Голівудські походеньки львівської графині

Ця непримітна будівля з вулиці, на Пекарській 50 А, у Львові, що розкриває всю свою красу неоготичного палацу вельмож з дворику, приховує багато таємниць: що можна сказати вже тільки, розгледівши чудернацькі герби — три з яких вже досліджено, а четвертий досі залишився загадкою навіть для Оселедця.Можливо, про нього щось знає читач.

Збудована в першій половині ХІХ ст., за зразками венеційської ґотики на замовлення графа Генрика Северина Дідушицького, за проектом архітектора, автора ще двох інших львівських палаців неподалік, Фридерика Баумана пам’ятка архітектури, розповідає про своїх власників саме через ці гербові картуші на стінах.

Гербом “Сас”, на пілястрі з лівого боку, володів рід Дідушицьких, один з перших власників ділянки.

Поруч вмонтований герб Новина-Мєлжинські — від 1842 року в палаці мешкала овдовіла жінка графа Генрика, Теодозія Дідушицька з графів Мельжинських.

 

Дідушицькі – типові представники тодішньої галицької аристократії, що бере свої коріння від давнього українського (але спольщеного в ХVІІ-ХVІІІ ст.) роду Дідушів, які, за легендою, походили від племінниці короля Данила – дочки його брата Василька.

Відомий його представник Войцех Дідушицький залишив пам’ятний слід в історії не тільки Львова, але й усієї Європи.

Львів, катедра, пам’ятна плита В.Дідушицькому та його дружині Северині

Цей граф, політичний діяч, таємний радник імператорського двору з 1898, також був  археологом, письменником (автор багатьох книжок), журналістом-публіцистом, визначним мистецтвознавцем, драматургом, а до того ж ще й містиком і проводив спіритичні сеанси в будинку на сучасній вул. Чупринки, який ділив з тодішньою першою львівською феміністкою, що в принципі, було популярною й модною справою в ті часи.

Wojciech Dzieduszycki (-1907)

Наступний герб, з правого боку, — Герб Новина-Мєлжинські, належав Теодозії Дідушицькій з Мєлжинських. До речі, саме її предок, Юзеф Клеменс Мельжиньский був членом сеймової делегації, яка під тиском дипломатів Пруссії, Росії та Австрії, погодилася на Перший поділ Речі Посполитої.

 

Як описує Мєчислав Орловіч, у середині XIX ст., коли палацом володіла графиня Феліція Комелло (донька графа Тадеуша Туркула), її садиба була вкрита ґонтом і виглядала як справжній приміський маєток.  Герб “Тривдар”, що розміщений на балюстраді портика, належав гр. Полетилам (Гелена Полетило – дружина Тадеуша Туркула)

У 2030-х роках XX століття  палац належав родині Батицьких, з якої походила перша «Miss Polonia» (1930) — акторка Софія Батицька (Zofia Batycka).

Portret Zofii Batyckiej (фотопортрет Софії Батицької) http://pogodanazycie.pl/pogodanazycie/51,149887,20009356.html?i=0

Саме вона, після того як в 1930 році виграла конкурс Міс Полонія, отримала титул Віце-міс Європа (1930) та Міс Парамаунт (1931). Тоді американське агентство International Artists запропонувало їй контракт, підписавши який Софія виїхала до США. З виїздом Софії закордон пов’язаний один конфуз — в 1931 році конкурс Міс Польща не змогли провести, тому що Батицька «забула» віддати перехідну корону.Утім, за два роки перебування в Голлівуді вона не зіграла жодної ролі й повернулась у Польщу.

Ще тоді, на початку 1930 р. вже майже дійшло до оголошення шлюбу Софії Батицької і відомого в Польщі того часу співака, Яна Кєпури.

Opis obrazu: Śpiewak Jan Kiepura (z lewej) ze swym sekretarzem p. Leszczyńskim w ogrodzie państwa Batyckich. Data wydarzenia: 1930 – 1939 Miejsce: Lwów Osoby widoczne: Jan Wiktor Kiepura, Leszczyński, Inne nazwy własne: Zakład fotograficzny: Biuro Illustracyjne Marka Munza we Lwowie

Небагато забракло, аби в газетах появилися заголовки: «Найкрасивіша полька виходить заміж за найпопулярнішого співака», та в квітні 1929 року батько акторки, Євгеній Батицький остаточно вирішив долю можливого шлюбу Софії і Яна. Вони з донькою повернулися з подорожі Італією і 20 квітня він вислав до Кєпури-старшого великого листа, характеризуючи його сина, як з точки зору дбайливого батька і львівського юриста, достойного доктора права, так і галичанина–традиціоналіста:

Інтер’єр 1920-х років.

