“Галицькі” королі стародавнього Шумеру

Найдавнішими системами письма на Землі вважаються шумерська (Ірак, 36 століття до нашої ери), писемність Мохенджо-Даро (долина Інду, 32 століття) і давньоєгипетські ієрогліфи (~ 30 століття до н.е.), однак ще півстоліття тому на великій території від Греції до Сербії і України були знайдені пам’ятки письма, так звані тертерійскі таблички (виявлені в 1961 році в Румунії, приблизно в 30 км від міста Алба-Юлія, поблизу села Тертерія, жудець Алба), які об’єктивно згідно з радіовуглецевим аналізом С¹⁴ давніші, щонайменше на 1900 років.

Деякі вчені навіть дотримуються гіпотези, що й мелітопольські петрогліфи в Кам’яній Могилі на півтори-дві тисячі років давніші за всесвітньо відомі месопотамські глиняні таблички.

Карта Росії і України 1572 року італійського картографа Джироламо Рушеллі

Петрогліфи Кам’яної могили, Запоріжжя

Петрогліфи Кам’яної могили, Запоріжжя.

Зокрема, сучасний російський шумеролог А. Г. Кифішин стверджує, що ним прочитані деякі написи з гротів Кам’яної Могили, він датує їх VII—III тис. до Р. Х. і знаходить паралелі з написами на глиняних табличках міста-держави Ур в Месопотамії (нині — Ірак) та шумерського міста Шуруппак на р. Євфрат. Крім того, науковець вважає що виявив палеолітичну мапу річок України, на якій позначені Дніпро, Південний Буг, Дністер, Молочна. А. Г. Кифішин також вважає — Кам’яна Могила могла бути важливим святилищем протошумерських племен, збирачем важливої інформації для формування і розвитку багатьох етносів та культур.

На думку українського науковця І. М. Рассохи більша частина надписів Кам’яної Могили має прямі паралелі зі стародавніми огамічними надписами Британських островів, германськими «гільчастими» рунами, давньослов’янськими «чертами і резами» тощо, тобто може бути пам’яткою найдавнішої сакральної писемності доби індоєвропейської єдності, а саме середньостогівської культури IV тис. до н. е.

Петрогліфи Кам’яної могили, Запоріжська обл.

Шумерський клинопис

Петрогліфи поблизу с. Стільсько на Львівщині

“Згадуючи відомий етнонім «галли», варто зазначити, що слово GALL шумерською мовою означає “штурман” або “навігатор” (nautonnier) і передбачає опікунство і зверхність. У теорії Кібернетики Баркера, (системи управління) суб’єкт або механізм, що управляє будь-якою системою, будь-то соціальною чи механічною, повинен працювати на технологічно (або генетично) більш високій частоті або потужності, ніж система, якою він керує, інакше настане хаос і система вийде з-під контролю. Цей керівний об’єкт в кібернетиці називається “натоньєром” або навігатором”, — пише Ніколас де Вере.

Справді, згідно із офіційним джерелом, багатотомним Пенсільванським словником шумерської мови, слово гал шумерською означає берегти, охороняти та пов’язане з опікунством, тоді як галга, та похідні — прогнозувати, планувати, контролювати, перевіряти.

Найцікавіше й те, що згідно з тим же словником, відповідником шумерському гал у значенні(оберігати), є аккадське — naşāru.

http://psd.museum.upenn.edu/nepsd-frame.html

Як вже згадувалось раніше у цьому матеріалі, Біблія розповідає нам, що Ісус Христос був назарянином з Галілеї, однак:

“Точно невідомо коли укладались основні чотири Євангелії. Ми знаємо, що вони були вперше опубліковані на різних етапах в часи другої половини першого століття. Спочатку вони були одностайні, щодо того, що Ісус був Назарянином. Це фактично підтверджується в римських літописах. Крім того, єврейські хроніки 1-го століття, а також Дії апостолів у Біблії підтверджують, що брат Ісуса Яків і Святий Павло очолювали секту назареїв.

