Будьте, отже, мудрі, як змії

“Усе те, в що досї вірило ся як в неоспориму, бо самим Богом об’явлену правду, розсипаєть ся в порох”, — писав Іван Якович Франко, під враженнями від найсвіжіших праць німецьких археологів про відкриття у Вавилонії, Сирії, Палестині та Єгипті, котрі щойно потрапили йому до рук.

Можна лише уявити собі, як вплинули ці відкриття на людину, яка віддавала чимало свого часу біблійним студіям.

Непримітну на перший погляд брошуру „Біблійне оповідання про сотворення світу в світлі науки”, І. Франка, досі вважають найнебезпечнішим його твором, позаяк вона виглядає не стільки просякнутою антисемітизмом, як взагалі, відверто схиляється в своєму “світлі науки” до теорії виникнення видів Дарвіна й атеїзму, що з одного боку – в ті часи дуже не сподобалось духовенству, а з іншого — ідеологічно відводить погляд від істини, адже покладатися на науку, в таких питаннях у часи Франка вважалось не тільки бунтарством, а й новомодним віянням на початку ХХ ст., перед революціями, що насувались.

Дослідження, яке називають скорочено „Сотворення світу”, вийшло з-під пера вже знаного письменника і ученого, як кажуть, за одним подихом. Однак і надрукувати його наважилася всього одна львівська газета, „Новий Громадський Голос”. На світ з’явились якихось три чи п’ять сотень примірників, та й тими, подейкують, згуртовані львівські священики розпорядилися по-своєму: скупили невеличкий тираж і спалили.

Однак праця перевидавалася незначними накладами: в Канаді (1918), США (1969), Австралії (1984), у Львові (2000, 2002, 2006), Києві (2003).

У першодруку (часопис “Новий громадський голос”, 1905) ця студія мала назву “Поема про сотворенє сьвіта”. Такою назвою Франко акцентував на введеному до тексту статті перекладові старовавилонської поеми про створення світу “Інума Іліш”, яку начебто запозичили укладачі Святого Письма.

Навряд чи в полеміці з церквою народжується істина, однак, слід зазначити, що й справді, навіть сам текст сучасної Біблії далеко неповний, адже в ній відсутні деякі Євангелії, а також Книги в Старому Заповіті, до того ж, навіть в тому що залишилось нам, можемо простежити безліч невідповідностей.

Глибокий розкол між Франком і священиками полягав у розбіжностях стосовно хронології біблійних подій:

„Але сьогодні вже кожному ясно,  – наважився написати Франко, – що ті біблійні обрахунки не мають ніякої вартости і були зроблені в дуже пізних часах жидівськими рабинами. В Єгипті та Вавилоні за останніх сто літ понавикопувано… богато записок, будівель і взагалі слідів людського життя, навіть літописів старих царів, із яких вичислено, що 4.000 літ перед Христом у тих краях не тілько жили вже люди, але стояли укріплені міста, були держави, було вже відоме письмо, значить, ті люди мусіли вже прожити там богато сот або й тисяч літ розвою”.

Більш сучасна книжка Лоуренса Гарднера “Родовід Королів Граалю”, що зосереджує увагу читача на  Старому Заповіті дає змогу по-новому поглянути на Слово Боже:

“Можна довго сперечатися щодо точної дати сотворення людини, чи виникнення виду homo sapiens, відповідно до наукового погляду. Тим не менш, проблема цих визначень полягає у тому, що найраніші єврейські писання (які були реорганізовані багато століть по тому) з’явилися тільки між 6-м і 1-м столітями до нашої ери, тому вони навряд чи будуть повністю автентичними у своїх розповідях про те, що відбувалося тисячі років тому. Певно, першочергова мета написання цих текстів полягала в тому, щоб якомога виразніше передати історію релігії, а не генеалогії родів.

Біблія розповідає, що історія роду людського розпочалася з Адама та Єви, та що їх третій син Сет був родоначальником генеалогічної лінії, що простежується до Матусаїла, Ноя і, врешті-решт, до Авраама, який став великим патріархом єврейського народу. У тексті написано, що Авраам повів свою сім’ю на захід від Месопотамії (нинішній Ірак) до землі Ханаан (Палестина), звідки деякі з його нащадків переїхали до Єгипту. Згодом, через багато поколінь вони вирушили назад до Ханаану, де згодом Давид з Віфлеєму став царем знову визначених царств Юдеї та Ізраїлю.