“Притримуючись думки, що Янек досі не знав жінок з відповідного товариства і не знає, що жінок слід шанувати, а ці жінки, котрі самі влізають в його спальню — це вуличні дівки, без огляду на їх походження — доходжу до переконання, що кумами ми не будемо, що, одначе, не перешкоджає, аби ми надалі залишалися гарними друзями, бо ти людина гідна і розумна. Адже ми наперед домовилися стосовно наших дітей, що до нічого не будемо їх схиляти, для їх же добра.

На мою думку, Янек повинен одружитися з особою дуже багатою і з мистецьких кіл, або, принаймні, таких же ліберальних понять і переконань стосовно любові та її трактування у щоденному житті, щоб її це не дивувало. А, насамперед, знаючи про одночасний зв’язок з кількома жінками з цілого, чи з пів-світу, очевидно, що в нього тільки одна мета в житті: власна кар’єра. Все інше відіграє тільки другорядну роль.

А Зоська повинна мати чоловіка звичайного з’їдача хліба, але делікатного і культурного, котрий не шукатиме кохання поза домом. Певне Бог так повелів, щоб так сталося…»

І так сталося… Кожен з них пішов власним шляхом, хоча кохання Софії не згасло швидко, незважаючи на різні товариські клопітливі ситуації з Янеком.

Про це може свідчити переписка, котру вона вела ще впродовж тривалого часу з колишнім потенційним тестем, невпевнено запитуючи про Янка і розповідаючи йому про свою щораз більшу кінокар’єру. В одному з листів до Франца Кєпури вона написала:

«(…) Ще зовсім недавно в мене було стільки сонця і радості з кожним його листом. А тепер краще про це не згадувати…».

Софія Батицька

Пробувши в Голлівуді два роки, Батицька не змогла знятися в жодній кінострічці, і в 1934 році вона повертається до Польщі і деякий час грає на театральній сцені.

Незабаром вона вийшла заміж за громадянина Голландії та переїхала в Антверпен.

У листопаді 1935 року Батицька зустріла фламандця Франсуа Г. Піттевіля — директора торгової асоціації, який став її другом і весною 1938, чоловіком. Замітки в пресі про весілля у Вестмінстерському соборі в Лондоні, цього разу були надзвичайно лаконічними, ймовірно, тепер Софія Піттевіль, намагалась уникати розголошення подробиць свого особистого життя. Проте короткочасне щастя закінчилося в 1949 році смертю Франсуа Піттевіля.

Після війни і смерті чоловіка, який забезпечував родину, повернення до Львова було неможливим, а залишатись в зруйнованій Європі Батицька не хотіла, отож маючи звязки зі світом американського кіно, Софія виїхала на постійне місце проживання до США, де змогла заробляти собі на життя і допомагати матері, викладаючи мови (вона вільно володіла чотирма, в тому числі знала есперанто), а згодом влаштувалася на роботу в галерею Bac Street Antiques.

Софія померла в Лос-Анджелесі, в будинку для літніх людей, забута всіма.

Остап Хмарний

Джерела:

file:///D:/Turystychne_lvovoznavstvo_Chastyna_I_Mischanski_gmerky_ta_shliakhetski_herby_v_arkhitekturi_mista_Lv.pdf

https://forgottengalicia.com/sofia-batycka-lvivyanka-yaka-staye-mis-poloniyeyu-ta-vidomoyu-aktrysoyu/

http://www.cracovia-leopolis.pl/_pdf/145.pdf

Про що розповідає пам’ятний знак “Adolf Hitler Ring” у Львові 1943 р.?

Інтер'єр 1920-х років.Палац графа Генрика Дідушицького, пізніше Пала́ц Ту́ркулів-Коме́лло, Палац Комелло. У 20—30-х…

Опубліковано Zofia Batycka Середа, 9 квітня 2014 р.

2 comments on “Голівудські походеньки львівської графині”

  1. Віктор Батицький сказав:

    Цікава інформація. Хотілося б знати своїх предків. Приємно, що була така красуня з прізвищем носіїв моїх предків. Мої предки були депортовані з території Царства Польського до Донеччини після січневого повстання 1863 року. На сьогодня я видав книгу “Історія поляків на добропільщині і покровщині”.Голова ГО “Спілка Добропільської польської культури “Rodzina”. В.Батицький

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *