“Свобода» й «Ощадність»

Згідно з поширеною версією скульптура жінки, яка обіймає двох чоловіків на фасаді будинку Музею етнографії у Львові символізує «Ощадність», бо прикрашає колишнє приміщення Галицької ощадної каси, збудованої у 1891р., проте її фактичний зовнішній вигляд та передісторія дає підстави для сумнівів щодо правдивості твердження та адекватності такого трактування.

Неабияка , очевидна схожість із статуєю свободи в Нью-Йоркській гавані зазвичай спростовується тим, що остання відкрилась у жовтні 1886 року, тобто всього за 4 роки до встановлення скульптурної групи «Ощадність Промисловість та Рільництво»

у Львові, тому за цей короткий період величезний заокеанський монумент тоді ще не встиг стати символом Америки, нового, вільного життя.

Подібну трифігурну скульптурну групу можна побачити і на будівлі Галицького сейму (сьогодні Університет імені Івана Франка), зведеного за 3 роки до відкритя статуї «Свободи». Така повторюваність образів та композиції, свідчить про те, що ідеї «Ощадності» Львова та скульптури француза в Америці і Парижі не є новими.

Львівську статую виконали майстри ательє Леонарда Марконі. Скульптурне оздоблення більшості споруд у центральній частині Львова, зокрема, і першого залізничного вокзалу,

проходило під його керівництвом або ж було створено ним самим.
Раптом, в 1873 році призначений на посаду «професора надзвичайного» на кафедру рисунку і моделювання у Львівській політехніці, скульптор згодом стає її ректором. У 1879 р. Леонардо Марконі перемагає у конкурсі, оголошеному місцевою владою на оздоблення будівлі Галицького крайового сейму.
Цього ж року спільно з іншими переможцями конкурсу – Ю. Горголевським та Ф. Микульським – було декоровано головний фасад. Оздоблення сейму тривало до 1881 р. Вже в 1897р., після оздоблення Галицької ощадної каси, разом зі своїм учнем А. Попелем
(зверніть увагу, на обличчя фігури зліва)він розробив алегоричні фігури для палацу правосуддя(вул. Князя Романа 1-3), де свого часу відбував покарання І. Я. Франко.

Марконі, хоч і народився в Варшаві, походив із династії архітекторів, скульпторів і живописців вихідців із Мантуї (Північна Італія). Скульптор Львівської «Статуї свободи» був одним із сімох дітей Ферранте Марконі, який приїхав у Варшаву на запрошення свого брата архітектора Генрика , дуже відомого в Польщі того часу.

Інтернет-видання «Вголос», а саме журналістка Лілія Чміль переповідає що з цього приводу думає львівський екскурсовод Артем Бондар: «це чітке запозичення у Огюста Бартольді…Музей етнографії та художнього промислу був створений відомим львівським архітектором доби історизму Юліаном Захаревичем, який був магістром масонської ложі і цілком можливо, що він був знайомий з самим Бертольді, творцем однієї з найзнаменитіших скульптур у світі».

«Це була друга половина XIX століття, розквіт символізму та таємних організацій, основною з яких був Масонський Орден. Можна багато спекулювати з приводу масонів і їх впливу на світ, та варто лише сказати, що багато відомих людей того часу вважали за потрібне, деколи навіть віддаючи шану моді, – стати членом масонської ложі. Фактично ж до кінця Першої світової війни на наших теренах неможливо було бути архітектором і не бути масоном. Адже символіка масонської організації базується на мулярстві, будівництві», – отже автором перинної композиції та образу цього витвору є не хто інший, як Огюст Бартольді.
Під час франко-пруської війни французький скульптор з італійським походженням Бартольді служив ад’ютантом у Гарібальді, повстанця, що боровся за незалежність та воював проти цісарської монархії, національного героя Італії. Задум статуї свободи начебто виник із давнього епізоду, який він побачив під час вуличних боїв у Парижі 1851 року. Йому запамяталася дівчина з барикади у легкому вбранні із піднятим у руці факелом, яка стала прообразом статуї. Ви справді вірите в це?

Інша ж версія гласить, що натурщицею Бартольді була сама Ізабелла Бойер, жінка Ісаака Зігнера підприємця в сфері облаштування каналів і швейних машин.

У 70-і роки 19 століття під контролем Вільних каменярів у Єгипті відбувалося будівництво Суецького каналу. Сюди приїхав молодий амбітний Бартольді, і його уява вразили величні монументи цього краю, які пережили тисячоліття. Так народилася в його голові думка створити щось настільки ж колосальне і вражаюче, що назавжди вшанувало б його ім’я. Зустрівшись з главою будівництва, Фердинандом Лессепс, Фредерік переконав його подати клопотання про будівництво і втілення плану. Пропозиція виглядала так: встановити гігантську статую при вході в майбутній канал – вона повинна була бути вдвічі вище Великого Сфінкса і служити в якості маяка.
Бартольді вирішив не чекати музи, а на швидку руку змайструвати якийсь макет для розгляду місцевим урядом, для подальшого фінансування проекту. Та й придумувати нічого не треба було – це вже зробили стародавні греки, що створили близько 280 року до нашої ери Колоса Родоського – одне з семи чудес світу. Ця величезна статуя атлетичного юнака, спрямувавши погляд у море, була зведена на вході в гавань острова Родос і згодом частково зруйнована землетрусом. Бартольді «одягнув» макет в єгипетський одяг, в руку помістив амфору, а голову увінчав вінком. Але Лессепс порадив йому використовувати атрибути давньоіранського бога Мітри – бога миру, злагоди, а згодом сонця. Так статуя отримала взамін факел і семипроменеву корону.
Ймовірно й в Марконі була легенда на захист своїх вподобань перед владою.

«Весна народів», яка прокотилася Австрійською імперією в 1848—1849 роках, до складу якої входила тодішня Галичина, спричинила створення нових конституцій для народів, які жили на території монархії. У конституціях були статті про скликання провінційних сеймів на засадах виборчого права, проте цісарський патент від 31 грудня 1851 призупинив чинність конституції.

Поразка Австрії у війні з П’ємонтом і Францією 1859 року, внаслідок чого було втрачено більшість володінь у північній Італії, похитнула авторитет монарха Франца-Йосифа I як усередині імперії, так і за її межами. Щоб задобрити опозицію та національні рухи всередині держави імператор Франц-Йосиф I своїм дипломом від 20 жовтня 1860 року оголосив про відновлення конституції, скликання загальнодержавного парламенту та провінційних сеймів. У неугорській частині імперії права на власні сейми отримали 17 земель, серед яких була й Галичина.

Образ людини з короною у формі променів на голові, є типовою для того часу спробою увінчати лаврами та увіковічнити титул правителя Габсбурга, Франца-Йосифа I, який вважався прямим нащадком престолу Священної Римської імперії. Таке зображення символізує культ римського бога сонця Соля, запроваджений імператором Авреліаном у 274 році, що позначається терміном Sol Invictus(в перекладі з латиської «Непереможне Сонце»). Назва Sol Invictus, яка не є конкретним ім’ям, з’являється на імперських монетах з часу піднесення Септимія Севера. На солідах, викарбувані при Костянтині, також як і на золотому медальйоні часів його правління зображений імператорський бюст, здвоєний із Sol Invictus. Напис на медальйоні говорить: INVICTUS CONSTANTINUS Починаючи з середини другого століття, значна кількість східних культів практикувалася серед римських легіонів неофіційно, і тільки культ Sol Invictus був офіційно схвалений і спеціально наказаний для армії.
Термін вперше отримав популярність в часи правління імператора Геліогабала, який намагався невдало заснувати поклоніння богу сонця зі свого рідного міста Емес у Сирії. Хоча зі смертю імператора у 222 році культ зник, римські імператори продовжували протягом приблизно століття зображуватися на монетах з коронами з сонячних променів.
Сьогодні в експозиції музею Львівського музею етнографії та художнього промислу НаН України представлена чи не найчисельніша колекція сонячних годинників в усій Східній Європі.
Однак, на будівлі красується саме жінка, а не чоловік. Навіщо їй факел в руці? Згідно з усіма законами логіки, наявність такого предмету передбачає, те, що навколо мала би панувати темрява.

Геката у найдавнішу епоху богиня Місяця, пізніше богиня чаклунства, володарка всіх страховищ і примар. Зображення Гекати були в Афінах біля кожного будинку. Вона поставала високою жінкою з двома смолоскипами в руках, іноді у вигляді трьох жінок, з’єднаних спинами. На фризі Пергамського вівтаря Геката триголова й шестирука, озброєна смолоскипом, мечем та списом. Назву Гекати виводять від грецького hekaton — «сто», бо вона протягом 100 років затримувала тіні непокірних людей на берегах річки Стікс.
Культ Гекати запозичений греками у фракійців, народу, що проживав на сході Балкан( згадується в «Іліаді» Гомера. У творах Діодора сказано, що вона отруїла свого Батька Перса і стала царицею Тавріди

У римській міфології із Гекатою ототожнювалась Луна― богиня місяця, запозичена в греків Селена. Давньогрецькі поети називали її блискучим оком ночі, зображували привабливою жінкою, яка тримає смолоскип у руках і веде за собою зірки. Найчастіше трапляється в трьох іпостасях, що символізує три основні фази місяця. (коли його найкраще видно на небосхилі),

а це Калі – богиня смерті, руйнівних сил, часу та трансформації. Період до якого відносять сучасність в індуїзмі називається Калі Юга, тобто епоха богині «Калі».

Остап Хмарний