Легенда про вежу

Інколи шляхи ведуть блукачів манівцями лиш натякаючи напрямок. Легенди нагадують нам про щось вже давно забуте. Мереживо зітканих з них історій губиться десь у розводах кавової гущі на стінках чашки.

Далекий край заворожував, і що ближче він ставав, тим більше зливався у часі з минулим. Минулим настільки далеким та сивим, що віддалялося від простаків у незнаність, дурням було пасткою та проваллям, і проявлялося золотою жилою тільки небагатьом.

Коли я приїхав до Невицького замку то геть забув, що він був розташованим на згаслому вулкані, а такі місця, зазвичай приховують дорогоцінні метали.

Дорогою мені трапився місцевий, що попередив, мовляв, недавно жахлива негода знесла дах вежі, залишивши від візитівки Закарпатського коньяку тільки руїни.

Найвища вежа замку до того ж іще й з’ясувалося — неприступна.

Мої пошуки входу до неї були марними, та згодом я довідався, що башта лише стилізація чеських реставраторів. Дослідник Невицького замку Олександр Дзембас пише, що за «совєтських» часів, у 70-х роках минулого століття, зробили консервацію стін вежі та нову кладку. Не надто якісний цемент, світліший на фоні первісної кладки, видно якщо придивитись.

Замок оповитий багатьма легендами, проте одна з них розповідає як замурована всередині дівчина кинулася в прірву, після чого у вежу вдарила блискавка, що й зруйнувала її.

 Згідно із оповіддю, колись один із власників фортеці, відбив у герцога Горо, господаря Мукачівського замку, його наречену, баронесу Христину Перені. Щоб Горо не знищив замок у Невицькому, викрадач пообіцяв, що коли народиться донька, він віддасть її герцогу заміж. Народилася донька Юдіта. На її шістнадцяти-річчя батько обручив її із постарілим герцогом. Юдіті майбутній чоловік не сподобався настільки, що вона кинулася зі стін замку та розбилася. В той же час у башту вдарила блискавка й спалила її.

Подейкують, що переказ навіяний подіями 1644 року, коли трансильванський князь Дьордь І Ракоці напав на замок і зруйнував його.

З часів зведення кам’яної фортеці, більш ніж три століття замком володів рід Другетв, представники якого воювали між собою за право володіння ним. Так продовжувалося аж поки не виникла суперечка, що зачепила тодішні релігійні чвари й спричинила до того, що справу довелося розглядати Ватикану, де її вирішили на користь прибічника єзуїтів Дьордя III Другета. Це викликало обурення в реформатора протестанта, трансильванского князя Дьйордя II Ракоці, який у 1644 році зруйнував замок. З тих пір Невицький замок так і не відбудовувався.

Його жінка, Жужанна Лорантффі, повна сирота з 14 років, вийшла заміж за молодого 23-річного Юрія (Дєрдя) Ракоці, саме у віці 16-ти років.

Сам же Юрій І Ракоці й справді — володар Мукачівського замку. Князі династії Ракоці перетворили його у столицю свого князівства, адже Закарпаття у ті часи було частиною Трансильванії, а Ракоці (Rákóczi) — древній трансільванський рід, що веде свій родовід від Волоського князя Влада III Дракула.

Все б нічого, та чомусь, рід тримався в тіні прізвищ Хуньяді і Баторі доти, поки в 1607 р., батько Юрія, Жигмонд Ракоці (1544–1608), не був проти своєї волі обраний трансільванським князем.

Останній представник роду Ракоці, славнозвісний Ференц ІІ Ракоці, свого часу, емігрувавши, зник за загадкових обставин, давши початок легенді про графа Сен-Жермена.

Цікаво, що Ференц II Ракоці народився 1676 року, а  Ференц I Ракоці помер того ж року, тобто його рік народження співпадає з роком смерті батька…

Остап Хмарний