Сім символів

Кожного дня тут проходить багато людей: хтось купляє квіти біля Стрийського ринку, хтось продукти всередині, а хтось просто чекає на свій тролейбус чи маршрутку на одній із зупинок у межах перехрестя вулиць Шота Руставелі, Стрийської та Волоської. Варто лише підняти свій погляд угору й ви помітите загадкові символи на стіні будинку Ш. Руставелі 36.

Постривайте, навіщо кликати Дена Брауна, якщо ви вже читаєте ці рядки?

Багато профанів можуть подумати що це виробничі позначки або клейма-герби ремісничих цехів які збереглися дотепер на деяких будівлях у Львові, проте це не зовсім так.

Отже почнемо з того, що будинок, збудований 1911 року за проектом Генрика Заремби на замовлення Зигмунта Ґутвальда – львівського цегляра, тобто власника цегельних заводів у Львові.

U.iG.Власники – Zygmunt Urich & Dawid Guttwald. З початку ХХст. вони мали спільні заводи в районах Снопківки та Зеленої, проте в 1912р. власником другого заводу залишився Гутвальд, а Уріх придбав собі цегельню в Кривчицях.фото

Є у нас таке, не особливо часто зустрічається, клеймо “M G”. Швидше за все, виробниками були Мацялко і Гутвальд з приміського села Кривчиці (зараз – східна околиця Львова). {Cegielnia M.S. Maciałka i Z. Guttwalda, Krzywczyce Цегельня М.С. Мацялко і З. Гуттвальда, Кривчиці} фото

В економічному відношенні Львів на початку XX століття являв собою ремісничо-торгове місто зі слабо розвиненою промисловістю. За часів польської влади на першому місці за кількістю підприємств і робітників були швейна і взуттєва промисловість, на другому будівельна, але не секрет, що кравці і більшість власників підприємств з виробництва цегли, як у Львові, так і по всій Західній Україні, до Другої світової війни, були представники іудейської громади. А, відповідно, більшість з них згинуло під час погромів перших місяців фашистської окупації Львова та під час голокосту. Невелика кількість «цеголень» пережила війну, і вже в радянські часи працювала, як державні цегельні заводи. Серед них – заводи на Стрийській біля залізничного мосту і на Батальній біля залізничного переїзду. Але більшість цегляних підприємств довоєнного Львова безслідно зникло.

Рита, в супроводі адвоката Мечислава Еттінгера.фото

Заремба – представник сецесії та забудов у стилі функціоналізму у Львові, відомий польський архітектор, чию доньку від першої жінки було вбито на його заміській віллі в Брюховичах 1931 року. Саме з його покоївкою пов’язана скандальна справа Горгонової. Головна фігурантка трагедії, обвинувачувана – Ріта (Маргаріта Іліч (Горгонова), уродженка Далмації (нині-Хорватія), на початку 1920-х приїздить до Львова, де влаштовується гувернанткою у родину відомого архітектора. 41-річний архітектор та 23-річна гувернантка незабаром закрутили роман. Вони прожили разом вісім років, мали спільну дитину.

Судова справа, на якій він виступав як свідок і потерпілий, набула значного розголосу в пресі. 1977року вийшов фільм «Справа Горгонової», сюжет якої базувався на цих подіях.

Тяганина тривала доволі довго, в ті часи про “Справу Горгонової” писали у всіх газетах не тільки на теренах Галичини але й в самій Польщі.

“На початку 1932 року, в центрі уваги був знаний львівський bon vivant Генрик Заремба. Гроші зароблені архітекторською діяльністю він просаджував на нічні гуляння й вечірки в компанії повій та все нових й нових приятельок. Мав жінку, але та не була в стані задовольнити його “апетити” до життя. Дослівно: була не в стані.

У 1924 році вона потрапила до психлікарні з загадковим діагнозом “нервовий зрив”. цілком можливо, що Заремба сам позбувся в такий спосіб невигідної товаришки по життю. Тепер, на шляху до повної свободи у нього є тільки одна перешкода: дев’ятирічна дочка.” — пише Kamil Janicki в статті про “Розпусне життя Генрика Заремби” журналі Tajny Detektyw.

В будинку з цікавим майоліковим панно мозаїчного типу про який йде мова, певний час було приміщення книгарні ім. Т. Шевченка, але його первинне призначення –кравецький заклад чи то ательє-майстерня А.Яковського

(одразу згадується голівудський фільм “Особливо Небезпечний” про братерство ткачів). Та не поспішайте з висновками й фантазіями.

Ймовірно, що це прізвище підприємця за яким ідентифікували власника цієї будівлі чи певних приміщень. Річ у тім, що Александр Яковський, якщо й мав якусь фахову художню освіту, то все одно був очевидно людиною далекою від безпосередньої праці зі станками.Принаймні про це свідчить той факт, що він – автор двох друкованих видань 1921-22рр.,

Jackowski, Aleksander Romuald, 1869-1949. “Targi Wschodnie” i ich znaczenie : (przegląd sił gospodarczych) 1912 Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника http://lsl.lviv.ua

Życie gospodarcze Polski : Przemysł. Handel. Finanse… / Opr. Aleksander Jackowski Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника http://lsl.lviv.ua

“Економічне життя Польщі” та “Східні Торги”, що стосувалася вивчення участі польських, єврейських та українських комерсантів Львова у міжнародних торгових ярмарках. Одним із таких ярмарків стали «Східні торги», які проходили на території Польщі у м. Львові впродовж 1920 – х – 1930 – х рр. XX ст. Тоді їх влаштовували щороку, а місце для торгів знайшли на території парку Яна Кілінського (тепер Стрийський парк). Наприкінці цієї книги є короткий перелік всіх ключових осіб членів організації “Східних Торгів” у Львові, серед них, зокрема, й архітектор Генрик Заремба.

Jackowski, Aleksander Romuald, 1869-1949. “Targi Wschodnie” i ich znaczenie : (przegląd sił gospodarczych) Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника http://lsl.lviv.ua

Якщо знаки на стіні й справді простісінька реклама якихось товарів чи послуг, то що там поруч з труною і шестикутною зіркою Давида роблять два келиха й ваза?

Можна було б звести значення символів до реклами “Східних Торгів” недалеко звідти, проте явище ярмарок у Львові, подія напрочуд банальна, бо місто знаходиться на перехресті багатьох торгових шляхів, на шляху “із варяг у греки”, до того ж в такому випадку повинні були б зберегтись якісь написи поруч, або принаймні й інші тогочасні рекламні “щити”такого типу. Як бачимо, ця стіна унікальна в своєму роді. Щоправда, певно міщани які помічали стіну весь цей час так і думали, якби не одне але – тут збиралося товариство євреїв віруючих “Ховевей- Гадат”, про яке є окрема стаття (дізнатися більше), і в довоєнному примірнику “Gazeta Lwowska” є згадка саме про це панно:

“Власне спеціально вибудований будинок.

Правління”

Коли відзначались юдейські свята і чисельні синагоги Львова були переповнені, широко практикувалось брати в оренду інші приміщення під синагоги. Великі львівські зали вміщували сотні вірян, проводити молитви в них також запрошували знаменитих канторів з різних міст і країн. Так, тимчасові синагоги влаштовувались у залах будинків єврейських громад та в інших, правління яких, так чи інакше, було готовим до співпраці.

Ягня вламане (Дірк Баутс, свято Пасхи, 1467);

Та повернемось до стіни – така техніка кладки цегли свідчить про те, що будівничі, принаймні керівники процесу були добре обізнані щодо масонських звичаїв. Вона застосовувалась вкрай рідко, але коли таке траплялось, то сам процес будівництва завжди носив глибоко символічний характер. Різноманітні укладки цегли в орнаменти тісно пов’язані зі ступенями в втаємниченості в обрядах такого роду.

Варто також розглянути історичний аспект будівництва цієї стіни, помістити його у відповідну кон’юнктуру.

перша шпальта газети The Evening Herald, за 29 червня 1914р., регіональної газети в Америці, що видавалась з 1906 до 1942 джерело

1911 рік – переддень часу великих змін, а саме початку Першої Світової Війни – із вбивства Ерцгерцога Фердинанда

Все що нам відомо про масонство у Львові, це насамперед його розквіт в ХVIII столітті й занепад наприкінці ХІХ, в зв’язку з забороною будь-яких організацій такого типу Австрійською Імперією, та гоніннями з боку військової влади. Навіть карбонарії, Галичини, які діяли на цих теренах у 1833- 1834 рр., і ця надзвичайно підпільна організація у Львові, з єдиним керівним центром у Парижі, метою яких було повалення абсолютних монархій, в 1835 р. припинила своє існування.

Вже ближчі до початку ХХ ст. часи в Східній Європі відомі своїм ажіотажем серед людей мистецтва та інтелігенції на все окультне, містичне та франкмасонське. Саме на межі ХІХ-ХХ ст. сходили зорі таких новостворених окультних учень, як телема , теософія , ререхіанство : Алістер Кроулі, Олена Блаватська та Реріх з їх спільним учителем гуру Махатма Моріа.

Алістер Кроулі

До прикладу сюжет цього панно чітко вказує нам на конкретний зміст легенди про

майстра Хірама – одного із основних персонажів масонських містерій і легенд. Згідно з старим заповітом – це саме він – головний будівельник Храму Соломона

“І послав Соломон до Хірама, царя тирського, говорячи: „Як зробив ти у батьком моїм Давидом, і послав був йому ке́дри на будову дому його, щоб сидіти в ньому, так зроби й мені”.(Умова Соломона з Хірамом про будову Господнього дому Друга книга Хронік 2:2_)

. Хірам перетворив масу будівників на ієрархічну організацію – розділив усіх робочих на три групи, які іменувалися підмайстрами, товаришами-ремісниками та майстрами. Кожній групі Хірам давав пароль, за допомогою якого визначали, до якої категорії належить той чи інший робітник. Троє заздрісників з числа ремісників, мріючи піднестися, вирішили змусити Хірама назвати їм пароль Майстра. Але, незважаючи на погрози та побої, Хірам не виказав пароля, після чого був убитий ремісниками, які напали на нього. Тіло Хірама убивці сховали під горою Моріа, на якій зводився Храм. Довго шукали тіло Хірама його учні і якось помітили, що на купі будівельного сміття розквітла гілка акації. Розривши могилу, вони дістали тіло Хірама, яке вже почало тліти.

Згідно з одним із варіантів масонської легенди, Хірам дивним чином воскрес і завершив будівництво величного Храму. Легенда про Хірама – це легенда про смерть і воскресіння, про здатність людини до нового життя. Ця легенда – символ живучості масонського ордену, який не можуть знищити ані репресії та закриття лож, ані смерть або відхід від ордену окремих членів. Хірам (його ще називають «сином удови», як і всіх масонів) – образ «вічного масона», який втілюється в кожному масонському Майстрові, заражаючи його «вірусом» будівничого – перетворювача оточуючого світу.

Урна та хрест в центрі нашої уваги – це знак наближення, до вчення теософів, епохи або ери Агні, ери космічного вогню. Недарма Вел. Сх. Франції вже має ложу “Агні”, засновану 14 травня 1920 року в Парижі ( “Містерії франкмасонства”, стор. 53)

Однак, той самий символ який має одне значення для підмайстра, розповідає про інше майстру.

Якщо розглянути цей алгоритм символів виключно з точки зору символізму християнських Біблійних мотивів Нового Завіту, то побачимо зовсім іншу картину:

1. Альбрехт Дюрер “Повія вавилонська” – гравюра на дереві,1497-98 Художній музей. Карлсруе. Німеччина
2. Альбрехт Дюрер “Оплакування мертвого Христа” – гравюра на дереві 1495-98 Британський музей, Лондон
3.”Остання Вечеря”- гравюра на дереві 1510 – Музей графічного мистецтва Альбертіна, Відень
, Відень

Для того, щоб не занурюватись у цю тему ще глибше, зупинимось на гравюрах, які приведені тут і в такому порядку не просто так. А наостанок залишається згадати слова апостола Павла щодо суті різного роду змов, у тому числі й масонської:

“Нам бо треба боротися не проти тіла й крові, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах”.

(До Ефесян 6:12)

Остап Хмарний