Це назаренське визначення є дуже важливим у нашому дослідженні, оскільки його спотворюють, виводячи з цього припущення, що Ісус родом з міста Назарет. Впродовж останніх 400 років англомовне Євангеліє увіковічило помилку неправильним перекладом “Ісуса Назарянина” як “Ісуса з Назарету”, хоча між Назаретом і назареями не було історичного зв’язку. Насправді, поселення в Назареті було засноване в 60-х роках, вже через тридцять років після розп’яття. Ніхто в часи ранніх років життя Ісуса не прийшов з Назарету — його просто не було!

https://www.bibliotecapleyades.net

Назарени(назареї, назаряни) були ліберальною єврейською сектою, що протистояла суворому  режиму фарисеїв і садукеїв. Назарянська культура і мова сильно вплинули на філософів стародавньої Греції, і їхня громада підтримувала концепцію рівних можливостей для чоловіків і жінок. Документи того часу посилалися не на Назарет, а на Назарянську громаду, де жриці співіснували в рівному статусі зі священиками. Отже, слід пам’ятати, що Ісус не був християнином: він був назарянином — радикальним євреєм. Християнський рух був заснований зовсім далекими від нього людьми, внаслідок його місії, а слово «християнин» було вперше записано в 44 році в Антіохії, Сирія.

У арабському світі слово, що використовується для опису Ісуса і його послідовників, звучить як, назара, що підтверджується ісламським Кораном, і означає “хранителі” або “опікуни”. Повне визначення — Назара ха-Бріт: «Наглядачі за Ковчегом Завіту».

За часів Ісуса назаряни жили в Галілеї і та містична місцина, яку Біблія називає «пустелею», насправді була конкретним місцем, а саме — це територія навколо головного поселення в Кумрані, яка поширювалася на Мірд та інші місця поблизу Мертвого моря. У Кумрані, до того ж, безумовно, згодом знайшли відомі Сувої Мертвого моря в 1948 році.

Лугаль ( LÚ-GAL дослівно шумерською «велика людина») — титул правителя в стародавньому Шумері (поряд з en та ensi, точна відмінність є предметом дискусії).

Деталь шумерської статуї Лугалдалу, короля Адаба – як зазначено в написі близько середини ІІІ тисячоліття до н.е., напис, що включає шумерський клинописний знак лугаль

Знак  (лу-галь) в кінцевому підсумку, впродовж всієї шумерської історичної хронології, став переважним позначенням для «короля» взагалі. В шумерському письмі загалом, термін лугаль використовується для позначення власника (наприклад, човна або поля) або голови (перш за все сім’ї).

Цей знак є визначальним в текстах клинописів (шумерський, аккадський і хеттський), який вказує на те, що наступне слово є ім’ям царя. У аккадській орфографії він також може бути силабограмою šаr, акрофонічно заснованою на аккадському для “короля”, šarrum (порівняймо — цар).

Еволюція антропоморфного клинопису, Лугаль з’являється в правому стовпчику.

Такий відносно пізніший термін і в ранньошумерських надписах не зустрічається, тому що використовувався для позначення військового вождя шумерського міста-держави, який обирався народними зборами на час ведення війни для керівництва військовими діями. Згодом цей титул стає майже довічним у зв’язку з безперервним характером воєн. Після 2900 р. До н.е. е. лугалі стають царями у всіх найбільших містах, їх влада стає спадковою. У деяких номах правителями все ще залишаються енсі, а лугалі обираються лише на період збройних конфліктів. У тих містах, де влада лугаль утвердилася остаточно, енсі перебували в підлеглому і залежному становищі від них.

Село Гали на Волині, гора Галіш-Ловачка на Закарпатті, місто Галич і край Галичина в Західній Україні, портове місто Галац (Galati) в Румунії, край Галісія в Іспанії (де народ розмовляє галісійською мовою), район Галтахт в Ірландії, країни Галатія-Галлія (стародавні назви Малої Азії, Північної Іспанії, Франції), Галілея на півночі Палестини, Гілея на лівобережжі Дніпра біля його гирла, Португалія (від головного міста-фортеці — «порт галлів») тощо, — всі ці топоніми нагадують нам про легендарних галлів.

У III ст. до н.е. Ієронім Кардійський вперше вжив слово galata, позначаючи кельтів, які вторгалися в Македонію, Грецію і Малу Азію. Так само вони названі і в епітафії на могилі молодого афінянина Кідія, котрий загинув у боротьбі з галатами біля Дельф у 279 р. до н.е. Застосовує його і Полібій у своїй «Загальної історії». З цього часу в грецьких джерелах починається вживання термінів keltoi і galata. Діодор Сицилійський називав кельтів keltoi, а племена, які жили за Рейном – galata. Він вважав, що латинські назви gаlli і gаlataе стосуються того ж народу (з латини сеltaе), і що назва keltoi, просто, є більш правильною.

