Віра, надія та благодійність

                                    шпиталь боніфратрів, Львів. вул. Личаківська, 26 джерело 

Для тих, хто цікавиться латинськими написами в архітектурі Львова, історія походження барельєфу  зі словом “CHARITAS” на фасаді  колишнього  шпиталю боніфратрів, що зараз використовується як військовий госпіталь – не є новою.

Слово це вжито тут замість звичайно вживаного  “caritas” і його переклад українською трактується як “милосердя”. Безсумнівно, стверджувати про те, що  будівля й на період XVII ст. була збудованою щоб  прихистити  хворих, можна, адже  це  рідкісний випадок в історії Львова, коли призначення будівлі відповідає її сучасному використанню.

                                         шпиталь боніфратрів, Львів. вул. Личаківська, 26                                                                                    

В латинській мові частіше вживається  “caritas” на позначення цієї чесноти, а от  “CHARITAS” буквально вказує підкованому дослідникові саме на орден Святого Івана Божого – чернечий орден, створений для зберігання і захисту святого гробу і святих мощей Івана Божого, засновника боніфратрів. Цілі Ордену – заохочувати, пропагувати та поширювати будь-який вид діяльності (художньої, економічної, культурної або архітектурної ), які можуть сприяти збереженню та поліпшенню Святої Могили святого Івана Божого, яку лицарі поклялися обороняти. Їхній девіз – Deus Charitas Est (Бог є Любов).

      Сан-Франческо ді Паола, Мілан. (джерело)

Також від цього слова походить англійське “charity”, – що означає благодійність. Річ у тім, що звичайно усталене латинське caritas зазнало грецького впливу і перетворилося на charitas, що має подвійне значення. В латинській мові це також благодійність.

Справді, орден існує і дотепер і його друге після захисту мощей завдання — це благодійна діяльність, що стосується в основному співпраці з меценатами, збору та пожертви коштів для різного роду нужденних в рамках певних програм допомоги.

                                  сайт Лицарів Святого Івана Божого

Першому храмові на цьому місці передувала маленька ікона святого Лаврентія на дубі, що ріс на цьому місці. Розміщена там з ініціативи одного місцевого землероба, із часом стала об’єктом поклоніння. Рішенням магістрату на цьому місці збудовано дерев’яну капличку, а 1536 року на її місці зведено перший мурований храм на честь святих Лаврентія і Стефана. 1659 року Ян III Собеський вирішив заснувати у Львові монастир і шпиталь боніфратрів, для чого спровадив із Кракова перших двох ченців цього ордену. На прохання Собеського магістрат віддав боніфратрам костел із його доходами та ґрунтами. 1682 року перпендикулярно до костелу прибудовано невеликий монастирський будинок. Незабаром на гроші Собеського розпочато будівництво нового костелу і монастиря за проектом Шарля Бенуа та Адольфа Бойя. У 1690-х роках ймовірно за рішенням самого Собеського було вирішено перетворити на шпиталь зокрема і сам костел, внутрішній об’єм якого було поділено на 2 поверхи. Високу вежу, що примикала до будівлі, було розібрано до рівня будинку. Навколо монастиря та костелу влаштовано цвинтар.

Ян III Собеський (пол. Jan III Sobieski, 17 серпня 1629, Олеський замок, Руське воєводство–17 червень 1696, Вілянувскій палац, Варшава) — великий польський полководець, король польський і великий князь литовський з 1674 року. У його правління, яке ознаменувалося затяжними війнами з Османською імперією, Річ Посполита в останній раз пережила зліт як європейська держава.джерело фото

Позаяк, фундатор монастиря Ян ІІІ Собєський вельми непересічний персонаж в історії Польщі, варто було б розглянути його біографію більш детально.

Принаймні те, що в переліку архітекторів є французькі імена та прізвища – дивує.

Александр Ян Тріціус “Марія Казимира Собеська Королева Польщі” (джерело)

У 1665 році 36-річний Собеський одружився на багатій вдові Марисеньці Замойській, (Марії Казимирі Луїзі де Гранж д’Аркьєн) француженці, яка потрапила до Польщі в свиті королеви Марії Людовіки. Жінка хворіла на сифіліс і ще за життя похоронила  своїх  дітей від Замойського.

Завдяки протекції королеви через рік став польним коронним гетьманом. У жовтні 1667 р. домігся перемоги над татарами та козаками під Підгайцями. Амбітна Марисенька, яка вирішила стати архітектором кар’єри чоловіка, сподівалася, що цього успіху буде достатньо для обрання Собеського королем, тим більше що в 1668 році він отримав посаду великого гетьмана. Однак польська шляхта під тиском імператора Священної Римської імперії вважала за краще обрати на престол князя Вишневецького.

Щоб забезпечити успіх чоловіка на наступних виборах, Марисенька вирушила до Франції до двору Людовика XIV, який в той час був наймогутнішою людиною Європи. В обмін на допомогу (в тому числі фінансову, необхідну для підкупу виборців) вона гарантувала висновок франко-польсько-шведського союзу, спрямованого проти заклятих ворогів французької корони – Габсбургів. У ці роки Собеський, зайнятий в безперервних військових кампаніях, мало бачився з дружиною. Його ґрунтовні листи до дружини – найважливіше джерело по історії того часу.

Дві знаменні події в історії Польсько-Литовської держави випали на 11 листопада 1673 року: в цей день помер Вишневецький, а Ян Собеський здобув гучну перемогу над турками в битві під Хотином. Хоча перемога не врятувала державу від втрати територій по Бучацькому світу, підтримуваний Габсбургами кандидат (принц Карл Лотаринзький) не отримав на виборному сеймі 19 травня 1674 року достатнього числа голосів, а Собеський на гребені військових успіхів під дзвін французького золота був обраний монархом Речі Посполитої.

Після вступу Собеського на престол домовленості з французьким королем були оформлені в червні 1675 роки таємним Яворівським договором. Новий монарх бачив своєю основною метою продовження війни з Туреччиною, яка б закріпила за собою багатюще Поділля, де багато шляхтичів мали земельні угіддя. В цьому відношенні його природними союзниками мали виявитися Габсбурги, в той час як Людовик XIV, пов’язаний союзними відносинами з султаном, наполягав на якнайшвидшому згортанні бойових дій.

У жовтні 1676 року Собеський уклав з турками Журавненське перемир’я, яке не було затверджено сеймом. Профранцузька політика не користувалася в країні підтримкою. Шляхта побоювалася, що після завершення турецької війни Собеський оголосить війну імператорові або за образом і подобою Людовика XIV встановить в Польщі абсолютистський режим. Надії Собеського компенсувати втрати на Поділлі придбанням земель на півночі і заході (завдяки допомозі французів і шведів) також не виправдувалися.

(Ярослав Дашкевич. Павло Тетеря // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К.: Варта, 1994)

“Дехто з українських істориків вороже настроєних до тодішнього гетьмана Павла Тетері цим періодом датує “зраду” Тетері та оголошує його “платним інформатором” варшавського двору. При цьому якось забувають, що в цей час він вже став приватною особою. А як же королівська пенсія? Не можна відриватись від обставин епохи. Польський король Ян ІІІ Собєський добивався – і отримував – від французького короля пенсію не лише за інформаційну службу, а й за цілком конкретну політичну діяльність у Польщі на користь французького двору, діяльність, що була дуже близькою до поняття державної зради”. Але зрадником Польщі його ніхто ніколи не оголошував.” (Ярослав Дашкевич. Павло Тетеря // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К.: Варта, 1994)

Хоча й Британському Королівському товариству віддають належну шану, як першому науково-академічному органу в своєму роді, при цьому часто забувають, що в Парижі тоді вже діяло інше «королівське» суспільство, утворене під ще більш блискучим патронажем. Ще на початку 1б40-х років група вчених, включно з такими великими математиками, як:  Блез Паскаль, П’єр Гассенді, Рене Декарт і Жилє Роберваль, проводила неформальні зустрічі в Парижі, спочатку в будинку відомого теолога і математика Мерина Мерсена, а після 1648 в будинку їхнього покровителя Хабера де Монмора. Ця невелика, але дуже потужна елітна група в результаті стала ядром Французької академії наук, заснованої в 1666 році під заступництвом Людовика XIV.