Якщо розглядати Святе Письмо як захоплюючу сагу, то в ній немає жодного вагомого аргументу, що б доводив чому спадкова лінія Давида і його подальших спадкоємців в якійсь мірі є особливою. Насправді, все хилиться до зовсім протилежних висновків; його предки зображаються як послідовності родів мандрівних шукачів території, й висвітлюються як такі, що не відіграють особливої ролі до приходу часів самого царя Давида.

Біблійна історія нівелює значення, до прикладу, фараонів Давнього Єгипту, однак згадує про них лише щоб проілюструвати випадок, що ніби доводить богообраність Авраама та його нащадків.

Це, звичайно, вселяє надію, та відповідно до Старого Завіту, їхній Бог веде їх через злидні, голод, війни й труднощі, а не сприяє в усьому, як милостивий пастир — образ, що зринає на сторінках Біблії тільки час від часу.

Враховуючи те, що перша група цих канонічних книг була написана в той час як євреї утримувалися в полоні в Месопотамському Вавилоні в 6 столітті до нашої ери, очевидно, що Вавилон був там, де й зробили ці перші записи. Насправді, з часів Адама, через дев’ятнадцять сказаних поколінь аж до Авраама, вся єврейська патріархальна історія була Месопотамською.

Більш конкретно, історія була запозиченою від Шумерів на півдні Месопотамії — стародавні шумери справді називали рівнину між Тигром і Євфратом у південній Месопотамії. Едемом.

Персидська затока. Долина між ріками Тигр і Єфрат зверху. Фото з космосу, супутника NASA https://earthobservatory.nasa.gov/images/1922/sediment-from-the-tigris-and-euphrates

Під час досліджень для книжки про Родовід Святого Грааля, автор виявив, що достовірними джерелами для довідкової інформації були різні Євангелія і тексти, які не були відібрані єпископами до канонічного Нового Заповіту — ці перекази навмисне ігнорувалися зі стратегічними намірами. Так само було й з книгами, які були виключені зі Старого Завіту: книги Еноха та Ювілея, наприклад.

Грецький манускрипт книги Еноха.4 ст. н. е.

Цікаво, що далі деякі з них конкретно згадуються в книгах Старого Завіту Навина і 2-Самуїл, наприклад книга Яшера. Але, незважаючи на очевидну важливість книги Яшера для укладачів Старого Завіту, в кінцевому результаті її відкинули. Крім того, книга Чисел привертає нашу увагу згадкою про Війни Єгови, а книга Ісаї спрямовує крізь книгу Господа.

Тільки той факт, що ці твори згадуються в Біблії означає, що події, які в них описані, справді мали місце в ті часи коли писали Старий Завіт. Зрештою, всі вони процитовані як важливі, але, з якихось певних причин, редактори вирішили вилучити їх, під час канонічного відбору.

Автора бентежило те, чому біблійний Бог євреїв вів їх через випробування, негаразди, повені та катастрофи, коли час від часу, він, здається, проявляв такі раптові зміни настрою, виступав у різко протилежних іпостасях.

З’ясувалося, що концепція Єдининого Бога згідно з єврейськими та християнськими віровченнями — складалася з початково різних фігур, таких як Єгова й, окремо, Господь.

При такому прискіпливому розгляді, вони були зовсім окремими божествами. Бог, що називається Єговою, традиційно був богом шторму – богом гніву і помсти, тоді як бог, що називається Господом, виступає як бог родючості та мудрості.

У ті часи, переважним єврейським словом, для позначення володаря, тобто Господа, було Адон, тоді як очевидне особисте ім’я Єгова взагалі не використовувалося. Це друге слово походить від кореню Яхве в івриті, що означає “я той, хто є”, — відповіді Мойсею на горі Синай через сотні років після часів Авраама.

Проте, Біблія також дає зрозуміти, що Бог Авраама насправді називався Ель Шаддай, що означає Висока Гора, що згодом асоціюється з чимось могутнім і трансформується у “Всемогутній”.

Слово Єгова, тим часом, навіть зовсім не було ім’ям. Ранні тексти посилаються просто на Ель Шаддая і його супротивника — Адона. Ханаанці називали цих богів Ель-Еліон і Ваал, маючи на увазі те саме: високу Гору і Господа. У сучасній Біблії визначення Бога і Господа використовуються і змішуються в усьому, ніби вони стосувалися одної і тої самої особи Єгови, але насправді це не так.

Один був мстивим богом (тим, що пригнічував бунти), а інший був соціальним богом (підтримував народ). Крім того, на відміну від вчення Біблії, різні традиції свідчать, що ці боги мали батьків, дружин, синів і дочок.

Впродовж усієї патріархальної епохи євреї, що мігрували, прагнули підтримати Адона Господа, і, кожного разу, Ель Шаддаю приписуються властивості бога руйнівника та стихійних лих. Навіть під час полону (близько 586 р. до н.е.) Біблія описує, як Єрусалим був повалений з волі Єгови.

Десятки тисяч ізраїльтян були взяті заручниками у Вавилон тільки тому, що один з їхніх минулих царів (нащадок царя Давида) встановив вівтарі на честь Ваала Адона.

Саме під час цього полону Ізраїльтяни остаточно поступилися. Вони вирішили, після декількох поколінь підтримки Адона, піддатися його супротивнику — бог гніву, розробивши нову релігію через страх перед відплатою. Насправді в цей час вперше з’являється явне ім’я Єгова — трохи більше ніж за 500 років до Ісуса.

Згодом християнська церква також взяла Єгову на борт, назвавши його просто Богом, і всі соціальні концепції Адона повністю відкинули дотепер. Обидві релігії  стали вірою в страху, і навіть сьогодні їхні послідовники вважають себе “богобоязкими” людьми.

Притримуючись усвідомлення загального пантеону богів і богинь (багато з яких названі в Біблії), виділяємо дві домінуючі когорти богів, що протистояли одне одному.

У різних культурах їх називали Ель-Еліон і Баал, Ель-Шаддай і Адон, Аріман і Мазда, Єгова і Господь, Бог і Батько – але ці назви мають мало спільного з особистими іменами й швидше споріднені з визначеннями титулів.

Щоб ідентифікувати цих богів, ми повинні досліджувати не далі ніж там, де вони були вперше зареєстровані як діючі. У зв’язку з цим, давні ханаанські тексти (виявлені в Сирії в 1920-х роках) показують, що вони походять з долини Тигр-Євфрат в Месопотамському Шумері – біля дельти Єфрату, землі над Перською затокою, що звалась Едемом.

Шумерські письмові згадки сягають 3-го тисячоліття до нашої ери, і з них нам стає відомо, що боги, про яких йдеться, були братами. У Шумері, бог штормів і проклять, який з часом стає більш відомий як Єгова, називався Енлілем, або Ілу-кур-гал (що означає «Висока Гора»), а його брат, який стає Адоном Господом, називався Енкі — теж дуже підходяще ім’я, оскільки Енкі означає архетип.

Древній іранський циліндр що датується періодом приблизно в 550 і 330 р до н.е., з зображенням невідомого короля, що носить вінець, та з символікою, за якою можна ідентифікувати його як Енліля

Тексти повідомляють нам, що саме Енліль приніс Потоп; Енліль знищив Ур і Вавилон, і Енліль постійно виступав проти освіти і просвітництва людства. Дійсно, ранній сирійський текст говорить про те, що саме Енліль-Єгова знищив міста Содом і Гоморру на Мертвому морі – не тому, що вони були гніздами розпусти, як зазвичай навчають, а тому, що вони були великими центрами мудрості і навчання.

Печатка Адда, стародавня аккадська циліндрична фігура (зліва направо) Інанна, Уту, Енкі й Ісімуд (близько 2300 р. До н.е.)

З іншого боку, Енкі (незважаючи на мстивий гнів свого брата) надав шумерам доступ до Дерева Знання і Древа Життя. Саме Енкі придумав план евакуації під час Потопу, і саме Енкі певний час належали Скрижалі Долі – таблиці з науковими законами, які слугували основою ранніх шкіл містерій в Єгипті.

У багатьох літературних джерелах згадується герметична школа фараона Тутмоса III, що існувала близько 1450 р. До н.е., але також відомо, що цей інститут він успадкував від Ордену Дракона, заснованого жерцями Мендеса приблизно в 2200 р. до н. е.

Скульптура цариці Собекнефру

Згодом він був відроджений королевою 12-ї династії Собекнеферу й розповсюдився аж до чорноморських принців Скіфії.

600 років тому король Сигізмунд Угорський знову відродив цю традицію, й сьогодні Орден іменується Імператорським і Королівським Суверенним Орденом Дракона під егідою роду Вере Анжуйського.

Царі давнього спадкоємства (які панували в Шумері і Єгипті, перш ніж стати царями Ізраїлю) проходили обряд помазання жиром Дракона: священного крокодила.

Цей благородний звір був згаданий в Єгипті як Мессег (з якого вивели дієслово на івриті “помазати”) – і царі цієї династичної послідовності називалися Драконами або Месіями (тобто Помазаними). У часи конфлікту, коли були з’єднані армії різних королівств, був обраний загальний лідер, і його назвали Великим Драконом (королем царів) цікаво, що таке найменування є і в кельтів, — Пендрагон

Цікавим аспектом слова «царство»(kingship) в англійській мові є те, що воно було ідентичним зі словом kinship (близький по роду), а родич означає «однієї крові». У своєму первісному вигляді ці слова походять від найменування Каїн, а першим королем месіанської крові був біблійний Каїн (Каїн), голова шумерського роду Кіша. Визнавши це, можна відразу помітити аномалію в традиційній історії Буття, оскільки історично лінія Давида й Ісуса походила не від сина Адама і Єви, Сета. Це була генеалогічна лінія сина Каїна Єви, чиї спадкоємці згідно з писемними джерелами (незважаючи на невеликий простір у Старому Завіті) були першими великими царями Месопотамії та Єгипту.

Ще два важливих нюанси ви зможете помітити тоді, коли читаєте Біблію маючи це на увазі. Звичайне богослов’я, як правило, вчить що Каїн був сином Адама і Єви – але навіть книга Буття вказує на протилежне. Фактично, це підтверджується, словами Єви Адаму в Бутті 4:1

“Адам спізнав Еву, свою жінку: вона зачала й породила Каїна та й сказала: “Я придбала людину з Господньої ласки”.

Отже, батьком Каїна був Господь, Енкі, Архетип. Навіть єврейські тексти поза Біблією, такі як Талмуд і Мідраш дають зрозуміти, що Каїн не був сином Адама.

Що ж іще не так із цим особливим відрізком історії? Книга Буття (у її перекладах українською мовою) говорить нам, що Каїн “порав землю”, але оригінальні тексти вказують на те, що Каїн «володів землею», що ставить все на свої місця, й відповідає дослідженням щодо його царського статусу.

До того ж, в деяких перекладах Біблії, ім’я Адама, взагалі береться нізвідки, тоді як про сотворення першої людини сказано:” Тоді Господь Бог утворив чоловіка з земного пороху…” Буття 2:7; в деяких перекладах, і взагалі в більшості місць у Біблії, де згадується про землю, вона утотожнюється з порохом, глиною, пилом ітд.  У ранніх писаннях використовують більш повне слово «Адама», що означає «Земля». Однак це не означало, що вони були зроблені з бруду; а (як точніше пояснює Біблія єврейською мовою), що вони були землянами.

Близько 6000 років тому Адам і Єва (відомі тоді як Атабба і Кава, що спільно називалися Адама, тобто земляни) були створені для царювання Енкі і його сестрою-дружиною Нін-Хурсаг. Це відбувалося в «камері створення», яку шумерські літописи називають Будинком Шімті (Ши-ім-ті, що означає «дихання – вітер – життя»).

Адам і Єва, безумовно, не були першими людьми на Землі, але вони були першими представниками алхімічно розробленого кровного роду для царювання. Нін-Кхурсаг ще називалася Матір’ю Ембріону або Жінкою Життя, і вона була сурогатною матір’ю Атаби і Кави, які були створені з людських яйцеклітин, запліднених Господом Енкі.

Саме завдяки назві Ніна-Кхурсага, Дама Життя, пізніше у євреїв таке значеня отримало слово Кава. Дійсно, назва Кава (Ава або Єва) згодом перекладається як “життя”. Цікаво, що в шумерських клинописах Жінка Життя — Ніном-тін (Нін, що означає жінка, а ті — «Життя»). Проте інше шумерське слово, ті-і (з більш довгою вимовою і) означало ‘ребро’ – і саме через нерозуміння євреями двох слів, т’і та тi, Єві приписали дивну й неправильну історію про походження з ребра Адама.

І Енкі, і Нін-Кхурсаг (разом зі своїм братом Енлілем – пізнішим Єговою) належали до пантеону богів і богинь, що називалися Ануннаки, що в шумерській мові означає «Небо зійшло на Землю» (Ан-унна-кі). Насправді, Ануннакі (пізніше названі Елохім, тобто боги – у множині) згадуються в Псалмі Старого Завіту 82, де Єгова робить свою заявку на вищу владу над іншими богами.

Згідно з традицією Дракона, важливість Каїна полягала в тому, що його родова лінія ведеться від Енкі та Кава, тому його кров була три чверті [Ануннакі], тоді як його напівбрати, Хевел і Сатанаїл (більш відомі як Авель і Сет), були менш ніж наполовину [Ануннакі], бо є нащадками Атабби й Кави (Адама і Єви)”.

Далі буде…

Матеріал підготував і переклав Остап Хмарний