Клавдій Птолемей згадує чотири кельтомовні урбаноніми у верхньому Подністров’ї: Карродунон, Маетоніум, Вібантаваріум та Ерактон. Перший з них, Карродунон, етимологізується виключно на кельтському ґрунті: від кельт. karr- «каміння» та dun- «фортеця».

Карродунон на карті Європейської Сарматії Птолемея

Унікальний археологічний комплекс Латенської культури, досліджений Л. Крушельницькою у 1962 р. біля с. Бовшів, що за 11 км від м. Галич, ще тоді дав підстави стверджувати, що кельти залишили по собі слід на території сучасної України — навіть плем’я «бої» на прикарпатських землях залишилось дотепер, та звучить як Бойки.

На топонімічній карті Європи кельтські племена відомі не тільки як галли. Наприклад, назви Бойківщина, Баварія, Богемія походять від кельтських племен «бойїв», Валлія-Уельс (країна на пд.зх. Великої Британії), Валлонія (етнічна провінція в Бельгії) – від кельтських племен “валлонів”, Бельгія – від кельтських племен “белгів” і так далі.

Латенська культура — археологічна культура кельтських племен Європи залізної доби. Назва походить від городища Ла Тен (La Tène) у Швейцарії.

Саме серед знахідок Латенської культури в галицьких землях уперше з’являється гончарне коло.

Золота фібула, прикрашена фігурою голого воїна, одягненого в кельтський шолом, з піхвами для меча (латенський тип) Виготовлено, ймовірно, грецьким майстром(Британський музей).

Михалківський скарб, знайдений на Тернопільщині (деталь;застібка)

Серед скупчення латенських пам’яток на території Середнього Подніпров’я присутні металеві прикраси та культові предмети (бронзова маска з с. Пекарі, біля Канева), поява яких може бути пов’язана з просуванням у Північне Причорномор’я галатів, згаданих у декреті Протогена. Досить ймовірним є кельтське походження поодинокого кремаційного поховання біля гирла р. Прип’яті у с. Залісся. Перепалені кістки у супроводі кельтської фібули ранньолатенської схеми містилися у ліпному горщику сірого кольору, форма якого наслідувала гончарну кельтську кераміку.

Кельтська бронзова маска в селі Пекарі, Україна

Риси латенської культури, зокрема її південно-східний, балканський варіант, досить виразно простежуються в зарубинецькій культурі, яка була поширена на території України в останні століття до н. е. і у складі якої ймовірно був присутнім також слов’янський елемент.

Бронзове окуття піхов меча з могильника пшеворської культури Гринів.

Вплив кельтських традицій проявився насамперед у поховальному обряді та ремісничому виробництві зарубинецької культури.

Городище зарубинецької культури Бабина Гора.

Так, за даними останніх досліджень близько половини ознак зарубинецького поховального обряду має латенське походження. Про неабиякий вплив духовної культури та релігії кельтів свідчать зарубинецькі поховання окремих людських черепів. У кельтів носії зарубинецької культури запозичили технології металообробки, деякі прийоми та способи гончарного виробництва, типи озброєння, знарядь праці та прикрас. Зокрема, зарубинецька фібула з трикутним завершенням ніжки, яка вважається найхарактернішою етнографічною ознакою цієї культури, має прототипи у кельто-іллірійському середовищі на Балканах.

Вид з гори Столбище на Галицьке озеро і Нікольський Староторжський монастир(Росія). http://history.galich44.ru/article/10

Популярна версія походження назви міста Галич від грецького слова άλάς (галас) — «сіль», насправді більше відповідає етимології пізнішого російського міста з однойменною назвою. Місто Сіль Галицька (тепер Солигалич), розташоване неподалік, поєднувало в своїй назві і слов’янську і грецьку складову. Датою заснування російського Галича вважається 1159 рік, тоді як український, волинський Галич вже в 1140 році згадується в Іпатіївському літописі.

Остап Хмарний

Джерела:

https://pda.coollib.net/b/418073/read#t21

From Transylvania to Tunbridge Wells, by Nicholas de Vere

«Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1994 р.

Моця О. П., «Кельти» // Енциклопедія історії України: у 10 т. — Київ : Наукова думка, 2007. — Т. 4.

Сергій Шелухин. Звідкіля походить Русь. Теорія кельтського походження Київської Руси з Франції. — Прага, 1929

Пропаща корона