Ще до створення цього наукового органу могутній кардинал Рішельє, прем’єр-міністр Франції, заснував Французьку академію в 1638 році під власним заступництвом, підкріпленим указом Людовика XIII. Після смерті Рішельє в 1642 році патронаж над академією перейшов до канцлера П’єра Сегюра, графа Гієнського, а після нього до Людовика XIV. Так само, як Невидима Колегія, Французька академія була заснована групою освічених людей, що зустрічалися в неформальній обстановці. Спочатку вона складалася з 12 членів, але після того як суспільство отримало «королівську грамоту», кількість членів збільшилася до 40.

Первинною метою Французької академії було перетворення французької мови в універсальний формат спілкування, подібно до нової lingua franca. Це нагадує про первинні прагнення Невидимої Колегії з її планами створення загального мови, запропонованими Гартлібом, Коменом і Вілкінсом. Сама ідея бере свої коріння від братерства розенкрейцерів, члени якого нібито могли спілкуватися з усіма народами світу за допомогою «природної мови», влучно охрещеної сучасними дослідниками   “мовою без мови”.

Чи мала ця таємнича мова щось спільне з масонською таємною мовою знаків, де також використовувалися давні символи, добре знайомі герметистам і каббалістам епохи Відродження і адептам братства розенкрейцерів? Незалежно від відповіді на це питання, підстава створення науково-філософської групи в Парижі в 1630-х роках цілком могла мати щось спільне з рухом розенкрейцерів і, зокрема, з прибуттям до Франції емісарів розенкрейцерскої Невидимою Колегії, які оголосили про свою здатність спілкуватися «природною мовою », яка повинна була слугувати знаряддям благодійних реформ для всього людства.

                                                                                     Ханс Бехам “Пізнання і сім чеснот”.   лот 5

 

«Головною темою легенди про тамплієрів є збереження традиції у вигляді таємних товариств … Самі тамплієри були таємним товариством … франкмасони, як наступники тамплієрів, вважають себе спадкоємцями стародавньої мудрості будівельників Храму Соломона, яка дійшла до них з часів хрестових походів».

А Демурж, «Життя і смерть ордена тамплієрів»

 

Статуя Святого Іоанна Божого в Вілар-де-Фрадс, Барселуш, Португалія.                                                                                                                               джерело фото

Мальтійський лицар, засновник Ордену боніфратрів Іван Божий (ісп. Juan de Dios, порт. João de Deus), мирське ім’я Жуан Сідаде Дуарте служив солдатом Карла V Габсбурга, і взяв участь у кількох битвах. Після багатьох подвигів, він поширював релігійні книги, використовуючи найновіші типи друкарського верстату Гутенберга, щоб забезпечити людей Біблією.

До смерті Івана його послідовники сформували групу, що не мала реальної організації. Тільки з 1572 року боніфратри стали дійсно релігійним співтовариством. Вони дотримуються уставу Св. ​​Августина і сповідували обітниці бідності, чистоти і послуху, а також четвертої обітниці — допомоги хворим.

Сьогодні центр Мальтійських лицарів знаходиться в Римі під безпосереднім наглядом Папи Римського, вони визнані більш ніж в сорока країнах як незалежна нація. Британське відгалуження, відоме як лицарі святого Іоанна Єрусалимського, є протестантським орденом, центр знаходиться в Лондоні, його очолює король або королева. Згідно автору Девіду Айку: “Католицьке і протестантське крила – фактично одна і та ж організація найвищого рівня … У обох була та ж сама сила, була і є – тевтонські лицарі. Всі вони беруть участь в одному і тому ж, включаючи банківську справу, і використовують ті ж самі порочні, недобросовісні методи для досягнення поставлених цілей “.

Сучасні американські політичні лідери підтримують зв’язки з мальтійськими лицарями, включаючи останніх директорів ЦРУ Вільяма Кейсі і Джона Маккона, голову концерну “Крайслер” Лі Йакокка, коментатора Вільяма Баклі, Джозефа Кеннеді, американського посла у Ватикані Вільяма Вільсона, Клера Бута Луса і колишнього держсекретаря США Олександра Хейга. Доктор Луїджі Гедда, глава католицької акції, був нагороджений орденом мальтійських лицарів за його роботу по встановленню контактів між Ватиканом, ЦРУ і Європейським рухом Джозефа Ретінгер, “батька Більдербергерів”. “Сьогодні Мальтійський орден, як вважають, є одним з головних каналів зв’язку між Ватиканом і ЦРУ”, – писали автори Бейджент, Лі і Лінкольн.

