Незвична історія львівського храму

Православний храм святого великомученика Георгія у Львові на вулиці Короленка 3, перш за все відомий натепер як місце оповите безліччю суперечок на тлі боротьби української церкви за незалежність від верховенства Московського Патріархату, після політичних перипетій часів президентства Петра Порошенка кілька років тому.

У свідомості багатьох львів’ян, будівля за своїм стилем стереотипно асоціюється з імперською архітектурою царської Росії, що, однак суперечить об’єктивній реальності.

Перш за все, автором проекту церкви св. Георгія у Львові був австрійський архітектор Ґустав Захс (1852-1937) — родом із Відня.

До того ж, від 1 листопада 1897 року, коли було закладено наріжий камінь сучасного храму, його церковним опікуном був професор Михайло Грушевський.

Ще до Першої світової війни, богослужіння у храмі звершувалися церковно-слов’янською і румунською мовами.

При тому, що церква збудована у волосько-візантійському стилі, який характерний для храмів Бессарабії, Молдови та Румунії, зрештою, все ж питання про румунську складову історичної спадщини пам’ятки залишається до кінця нез’ясованим…

Відомо, що за часів Австро-Угорщини парохом церкви був настоятель румунської національності. Служби тоді та й пізніше проводилися в храмі двома мовами — румунською і церковно-слов’янською.

Із 1848 року львівські православні перебували під протекторатом Чернівецької консисторії Румунської православної церкви (Румунія, як і Галичина, були тоді частинами Австро-Угорської імперії). При консисторії було організовано Буковинський релігійний фонд, який надавав православним фінансову підтримку. За його допомогою у 1856 році було куплено ділянку на Францисканській вулиці (нинішня Короленка). Тут, через сорок один рік заклали церкву Святого Георгія.

З розпадом Австро-Угорщини будівля довгий час залишалась зачиненою через те, що стала предметом судової суперечки між двома державами — Польщею, на території якої власне й опинилася у той час, та Румунією, яка доводила свої права на церкву.

Питання вирішилося не скоро, та доходило навіть до дипломатичних заходів країн з обох сторін в цьому напрямку.

Зрештою, усе наче закінчилося тим, що Польща викупила церкву в Румунії за 44 тис. злотих.

1923 року польський уряд передав храм Румунській православній церкві, а після кількох процесів 1930 року судовим рішенням над храмом визнано верховенство Польської православної церкви.

Згодом, румунський слід у історії храму поступово згасає, та церковне життя продовжується у вирі польсько-українсько-російських відносин.

Остап Хмарний

Джерела:

• http://ukrainaincognita.com/khramy/lviv-tserkva-georgiya-zmiebortsya
• http://haidamac.org.ua/2012/11/ln-george/