під час відпочинку вчителю-словеснику, який себе поважає? І я буду брехати сам собі, що ще є час. Були ж письменники, які почали і в шістдесят років! Та, чорт забирай, і в шістдесят-п’ять, теж! І багато таких.», — пише Стівен Кінг в дещо автобіографічному творі «Як писати книжки» ( «On writing»). Автор душевно розповідає про свою роботу вчителем англійської мови і ранню творчість. Також згадано й про те, як сам Стівен подавав твори в тогочасний американський журнал «Холостяк». Окрім цих історій, Король роздумує про письменницьке мистецтво як таке, що існує в реальному житті, а саме розвінчує міфи про нього.
Безперечно, Кінг намагається достукатись до розуму молодого літератора, даючи йому справді корисні поради. З одного боку – «On Writing» більш схожий на стусан під зад, аніж на заохочувальне побажання. З іншого, це – професійні поради амбітному писаці, джерело його натхнення. Автор оригінально змальовує образ музи у творі: для нього — це особа чоловічої статі, жирний дядько з сигарою в зубах, якому ти ще маєш повідомити, коли саме йтиме творча робота. Тоді, можливо, він і прийде. А може й ні… Проте, якщо це створіння усміхнеться тобі, то починає творитись магія. Загалом, автор намагається розвіяти ілюзії людей щодо письменництва. Коли мова заходить про визначення «молодий автор», то це може бути людина будь-якого віку, як і старенький дідуган, так і простий 13-річний підліток. Досвід визначає все.
«Існує розповсюджена підозра, що майже всі новачки, яким вдалося опублікуватися, прорвалися крізь бар’єр, тому що в них була лапа, блат, штовхач в цьому бізнесі. Ця думка базується на мовчазному припущенні, що весь видавничий світ – одна велика, щаслива, інцестом пов’язана сім’я. Це неправда.», — так Кінг говорить про світ книг у Америці. А що з Україною? Як тут йде книжний бізнес? Ситуація у цьому середовищі не те що складна, а кардинально інша. Хоча б з боку державної підтримки. Питання протекціоністської політики в Україні звучить дуже гостро. Воно ріже вухо, тому ніхто про це не хоче говорити.
Держава не підтримує молодих авторів. Принаймні так вважає Дмитро Сапіга – директор видавництва «Каменяр», яке з 1968 року перейшло на самофінансування. Декларуються благі наміри, за якими не стоїть нічого справді рятівного. Конкурс на президентський грант дивакуватий, бо для того, щоб брати в ньому участь, потрібно спершу заявити про себе. Видавництво «Каменяр» є багатопрофільним і не може зосереджувати повністю всю свою увагу на новому поколінні письменників і поетів. Однак всіляко цьому сприяє. Наприклад воно є співзасновником літературної премії для поетів імені Богдана-Ігоря Антонича «Привітання Життя». Нагорода цього конкурсу — видання книжки переможця під егідою «Каменяра». Й справді, такі, свого роду, змагання допоможуть подолати цю ахіллесову п`яту українського книжного ринку — малу кількість нового матеріалу.
Звичайно, видавництва не займаються обробкою макулатури. Тож, якщо ти, молодий амбітний автор, але твій творчий продукт — лайно, то навіть не сподівайся, що тебе опублікують. Однак, промахи трапляються досить часто. Сьогодні в інтернеті неодноразово зустрінеш критичні відгуки людей, які стверджують, що полиці магазинів заполонила «графоманія», а, якщо коротко — лайно. Але це вже питання піар-стратегії. Народна мудрість каже: «На кожен товар є свій покупець». Нам ж залишається лише надіятись, що ситуація на ринку книжок таки зможе покращитись.