джерело фото

“У наш час існує не менше п’яти організацій, які стверджують, що так чи інакше вони беруть свій початок від Ордена тамплієрів, – стверджують Бейджент і Лі. – Госпітальєри, Мальтійські лицарі, серед них також лицарі святого Іоанна, (про яких згадувалось на початку), розенкрейцери і, можливо, інші таємні організації, всі простежують своє походження від лицарів тамплієрів, які володіли таємними знаннями, виявленими на руїнах Храму Соломона ”

Серед широкого загалу, тих хто знає про існування масонства з чуток, його заведено вважати якимось філантропічним, ледь не винятково благодійною організацією. Сам орден інколи наголошує на своєму благодійному подвижництві, так наприклад Верховний Капітул Шотландії на своєму засіданні 20 грудня 1912-того року постановив відмовитись від сплати податків на організації та союзи саме посилаючись на те, що товариство начебто благодійне.

                                                                                                             віра надія і благодійність

Однак, на те, якою є насправді ця масонська благодійність, нам проливає світло брат Шарле доповідач контрольної комісії каси взаємодопомоги на Конвенті Великого Сходу Франції  в 1913 році.

“Звичайно, – говорить він, – центральна каса взаємодопомоги була заснована для підтримки престарілих масонів, але вона створена не для тих, хто матеріально незабезпечений до вступу в наш колектив, хто не може бути корисним для масонства. Ми не повинні приймати осіб, які не взмозі забезпечити своє власне життя, не тільки тому, що вони будуть для нас тягарем, але й тому, що вони мають зберегти для своїх сімей ті кошти які необхідні для їхньої посвяти і для виплати ними членських внесків”. Для чого тоді каса взаємодопомоги, якщо масоном може бути тільки людина багата?

Окрім каси взаємодопомоги у Франції є також і винятково благодійні установи  ордену, а саме – притулок для сиріт масонів, але виявляється, що існує цей притулок, в основному, за кошти немасонів. Згідно з бюджетом 1913 року місто Париж видає 38 000 франків субсидій 25 притулкам, і з цієї суми 10 тисяч видається масонському притулку “19, rue de Crimee”. Той ж притулок отримав 6 тисяч від департаменту Сени і, крім того, додаткові прибутки від тоталізатора паризьких перегонів. Отже, масонська благодійність в місті Парижі, полягає в тому, що 82 дитини утримуються в масонському притулку за гроші платників податків, а каса взаємодопомоги, вочевидь існує тільки для людей забезпечених.

Щоправда у Франції масонство не зареєстровано як установа благодійна за офіційної заявки “Великого Сходу Франції”, “Журнал Офісіель” відзначив, що: “Великий Схід Франції – організація що ставить  собі за мету пошук правди, вивчення моралі, впровадження у життя взаємодопомоги, роботу з покращення матеріального і морального становища, а також інтелектуального рівня людства –  rue Cadet 19, Paris”. Таке визначення діяльності масонів брехливе, хоча б тому, що, навіть якщо й в давнину вони й дотримувались якихось більш-менш достойних принципів, то пізніше,  їх же видатний діяч філософ-масон Дідро пише: ” Брехня не заслуговує на осуд  бо по суті, вона стала би чеснотою, якщо могла би бути корисною” або : “Лукавість є необхідним елементом моралі. Без неї соціальне життя неможливе” – каже брат Лерміт у своїй доповіді, про який звітував 1912 року.

В ХVIII столітті орден приймає лише християн. Поза церквою Христа не може і не повинно бути масонів. Ось чому виявивши євреїв, магометян та ідолопоклонників, орден  позбувається  їх як невірних, та в той же час тут не йдеться про тих, хто не належить до жодної з конфесій, бо антирелігійна ж, сторона масонства, відкривається тільки на вищих рівнях.

       Остап Хмарний

Джерела:

Володарі гетьманської булави: Історичні портрети – читать книгу онлайн.

Грем Хенкок – Влада Талісману

Н. Сенченко: Невидимый заговор против человечества (fb2) | КулЛиб – Классная библиотека! Скачать книги бесплатно

Олег Платонов, Православие против масонства

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *